Ухвала

від 12.10.2016 по справі 752/10181/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/2846/2016 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі судового засідання ОСОБА_5

з участю:

прокурора ОСОБА_6

представника власника майна ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на 1/8 частини квартири, в буд. АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_8 ; 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . кадастровий номер: 6322083002:00:000:0242, власник ОСОБА_9 ; 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . кадастровий номер: 6322083002:00:000:0243 власник ОСОБА_9 ; 1/2 частину нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , власник ОСОБА_9 , заборонивши ОСОБА_8 або будь-яким іншим особам за його дорученням відчужувати та розпоряджатися будь-яким чином вказаним майном у відповідній частці.

Приймаючи рішення, слідчий суддя, виходив з наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК України, за останнє з яких законом передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна, що свідчить про наявність правових підстав для накладення арешту на майно, яке на праві спільної власності належить підозрюваному.

Не погоджуючись з таким рішенням, захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , подала апеляційну скаргу, та посилаючись на незаконність ухвали слідчого судді, просить її скасувати, і постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник наголошує на тому, що хоча ОСОБА_10 і підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК України, однак обставини, які викладені у підозрі є занадто загальними та некоректними, так, зокрема, в повідомленні про підозру не зазначається які конкретно дії на виконання злочинного плану нібито вчинив особисто ОСОБА_8 , яку саме винагороду за це отримав.

Крім цього, апелянт наголошує на тому, що ОСОБА_8 не був та не є службовою особою, майно, а саме газ, не було йому ввірене та не перебувало у його віданні, а тому ОСОБА_8 не є суб`єктом даного кримінального правопорушення.

Також сторона захисту наголошує на безпідставності висновків прокурора про завдання ОСОБА_8 збитків в розмірі 2196176418, 64 грн., що, на думку органу досудового розслідування, підтверджується висновками експертизи, з огляду на те, що питання завдання збитків саме ОСОБА_8 експертизою не досліджувалось, а тому відповідно даний висновок, як вважає сторона захисту, не є доказом завдання шкоди чи збитків ОСОБА_8 .

Заслухавши доповідь судді, поясненняпредставника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, другим слідчим відділом слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013220540000400, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.01.2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255; ч.ч. 1, 2 ст. 256; ч. 1 ст. 111; ч.ч. 3, 4 ст. 190; ст. 28 ч. 4, ч. 5 ст. 191; ст. 27 ч. 3, ч. 5 ст. 191; ч.ч. 1, 4, 5 ст. 191; ст. 27 ч. 5, ч. 1 ст. 205; ч. 1 ст. 205; ст. 28 ч. 2, ч. 2 ст. 205; ст. 27 ч. 3, ч. 2 ст. 205; ст. 27 ч. 3, ст. 28 ч. 3, ч. 2 ст. 205; ст. 27 ч. 3, ч. 3 ст. 209; ч. 3 ст.209; ст. 27 ч. 5, ч. 3 ст. 212; ч.ч. 1, 3 ст. 212; ч. 2 ст. 357; ч.ч. 1, 2, 4 ст. 358; ч.ч. 1, 2 ст. 364; ч. 2 ст. 364-1; ч.ч. 1, 3 ст. 365; ч. 3 ст. 365-2; ч.ч. 1, 2 ст. 366; ч. 2 ст. 367; ч. 3 ст. 368-2; ч. 1 ст. 373; ч. 2 ст. 382; ч. 1 ст. 388 КК України.

Прокурор Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 звернувся доГолосіївськогорайонного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, яке належить на праві спільної часткової та спільної сумісної власності ОСОБА_8 .

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2016 року дане клопотання задоволено та накладено арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора.

Жодних об`єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги щодо незаконності прийнято рішення такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів і не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

КПК України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.

Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Задовольняючи дане клопотання слідчого, внесене в межах кримінального провадження № 12013220540000400, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення прокурора, та, дослідивши матеріали, додані до клопотання, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на майно зазначене у клопотанні прокурора з метою конфіскації майна як виду покарання, оскільки ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого корисливого злочину проти власності, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якого передбачає обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно зазначене в клопотанні, з метою конфіскації майна як виду покарання.

З урахуванням викладеного, слідчий суддя, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170 173 КПК України, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора і накладення арешту на майно, яке належить на праві спільної часткової та спільної сумісної власності ОСОБА_8 .

Зважаючи на вищезазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, яке належить ОСОБА_8 , діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими.

Підстав сумніватися в співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у колегії суддів не виникає.

Посилання апелянта на те, що обставини, які викладені у підозрі є загальними та неконкретними, оскільки не зазначено які конкретно дії на виконання злочинного плану нібито вчинив ОСОБА_8 , яку саме винагороду за це отримав, колегія суддів визнає необгрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів доданих до клопотання прокурора, письмове повідомлення про підозру відповідає вимогам ст. 277 КПК України, а тому підстав вважати його неконкретним колегія суддів не вбачає.

Твердження автора апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 не був та не є службовою особою, майно, а саме газ, не було йому ввірене та не перебувало у його віданні, колегія суддів визнає передчасними, оскільки слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, як і питання розміру збитків, яке не досліджувалось експертизою, що на думку сторони захисту, вказує на те, що даний висновок не є доказом завдання шкоди чи збитків ОСОБА_8 .

Більш того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання відчуження, знищення чи пошкодження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.

Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2016 року, якою задоволено клопотання прокурора Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на майно, яке належить на праві спільної часткової та спільної сумісної власності ОСОБА_8 , заборонивши ОСОБА_8 або будь-яким іншим особам за його дорученням відчужувати та розпоряджатися будь-яким чином вказаним майном у відповідній частці, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4