Рішення

від 11.10.2016 по справі 910/17039/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2016Справа № 910/17039/16 За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний прокат"

про стягнення 17 522,17 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Гармашов Б.С. (представник за довіреністю №14 від 08.02.2016р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (надалі - позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний прокат" (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором оренди № 6460 нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.04.2013р. в розмірі 17 522,17 грн., з яких 14 424,69 грн. сума основного боргу, 2 271,05 грн. пені, 432,74 грн. штрафу та 393,69 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами договору, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів.

Протягом перебування справи у провадженні суду, позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 278,72 грн. пені, 432,74 грн. штрафу та 393,69 грн. інфляційних втрат.

Судом з урахуванням положень 22, 54-57 ГПК України прийнято до розгляду зменшені позовні вимоги.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 11.10.2016р. Крім того, відстрочено позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви до відповідача до ухвалення судового рішення у даній справі.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 11 жовтня 2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.04.2013р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Столичний прокат" (орендар за договором) укладено Договір оренди № 6460 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення, загальною площею 82,00 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 144, приміщення № 1, 2, 3, 4, на цокольному поверсі будівлі гуртожитку № 20 (майно за Договором), що перебуває на балансі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.11.2012р. і становить 712 970,00 грн. без ПДВ.

Майно передається в оренду з метою розміщення суб'єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (пункт 1.2. Договору).

Згідно пункту 2.1. Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передачі майна.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі орендованого майна від 18.04.2013р. орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення, загальною площею 82,00 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 144, приміщення № 1, 2, 3, 4, на цокольному поверсі будівлі гуртожитку № 20 (майно за Договором), що перебуває на балансі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут».

Відповідно до п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - листопад 2012 року 2 970,71 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - квітень 2013 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень місяць 2012 року та січень, лютий, березень, квітень місяці 2013 року.

Згідно п. 3.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Як передбачено в п. 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету України та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

За умовами п. 5.3 Договору встановлено обов'язок відповідача своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Строк дії договору оренди сторони визначили у пункті 10.1. Договору, а саме - договір укладено строком на 1 рік, що діє з 18.04.2013р. до 18.04.2013р. включно.

Як зазначає позивач, строк дії договору було неодноразово продовжено до 18.04.2016р. на підставі п.10.4 Договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди державного майна.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

Згідно зі ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частина 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлює для орендаря обов'язок за користування об'єктом оренди вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної сплати орендних платежів за період з травня 2015 року по листопад 2015 року та сплатив наявну у нього перед позивачем заборгованість у розмірі 14 424,69 грн. поза межами строків, передбачених умовами договору.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пунктів 3.7., 3.8. Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Судом перевірено доданий до позовних матеріалів розрахунки пені та штрафу та встановлено, що вони відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору, а розрахований позивачем розмір пені по кожному періоду нарахування не перевищує розрахованого судом розміру пені.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахована сума інфляційних втрат є завищеною, а тому судом проведено власні розрахунки таких втрат за заявлений позивачем період.

З урахуванням викладеного, за прострочення оплати орендних платежів до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат, а саме:

19,99 грн. = 1 290,85 грн. (орендна плата за травень 2015р.) * 100,4% * 99,0% * 99,2% * 102,3% * 98,7% * 102,0% - 1 290,85 грн.;

30,06 грн. = 2 627,97 грн. (орендна плата за червень 2015р.) * 99,0% * 99,2% * 102,3% * 98,7% * 102,0% - 2 627,97 грн.;

56,34 грн. = 2 601,69 грн. (орендна плата за липень 2015р.) * 99,2% * 102,3% * 98,7% * 102,0% - 2 601,69 грн.;

78,93 грн. = 2 640,24 грн. (орендна плата за серпень 2015р.) * 102,3% * 98,7% * 102,0% - 2 640,24 грн.;

17,56 грн. = 2 605,91 грн. (орендна плата за вересень 2015р.) * 98,7% * 102,0% - 2 605,91 грн.;

53,16 грн. = 2 658,03 грн. (орендна плата за жовтень 2015р.) * 102,0% - 2 658,03 грн.

За таких обставин, загальна сума інфляційних втрат складає 256,04 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на вказану суму.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/17039/16 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача 3 278,72 грн. пені, 432,74 грн. штрафу та 256,04 грн. інфляційних втрат.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі, суд відзначає наступне.

Пунктами 3.3., 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 роз'яснено, що якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення. У разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.

Оскільки, судом було відстрочено позивачу (ухвала суду від 19.09.2016р.) сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у даній справі, проте, станом на час прийняття рішення сплата судового збору позивачем не здійснена, то судові витрати підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" визначено, що станом на 01.01.2016р. мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1 378,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру складає 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а тому з відповідача підлягають стягненню в доход Державного бюджету України судові витрати у розмірі 1 331,79 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний прокат" (ідентифікаційний код 38271250, адреса: 03115, м. Київ, вул. Депутатська, буд. 23) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (ідентифікаційний код 19030825, адреса: 01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 50-Г) 3 278,72 грн. (три тисячі двісті сімдесят вісім гривень 72 коп.) пені, 432,74 грн. (чотириста тридцять дві гривні 74 коп.) штрафу та 256,04 грн. (двісті п'ятдесят шість гривень 04 коп.) інфляційних втрат.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний прокат" (ідентифікаційний код 38271250, адреса: 03115, м. Київ, вул. Депутатська, буд. 23) в доход Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) 1 331,79 грн. (одну тисячу триста тридцять одну гривню 79 коп.) судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.10.2016р.

Суддя С.М. Морозов