Рішення

від 13.10.2016 по справі 910/13819/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2016Справа №910/13819/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкон Трейд»

Про стягнення 21 698,41 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Йосипишин Р.В. представник за довіреністю № 875 від 28.12.15.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкон Трейд» (далі - відповідач) про стягнення 21 698,41 грн., з яких: 17 303,36 грн. - основного боргу, 3 183,82 грн. - пені, 1 211,23 грн. - штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.16. порушено провадження у справі № 910/13819/16 та призначено її до розгляду на 15.09.16.

За результатами судових засідань 15.09.16., 27.09.16. розгляд справи відкладався на 27.09.16. та 13.10.16.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.16. було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 13.10.16. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

Відповідач в судове засідання 13.10.16. вкотре не заявися, вимоги ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на відповідача.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/13819/16.

В судовому засіданні 13.10.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.12.14. між позивачем (далі - Покупець) та відповідачем (далі - Постачальник) було укладено Договір поставки № 877 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язався у період з 05.12.14. по 30.06.15. поставити на філії Покупця взуття різне (крім спортивного, захисного та ортопедичного) (далі - Товар), а Покупець - своєчасно прийняти і в повному обсязі здійснити оплату вартості Товару на умовах, передбачених Договором.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 14.1 з моменту підписання і діє до 30.06.15., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно п. 2.1 Договору його загальна вартість становить 419 624,16 грн. з ПДВ та може бути змінена за згодою сторін (п. 2.2 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору Покупець здійснює 100% попередню оплату вартості партії Товару протягом 5 банківських днів з дати отримання рахунку-фактури.

Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 862 від 10.12.14. по Договору на суму 149 973,50 грн.

У відповідності до платіжного доручення № 118033 від 12.12.14. позивач сплатив відповідачу передплату в розмірі 149 973,50 грн. за Договором по рахунку на оплату № 862 від 10.12.14.

Строк поставки Товару 10 календарних днів з моменту отримання Постачальником погодженої обома сторонами і підписаної Специфікації від Покупця, за умови проведення Покупцем оплати вартості партії Товару відповідно до п. 3.1 Договору (п. 4.2 Договору).

Положеннями п. 4.10 Договору сторони погодили, що датою поставки Товару вважається дата підписання уповноваженими представниками обох сторін ТТН та/або видаткової накладної на приймання Товару та/або підписання акту приймання-передачі Товару.

На виконання умов Договору по здійсненій попередній оплаті відповідач поставив позивачу Товар на загальну суму 112 669,15 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 846 від 25.12.14. на суму 19 219,05 грн., № 50 від 13.02.15. на суму 9 966,71 грн., № 73 від 14.02.15. на суму 26 001,72 грн., № 75 від 14.02.15. на суму 6 559,62 грн., № 78 від 14.02.15. на суму 2 812,50 грн., № 80 від 14.02.15. на суму 636,46 грн., № 82 від 14.02.15. на суму 12 715,50 грн., № 79 від 14.02.15. на суму 337,72 грн., № 83 від 14.02.15. на суму 9 020,10 грн., № 72 від 14.02.15. на суму 4 481,25 грн., № 77 від 14.02.15. на суму 5 113,45 грн., № 81 від 14.02.15. на суму 2 034,48 грн., № 76 від 14.02.15. на суму 1 013,16 грн., № 74 від 14.02.15. на суму 597,50 грн., № 167 від 06.04.15. на суму 5 409,91 грн., № 165 від 06.04.15. на суму 5 796,33 грн., № 166 від 06.04.15. на суму 954,69 грн.

Оскільки відповідач поставив Товар не в повному обсязі по здійсненій позивачем передплаті, Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернулось до відповідача з листом № 130-3-12/6704 від 11.12.15., в якому просив повернути залишок грошових коштів, сплачених позивачем платіжним дорученням № 118033 від 12.12.14.

Згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку позивача та платіжних доручень, відповідач в січні 2016 року повернув позивачу 20 000,00 грн. за оплачений, проте не поставлений Товар.

Листом № 130-2-12/3425 від 06.07.16. позивач повторно просив відповідача повернути попередню оплату за Товар.

Так, як попередню оплату за Товар відповідачем повернуто не було, як не було поставлено Товар на виконання умов Договору, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції в даній справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу приписів ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленого Договором товару у визначені строки, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним продукції на загальну суму 17 303,35 грн. (149 973,50 грн. - 112 670,15 грн. - 20 000,00 грн.) згідно з умовами укладеного між ними Договору та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює договірні зобов'язальні відносини.

Також, відповідачем не доведено існування обставин, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні відповідного зобов'язання, як то форс-мажорних обставин, що завадили здійснити поставку товару (надзвичайної і непереборної за наявних умов сили, дія якої може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця (війна, блокада, страйк, аварія), що призводять до порушення умов укладених контрактів.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань з поставки продукції, внаслідок чого таке зобов'язання втратило для позивача господарський інтерес, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу в розмірі 17 303,35 грн. Основний борг в розмірі 0,01 коп. позивачем пред'явлено до стягнення безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Позивач на підставі п. 8.3.1. Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 183,82 грн. - пені, 1 211,23 грн. - штрафу.

Згідно з п. 8.3.1 Договору, за несвоєчасну поставку Товару Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості Товару, за яким допущено прострочення виконання, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф в розмірі 7% вказаної вартості.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором та доказів визнання пункту 8.3.1 Договору недійсним не подано.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Здійснивши перерахунок пені та штрафу, суд дійшов висновку, що їх розраховано вірно, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 183,82 грн. - пені, 1 211,23 грн. - штрафу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкон Трейд» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 12; ідентифікаційний код 33105002) на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1; ідентифікаційний код 37243279) 17 303 (сімнадцять тисяч триста три) грн. 35 коп. - основного боргу, 3 183 (три тисячі сто вісімдесят три) грн. 82 коп. - пені, 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 23 коп. - штрафу, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.10.16.

Суддя Т.М. Ващенко