Рішення

від 12.10.2016 по справі 910/15035/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2016Справа №910/15035/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "ВГП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС МОЛОДІСТЬ ГРУП" про стягнення 128 986, 37 грн. Суддя Підченко Ю.О. Представники сторін: від позивача:ОСОБА_2 - представник за довіреністю; від відповідача:не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "ВГП" (далі- позивач, ПАТ "ВГП") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС МОЛОДІСТЬ ГРУП" (далі - відповідач, ТОВ "БІЗНЕС МОЛОДІСТЬ ГРУП") про стягнення суми боргу у розмірі 122 482, 59 грн., пені у розмірі 6 006, 78 грн., 3% річних у розмірі 497, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки В2В № 53 від 02.01.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2016 р. порушено провадження у справі № 910/15035/16, розгляд останньої призначено на 30.09.2016 р.

Представник позивача наполягав на позові. З метою з'ясування фактичної суми заборгованості усно заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 19.08.2016 р. не виконав.

Звірка розрахунків між сторонами не проведена, що перешкоджає розгляду спору по суті.

З метою усунення порушення рівності та змагальності учасників судового процесу, враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача, що перешкоджає розгляду спору по суті, суд вирішив відкласти розгляд справи на 12.10.2016 року.

У судовому засіданні 12.102016 року представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову. 10.10.2016 року через загальний відділ діловодства суду долучив до матеріалів справи Акт звіряння розрахунків.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

У відповідності з положеннями п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

З огляду на те, що ухвала суду була надіслана судом за адресою відповідача, зазначеною в позовній заяві, а також на адресу відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи (ст.64 ГПК України).

Оскільки відповідач не з'явився у судове засідання, не зважаючи на належне повідомлення про розгляд справи, суд на підставі ст. 75 ГПК України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами та доказами.

Судом зроблено висновок, що наданих доказів достатньо для вирішення спору по суті.

У судовому засіданні 12.10.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2015 року між Публічним акціонерним товариством "ВГП" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС МОЛОДІСТЬ ГРУП" (далі - В2В-Дистриб'ютор) було укладено договір поставки В2В № 53 на умовах дистрибуції (далі - договір), відповідно до умов якого, постачальник на умовах, передбачених договором, передає у власність товар В2В-Дистрибютору, а В2В-Дистрибютор здійснює його продаж клієнтам і проводить своєчасну оплату отриманого від постачальника товару.

Пунктами 1.1. та 1.3. договору визначено, що В2В-Дистрибютор - це підприємство (організація) чи суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, зареєстровані у встановленому законодавством порядку будь-якої організаційно-правової форми, що продають продукцію постачальника в узгоджених обсягах і в обумовленому регіоні. Товаром є продукція санітарно-гігієнічного призначення зазначена в прас-листах постачальника, а також інша продукція, що виробляється або поставляється підприємством постачальника.

Постачальник надає В2В-Дистрибютору право дистрибуції на території: Київської, Чернігівської, Житомирської, Черкаської областей (п. 2.2. договору).

Асортимент, кількість товару і остаточний термін поставки визначаються в замовленні В2В-Дистрибютора, яке узгоджується з постачальником. У випадку належного письмового погодження такого замовлення, воно є невід'ємною частиною договору (п. 3.1. договору).

Суму договору складає сума всіх накладних, на підставі яких здійснювалось постачання товару для виконання умов договору (п. 4.1. договору).

Пунктами 5.1. - 5.4. договору поставки встановлено наступне.

5.1. Постачальник визначає з В2В-Дистрибютором додатковою угодою узгоджені планові показники закупки товару в розрізі асортименту на відповідний період (рік, квартал, місяць). Планові показники повинні бути підписані обома сторонами до початку відповідного періоду, але не пізніше 25 числа місяця, що передує плановому періоду. Якщо сторони не погодили планові показники у встановлений термін, то до моменту підписання відповідної додаткової угоди діють планові показники за попередній період до моменту підписання відповідної додаткової угоди,якщо сторони не домовились про інше.

5.2. В2В-Дистрибютор готує та надає постачальнику замовлення на постачання товару згідно графіку замовлень, затвердженого сторонами. Замовлення подається В2В-Дистрибютором на електронну адресу постачальника.

5.3. Постачання товару В2В-Дистрибютору здійснюється на умовах DAP, склад В2В-Дистрибютора за адресою вказаною в додатку № 1, відповідно до Правил інтерпретації міжнародних торгових термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року.

5.4. Прийом товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до товарної накладної. Датою одержання товару вважається дата, зазначена уповноваженим представником В2В-Дистрибютора в накладній в момент прийому товару на складі В2В-Дистрибютора.

По факту отримання товару В2В-Дистрибютор зобов'язаний забезпечити підписання товарної накладної та товарно-транспортної накладної (відповідно до п. 5.13. договору).

Згідно до п. 14.5 договору, він набирає силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 року включно, у частині постачання, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань за договором.

На виконання умов договору, Публічним акціонерним товариством "ВГП" було поставлено товару на загальну суму 2 645 197, 13 грн. (що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних).

01.06.2015 року між сторонами по справі було проведено залік взаємної заборгованості, та дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 20 000, 00 грн.

Крім того, відповідно до повернення постачальнику № 8 від 17.05.2016 року, №9 від 17.05.2016 року, № 10 від 17.05.2016 року, № 11 від 17.05.2016 року, було повернуто товару на загальну суму 14 968, 14 грн.

Також, відповідачем частково було проведено оплату за поставлений товар.

З урахуванням наведеного вище, як зазначає позивач, сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС МОЛОДІСТЬ ГРУП" станом на день звернення до Господарського суду міста Києва із позовом, складає 122 482, 59 грн.

Дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, виходячи із наступного:

Судом надана належна правова оцінка відносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір постачання. У залежності від умов діючого законодавства, договір вважається укладеним коли сторони досягли всіх суттєвих його умов, а саме за ЦК України відносно предмету та строку.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Незалежно від того, що у ЦК України договору поставки присвячено лише одна стаття (ст. 712), до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а саме ст. ст. 655-697 ЦК України, коли інше не встановлено договором, законом або витікає із характеру правовідносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Господарський кодекс України чітко вказує, що сторонами договору постачання можуть бути лише суб'єкти господарювання в розумінні статті 55 ГК України. Таким чином, законодавець визначив відповідно до вимог частини 6 статті 265 ГК України чим різниться договір поставки від договору купівлі-продажу. Сторони судового процесу є суб'єктами господарювання відповідно до вказаних вимог.

Так, згідно п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.

Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

За вимогами ГК України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціні. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 712 ЦК України та ст.ст. 180, 181, 265 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 6.5. договору поставки встановлено, що оплата кожної отриманою В2В-Дистрибютором партії товару здійснюється на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту одержання товару або шляхом здійснення попередньої оплати до моменту поставки товару в розмірі 100% вартості товару за домовленістю сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525 , 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС МОЛОДІСТЬ ГРУП" в порушення умов Договору не здійснило оплату за поставлений товар у повному обсязі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 122 482, 59 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Жодних доказів, які б спростовували наявність заборгованості перед позивачем за договором поставки, відповідач суду не надав.

Суд дійшов висновку, що позовна вимога Публічного акціонерного товариства "ВГП" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС МОЛОДІСТЬ ГРУП" основного боргу у розмірі 122 482, 59 грн. підлягає задоволенню. Оскільки відповідачем не надано доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 497, 00 грн. та пені у розмірі 6 006, 78 грн..

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 13.1. договору передбачено, що у випадку, якщо В2В-Дистрибютор у термін, визначений у п. 6.5. договору не оплатив отриманий товар, відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України В2В-Дистрибютор зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати пені.

Публічним акціонерним товариством "ВГП" нараховано пеню за порушення виконання зобов'язань за договором наступним чином:

- за видатковою накладною № В-Рас-03045 від 17.04.2016 року за період з 18.05.2016 року до 20.07.2016 року;

- за видатковою накладною № В-Рас-02879 від 13.04.2016 року за період з 15.05.2016 року до 20.07.2016 року;

- за видатковою накладною № В-Рас-02672 від 06.04.2016 року за період з 06.05.2016 року до 20.07.2016 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду становить 5 891, 02 грн. Таким чином, вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню.

В частині стягнення пені з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС МОЛОДІСТЬ ГРУП" в розмірі 115, 76 грн. необхідно відмовити.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано до стягнення:

- за видатковою накладною № В-Рас-03045 від 17.04.2016 року за період з 18.05.2016 року до 20.07.2016 року - у розмірі 126, 00 грн;

- за видатковою накладною № В-Рас-02879 від 13.04.2016 року за період з 15.05.2016 року до 20.07.2016 року - у розмірі 276, 00 грн.;

- за видатковою накладною № В-Рас-02672 від 06.04.2016 року за період з 06.05.2016 року до 20.07.2016 року - у розмірі 95, 00 грн..

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 3% відсотків річних, судом встановлено, що розмір 3% річних становить 503, 74 грн.

Проте зважаючи на той факт, що позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 497, 00 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних під лягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 292, 512-514, 517, 525, 526, 610, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 32-35, 49 , 82-85 Господарського процесуального кодексу України , суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ВГП" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС МОЛОДІСТЬ ГРУП" (02091, м. Київ, Харківське шосе, 56; код ЄДРПОУ 39105495) на користь Публічного акціонерного товариства "ВГП" (43020, м. Луцьк, вул. Георгія Гонгадзе, 25; код ЄДРПОУ 01880724) суму основного боргу у розмірі 122 482, 59 грн., пеню у розмірі 5 891, 02 грн., 3% річних у розмірі 497, 00 грн. та судовий збір у розмірі 1 933, 05 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 17.10.2016 р.

Суддя Ю.О.Підченко