Рішення

від 13.10.2016 по справі 910/16346/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2016 Справа № 910/16346/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом комунального підприємства «Київпастранс» в особі відокремленого підрозділу - Служби колії (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ТРАНС ГРУП" (далі - Товариство) про стягнення 64 060,20 грн.,

у засіданні приймали участь:

від позивача: Рощахівська-Чантурідзе С.А. за довіреністю від 16 вересня 2016 року № 06-5/748;

від відповідача: не з'явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2016 року Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 1 грудня 2011 року між ним та Товариством було укладено договір № 01/12-1, на виконання умов якого позивач надавав послуги по зберіганню майна. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання з оплати наданих послуг виконав не в повному обсязі, заборгувавши Підприємству 43 200,00 грн., останнє, посилаючись на статті 625, 901 та 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило суд стягнути з Товариства вищезазначену суму боргу, а також 3 653,46 грн. пені, 15 766,20 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 1 440,54 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 вересня 2016 року порушено провадження у справі № 910/16346/16. Розгляд даної справи призначено судом на 29 вересня 2016 року.

До початку зазначеного судового засідання через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від Товариства надійшов відзив на позов.

У судовому засіданні 29 вересня 2016 року судом оголошено перерву до 13 жовтня 2016 року.

До початку даного судового засідання від Підприємства через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшли пояснення на відзив та заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 43 200,00 грн. основного боргу, 965,19 грн. пені, 15 762,60 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 1 437,58 грн.

Під час судового засідання 13 жовтня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з урахуванням обставин, викладених у поясненнях на відзив, та заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Оскільки відповідач належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання, про що свідчить підпис представника відповідача в розписці про оголошення перерви від 29 вересня 2016 року, то суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та здійснює її розгляд без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих сторонами документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

1 грудня 2011 року між сторонами було укладено договір № 01/12-1, за яким Підприємство взяло на себе зобов'язання зберігати передане Товариством майно, а останнє - своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги.

Дію даного правочину встановлено сторонами до 1 грудня 2014 року (пункт 5.1).

Відповідно до пункту 2.1 договору вартість послуг становить 6 064,00 грн., яка в подальшому укладеною між сторонами додатковою угодою від 1 квітня 2013 року була зменшена до 1 800,00 грн.

Пунктом 3.1.3 даної угоди передбачено обов'язок Товариства сплачувати Підприємству не пізніше 20-го числа поточного місяця вартість наданих послуг.

Судом встановлено, що за період з 30 листопада 2013 року по 30 листопада 2015 року Підприємством надано послуги по зберіганню майна на загальну суму 45 000,00 грн., відповідно до наявних у матеріалах справи відповідних актів.

Водночас, Товариство сплатило за надані послуги лише в частині 1 800,00 грн. 29 липня 2015 року, заборгувавши таким чином Підприємству 43 200,00 грн.

Разом із цим, заперечуючи проти позову в частині стягнення 21 600,00 грн. за надані позивачем послуги за період із грудня 2014 року по листопад 2015 року, Товариство вказувало на те, що зазначений договір закінчив свою дію 1 грудня 2014 року, а тому строк оплати за вказані фактичні послуги не настав.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1 та 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Із наявних у матеріалах справи документів вбачається, що між сторонами існували договірні відносини, які після закінчення дії договору 1 грудня 2014 року трансформувалися в фактичні відносини по наданню послуг, оформленими за весь позовний період відповідними актами, підписаними та скріпленими печатками обох сторін, про які зазначало Підприємство у своїй позовній заяві.

Товариство розмір основного боргу підтвердило, підписавши та скріпивши своєю печаткою акт звіряння взаємних розрахунків із Підприємством за період із 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Також Товариство зверталось до позивача з листами від 30 жовтня 2015 року № 30/1 та від 6 липня 2016 року про реструктуризацію заборгованості за договорами, у тому числі за договором від 1 грудня 2011 року № 01/12-1, проте в матеріалах справи відсутні докази щодо узгодження сторонами цього питання.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 43 200,00 грн., яка складається з 23 400,00 грн. заборгованості за договором за період з листопада 2013 року по 30 листопада 2014 року та за фактично надані послуги за період з 1 грудня 2014 року по 30 листопада 2015 року в розмірі 19 800,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, також просив суд стягнути з Товариства пеню в розмірі 965,19 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що в разі порушення термінів оплати наданих послуг Товариство сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення пені, нарахованої за кожним актом наданих послуг із листопада 2013 року по квітень 2014 року в межах 6-місячного строку, суд вважає дану вимогу обґрунтованою в розмірі 957,79 грн.

У той же час, у своєму відзиві на позовну заяву Товариство просило суд застосувати строк позовної давності до вимог Підприємства про стягнення нарахованої пені.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог Підприємства щодо стягнення з Товариства суми нарахованої пені сплив 20 жовтня 2015 року.

Згідно з частиною 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, зважаючи на заявлену Товариством вимогу про застосування судом строку позовної давності до вимог Підприємства щодо стягнення пені, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд дійшов висновку про необхідність відмови Підприємству в задоволенні його позовних вимог щодо стягнення з відповідача вищезазначеної суми.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 1 437,58 грн. та 15 762,60 грн. інфляційних втрат.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з поданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, Підприємство просило суд стягнути з Товариства дані компенсаційні виплати, нараховані, зокрема, у зв'язку з простроченням останнім оплати наданих послуг на підставі договору від 1 грудня 2011 року № 01/12-1.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність доказів продовження дії вищезазначеного договору після 30 листопада 2014 року, то вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків за вказаною угодою за період з 1 грудня 2014 року по 30 листопада 2015 року, є необґрунтованою. У той же час суд зазначає, що наявний у матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків, в якому відповідач визнав наявність боргу за фактично надані йому послуги зі зберігання на суму 19 800,00 грн., датований 31 грудня 2015 року, тобто після кінцевої дати періоду, за який позивач просив стягнути три проценти річних та інфляційні втрати.

Відтак суд здійснив перерахунок вказаних компенсаційних виплат за період з 21 листопада 2013 року по 30 листопада 2014 року наростаючим підсумком на суму 23 400,00 грн. та з 1 грудня 2014 року по 30 листопада 2015 року на суму 23 400,00 грн. і встановив, що до стягнення з відповідача підлягають три проценти річних у розмірі 1 073,34 грн. та інфляційні втрати в розмірі 12 900,92 грн.

Таким чином суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Підприємства до відповідача. У той же час у задоволенні решти вимог позивача слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ТРАНС ГРУП" (02105, місто Київ, вулиця Павла Усенка, будинок 7/9-3, ідентифікаційний код 36484784) на користь комунального підприємства "Київпастранс" (04070, місто Київ, Набережне шосе, будинок 2, ідентифікаційний код 31725604) 43 200 (сорок три тисячі двісті) грн. 00 коп. основного боргу, 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 34 коп. трьох процентів річних, 12 900 (дванадцять тисяч дев'ятсот) грн. 92 коп. інфляційних втрат, а також 1 283 (одну тисячу двісті вісімдесят три) грн. 89 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18 жовтня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко