Рішення

від 27.04.2007 по справі 12/30

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/30

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

27.04.07 р.                                                                               Справа № 12/30                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Склярук О.І.

при секретарі судового засідання Здоренко В.В.

за участю представників сторін

від позивача – Сагарда О.І.

від відповідача – Максімчук С.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Державного підприємства «Торгівельно-виробниче підприємство по обслуговуванню шахтарів» м.Торез

до Державного підприємства «Торезантрацит» м.Торез

про стягнення  85 607 грн 61 коп.

В судовому засіданні оголошувалася перерва  з   19.04.2007 року    по 27.04.2007 року

ВСТАНОВИВ

 Державне підприємство «Торгівельно-виробниче підприємство по обслуговуванню шахтарів» м.Торез  звернулося до господарського суду з позовною заявою до Державного підприємства «Торезантрацит» м.Торез про стягнення  85 607 грн 61 коп.

 В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається, що ним структурним підрозділам відповідача надавалися послуги з постачання гарячої їжи , продуктів харчування. Вартість вказаних послуг не сплачена. Вважає, що строки позовної давності не сплили, так як в матеріалах справи маються акти звірки, які, на думку позивача, підтверджують вчинення відповідачем дій по визнанню заборгованості.

 Відповідач проти позову заперечував посилаючись, на його недоведеність, пропуск строку позовної давності, тощо. Звернувся до суду з клопотанням щодо застосування строку позовної давності при розгляді справи.   Клопотання судом задоволено.

  Дослідивши обставини справи, вислухав пояснення представників сторін господарський суд встановив

1. 16.07.1999 р. між  Торговельно-виробничим комплексом ДХК «Торезантрацит» та ДВАТ УПТС  ( на цей час його  правонаступником є відповідач по цій справі)  підписано договір , згідно якого позивач брав на себе зобов'язання  здійснювати ДВАТ через їдальню-магазин послуги по організації гарячого харчування працівників.

        Згідно п.3.1  договору,  ДВАТ  проводить розрахунки за видані в рахунок заборгованості продукти харчування , гарячі блюда та тормозки,  а також промислові товари через магазин,  шляхом постачання вугілля,  марка та кількість якого вказується в листі ТПК.

       23.07.1999 року сторони підписали додаткову угоду та  виклали вказаний пункт в наступній редакції:

« Підприємство проводить рохрахунки за видані продукти харчування,  гарячі блюда та тормозки, а також промислові товари через магазин,   шляхом оплати на рахунковий рахунок.»

      Вищевказаний  договір  діяв до 31.12.1999 року. Якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення строку його дії не заявить про його розірвання, він пролонгується на наступний рік.

     Доказів припинення договору у 1999 р. , 2000 р. та 2001 році, суду не надано.

     Згідно наданого позивачем розрахунку у 2001 році було поставлено  продуктів харчування на суму 38 690 грн 04 коп.

    З розрахунку та копії рахунків вбачається,  що до 01.01.2004 року трирічні  строки позовної давності по стягненню цієї заборгованості не сплили. Тому суд застосовує  правила позовної давності, встановлені Цивільним кодексом України, який набув чинності з 01.01.2004 року, на підставі частини 6  прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

    Відповідач проти позову заперечував посилаючись на сплив позовною давності на час порушення справи у суді  та звернувся до суду з клопотанням щодо застосування строку позовної давності, яке задоволено судом.

     Відповідно до ст.526 ЦК України, який суд застосовує на підставі абзацу другого пункту 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином. Боржник прострочивший виконання грошового зобов'язання повинен на вимогу кредитора сплатити суму основного боргу. ( ст.625 ЦК України)

     Свої зобов'язання за вищевказаним договором відповідач порушив, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 38 690 грн 04 коп

      З матеріалів справи вбачається,  що трирічні строки позовної давності по цій заборгованості сплили  у 2004 році, тобто до порушення справи у суді.

   Згідно приписів ст. 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

  Посилання позивача , на ст. 264 ЦК України ( переривання перебігу строку позовної давності, так як відповідачем вчинено дії які свідчать про визнання нею основного боргу – підписання актів звірки, судом до уваги не приймаються, так як сам факт підписання актів звірки заборгованості не є доказом , щодо здійснення дій по її визнанні, так як у вказаних актах відсутнє посилання за якими саме договорами сторони здійснили звіряння, окрім того акти підписано представниками структурного підрозділу, а суми визнаної заборгованості не співпадають з заявленою вимогою і різняться від акта до акта. Інших дій , крім підписання актів , відповідач не здійснив Тому суд не може застосувати ст.264 ЦК України . Позивач також не довів суду, що строк позовної давності пропущено ним з поважних причин.

  За таких обставин,  суд в задоволені вище зазначених  позовних вимог відмовляє у зв'язку з пропуском строку позовної давності.   

2.  16.07.1999 р. між  Торговельно-виробничим комплексом ДХК «Торезантрацит» та ДВАТ  Автобаза  ДХК «Торезантрацит» ( правонаступником якого є відповідач по цій справі)   підписано договір , згідно якого ТПК брало на себе зобов'язання здійснювати ДВАТ через їдальню-магазин послуги по організації гарячого харчування робочих.

           Згідно п.3.1  договору,  підприємства проводить розрахунки за видані в рахунок заборгованості продукти харчування , гарячі блюда та тормозки, а також промислові товари через магазин шляхом постачання вугілля марки та кількість якого вказується в листі ТПК.

         23.07.1999 року сторони підписали додаткову угоду до договору та  виклали вказаний пункт в наступній редакції :

« Підприємство проводить розрахунки за видані продукти харчування,  гарячі блюда та тормозки, а також промислові товари через магазин  шляхом оплати на рахунковий рахунок позивача. »

  Вказаний договір  діяв до 31.12.1999 року. Якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення строку його дії не заявить про його розірвання, він пролонгується на наступний рік.

  Доказів припинення вказаного договору у 1999 році, 2000 р., 2002 році суду не надано.

   В обгрунтування наявності боргу позивач надав  акти звірки, копії рахунків, які виписувалися відповідачу.

   Згідно розрахунку позивача за вказаним договором він надав продуктів на суму:  у 1999 році – 14 388 грн 98 коп,  у 2000 році -  34173 грн 47 коп,  всього на суму 48 562 грн 45 коп

    У  2002 році,   позивач з посиланням на рахунки надав послуг на    суму 14 858 грн 70 коп.  В той же час, перевіривши копії рахунків суд зазначає, що  рахунки на суму 445 грн 31 коп,  577 грн  50 коп,  181 грн 67 коп,  1120 грн 46 коп, 294 грн  22 коп, 381 грн 68 коп, 552 грн 10 коп було виписано за поставлене пальне, яке не є продуктами харчування і не могло поставлятися за договором на який посилається позивач. Таким чином позивачем необгрунтовано до складу заборгованості за вищезазначеним договором,  було включено заборгованість  за відпущене пальне на       суму 3 107 грн 03 коп.

  Відповідно до ст. 526 ЦК України, який суд застосовує на підставі абзацу другого пункту 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України,  зобов'язання повинні виконуватися належним чином. Боржник прострочивший виконання грошового зобов'язання повинен на вимогу кредитора сплатити суму основного боргу ( ст. 625 ЦК України).

   Відповідачем  сплачено 26.08.2005 року 45 631 грн 30 коп. Не сплаченими залишилися , заборгованість  за 1999 рік – 2000 рік у сумі 2 931 грн 15 коп. Але строк позовної давності за вказаною заборгованістю сплив  у 2002 та 2003 роках.

   Тому суд застосовує правила позовної давності встановлені ст. 71,74, 75, 80 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, згідно якого застосування строку позовної давності є обов'язковим, а пропущення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволені позову.

  Посилання позивача, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, так як відповідач визнавав наявність заборгованості, що підтверджується актами звірки судом до уваги не може бути прийнято, так як в наданих копіях актов сума визнаної заборгованості не співпадає з заявленою, в самих актах не зазначено за якими саме договорами виникла ця заборгованість. Тому суд відмовляє позивачу в задоволені клопотання щодо поновлення строку позовної давності.

 Враховуючи вищевикладені обставини , відсутність поважних причин щодо пропуску строку позовної давності по стягненню вищевказаної заборгованості , суд в задоволені цієї вимоги відмовляє.

  Відносно заборгованості за 2002 рік строк позовної давності не сплив до 01.01.2004 року, тому суд застосовує правила позовної давності встановлені ЦК України, який набув чинності 01.01.2004 року, на підставі частини 6 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

  Суд також враховує,  клопотання відповідача щодо застосування строку позовної давності .

  Згідно приписів ст. 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Посилання позивача , на ст. 264 ЦК України ( переривання перебігу строку позовної давності, так як відповідачем вчинено дії які свідчать про визнання нею основного боргу, судом до уваги не приймаються, так як сам факт підписання актів звірки заборгованості не є доказом , щодо здійснення дій по її визнанні, так як у вказаних актах, як зазначалося вище,  відсутнє посилання за якими саме договорами сторони здійснили звіряння, окрім того акти підписано представниками відокремлених підрозділів, а суми заборгованості не співпадають з сумою заборгованості, яку просить стягнути позивач.  Інших дій відповідач не здійснив.

 Позивач також не довів суду, що ним пропущено строк позовної давності з поважних причин.

За таких обставин,  суд в задоволені позовних вимог в цій частині також відмовляє.   

  3. 08.12.1999 р. між  Торговельно-виробничим комплексом ДХК «Торезантрацит» та ДВАТ  «Центральні електромеханічні майстерні» ( правонаступником якого є відповідач)  було підписано договір , згідно якого ТПК брало на себе зобов'язання здійснювати ДВАТ через їдальню-магазин послуги по організації гарячого харчування робочих.

 Згідно п.3.1  договору підприємства проводить розрахунки за видані в рахунок заборгованості продукти харчування , гарячі блюда та тормозки, а також промислові товари через магазин шляхом постачання вугілля марка та кількість якого вказується в листі ТПК.

 Згідно додаткової угоди до вказаного договору, сторони змінили порядок розрахунків, визначивши оплату грошовими коштами.

  Вказаний договір  діяв до 31.12.2000 року. Якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення строку його дії не заявить про його розірвання, він пролонгується на наступний рік.

 В обгрунтування наявності боргу позивач надав  акти звірки, копії рахунків.

Згідно наданого  Позивачем  розрахунку,  заборгованості за 2001 рік складає 1759 грн 40 коп  , за 2002 рік 11 387 грн 85 коп. Всього на суму 13043 грн 27 коп. В той же час згідно розрахунку суду  сума боргу складає 13 147 грн 25 коп.

  Відповідно до ст. 526 ЦК України, який суд застосовує на підставі абзацу другого пункту 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України,  зобов'язання повинні виконуватися належним чином. Боржник прострочивший виконання грошового зобов'язання повинен на вимогу кредитора сплатити суму основного боргу ( ст. 625 ЦК України).

Враховуючи,   що строк позовної давності не сплив до 01.01.2004 року, суд застосовує правила позовної давності, визначені ЦК України , який набув чинності 01.01.2004 року

 Суд також враховує клопотання відповідча щодо застосування строку позовної давності.

 Згідно приписів ст. 267 ЦК України сплив позовною давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Посилання позивача , на ст. 264 ЦК України ( переривання перебігу строку позовної давності, так як відповідачем вчинено дії які свідчать про визнання нею основного боргу, судом до уваги,  в даному випадку,  приймаються, так як в актах звірки заборгованості йде посилання, що заборгованість склалася за продукти харчування.

 За таких обставин,  суд задовольняє позовні вимоги позивача  щодо стягнення з відповідача  заборгованості  на суму 13043 грн 25 коп   

 4. 16.07.1999 р. між  Торговельно-виробничим комплексом ДХК «Торезантрацит» та ДВАТ  Шахта ім. К.І. Киселева ( правонаступником якої є відповідач по цій справі)  було підписано договір , згідно якого ТПК брало на себе зобов'язання здійснювати ДВАТ через їдальню-магазин послуги по організації гарячого харчування робочих.

 Згідно п.3.1  договору підприємства проводить розрахунки за видані в рахунок заборгованості продукти харчування , гарячі блюда та тормозки,  а також промислові товари через магазин шляхом  оплати на рахунковий рахунок

  Вказаний договір  діяв до 31.12.1999 року. Якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення строку його дії не заявить про його розірвання, він пролонгується на наступний рік. Доказів припинення договору у 1999р, 2000р, 2001 році суду не надано.

В обгрунтування наявності боргу позивач надав  акти звірки, копії рахунків

Позивач згідно наданого ним розрахунку вважає, що  ним було надана продуктів на наступні суми: у 2000 році на суму 8886грн 86 коп, у 2001 році на суму 2011 грн 18 коп.  Всього на суму 10898 грн 01 коп. Згідно розрахунку суду

10 898 грн 04 коп

 Відповідно до ст. 526 ЦК України який суд застосовує на підставі абзацу другого пункту 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України , зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Боржник прострочивший виконання грошового зобов'язання повинен на вимогу кредитора сплатити суму основного боргу ( ст. 625 ЦК України)

 Суд зазначає,  що відносно заборгованості яка виникла у 2000 році строк позовної давності сплив 01.01.2004 року. Тому суд застосовує правила позовної давності встановлені ЦК УРСР в редакції 1963 року. Згідно ст. 75 ЦК УРСР застосування позовної давності є обов'язковим. Згідно ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Відповідно до ст.79  ЦК УРСР, перебіг строку  позовної давності преривається пред'явленням позову. Стаття 79 ЦК УРСР пов'язувала  перебіг позовної давності з вчиненням дій які свідчать про визнання позову лише у спорах одної із сторін якої є громадян.

 Тому посилання позивача, що отримавши відповідь щодо визнання боргу з боку структурного підрозділу, відбувся перебіг строку позовної давності відносно цієї заборгованості судом не приймається.

  Позивач просить суд поновити строк позовної давності. В даному випадку

Суд задовольняє клопотання позивача та поновлює строк позовної давності щодо стягнення цієї заборгованості, враховуючи, що   15.01.2003 року за результатами попереднього засіданні по справі № 15/293б  за заявою ДПІ у м. Торез до ДВАТ «Шахта імені Кісільова ДП ДХК «Торезантрацит»  ухвалою господарського суду Донецької області ДП «Торговельно-виробниче підприємство по обслуговуванню шахтарів було включено та затверджено в реєстрі вимог конкурсних кредиторів на суму 82 085 грн 36 коп

  При розгляді позовних вимог щодо стягнення заборгованості у 2001 році суд застосовує  правила позовної давності, встановлені ЦК України , який набув чинності 01.01.2004 року.

 Стаття 264 ЦК України передбачає, що перебіг строку позовної давності преривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

 Відокремлений підрозділ «Шахта ім. Кісільова» визнала наявність заборгованості на суму 10 898 грн 01 коп .

  Враховуючи вищевикладені обставини ,   позовні вимоги підлягають задоволенню   на суму 10 898 грн 01 коп.

 5.  25.12.2001 року між Державним підприємством «Торговельно-виробниче підприємство по обслуговуванню шахтарів та ДВАТ ш\у «Волинське»( правонаступником якого є відповідач)   було підписано договір , згідно якого ТПК брало на себе зобов'язання  здійснювати ДВАТ через їдальню-магазин послуги по організації гарячого харчування робочих.

 Згідно п.3.1  договору підприємства проводить розрахунки за видані в рахунок заборгованості продукти харчування , гарячі блюда та тормозки, а також промислові товари через магазин шляхом  оплати на рахунковий рахунок протягом 5-ти банківських днів

  Вказаний договір  діяв до 01.01.2003 року. Якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення строку його дії не заявить про його розірвання, він пролонгується на наступний рік.

 Додатковою угодою до договору  від 03.01.2003 року сторони подовжили його дію до 01.01.2004 року

 В обгрунтування наявності боргу позивач надав  акти звірки та копію рахунків

 Згідно наданого позивачем розрахунку та копії рахунків позивачем  надано послуг  у 2002 році на суму 6360 грн 86 коп, які лишилися не сплаченими.

 Відповідно до ст. 526 ЦК України який суд застосовує на підставі абзацу другого пункту 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України , зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Боржник протсрочивший виконання грошового зобов'язання повинен на вимогу кредитора сплатити суму основного боргу ( ст. 625 ЦК України)

Враховуючи, що трирічний строк позовної давності по стягненню вищевказаної  заборгованості не сплив до 01.01.2004 року ,  але сплив  до порушення справи у суді, суд застосовує до цієї позовної вимоги правила позовної давності встановлені ЦК України, який набув чинності 01.01.2004 року.  

Суд враховує також клопотання відповідача, щодо застосування строку позовної давності.

 Згідно приписів ст. 267 ЦК України сплив позовною давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 Посилання позивача , на ст. 264 ЦК України ( переривання перебігу строку позовної давності, так як відповідачем вчинено дії які свідчать про визнання нею основного боргу, судом до уваги не приймаються, так як сам факт підписання актів звірки заборгованості не є доказом, щодо визнання боргу. Крім того, згідно акту звірки станом на 01.03.2005 року , шахтоуправління Волинське визнало заборгованість лише  у сумі 4 933 грн 58 коп, без посилання що вона виникла на підставі договору,  а позивач при розрахунку заборгованості надав рахунки , які лишилися, як він стверджує,  не сплаченими на суму 6 360 грн 86 коп. В той же час, в цьому ж акті , представник позивача зазначив,  наявність заборгованості лише у сумі 4 933 грн 58 коп

 Доказів пропущення  строку позовної давності з поважних причин, суду не надано.

  З таких обставин суд в задоволені позовних вимог відмовляє у зв'язку з пропуском строку позовної давності.   

  Судові витрати покладаються на обидві  сторони пропорційно задоволених вимог

   На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 33,43,49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд

                                                         ВИРІШИВ

     Позов задовольнити частково

     Стягнути з Державного підприємства «Торезантрацит» ( м.Торез, вул. Енгельса, 88, ЗКПО 32366906 ) на користь Державного підприємства «Торговельно-виробниче підприємство по обслуговуванню шахтарів «Торезантрацит» ( м. Торез, вул.Енгельса,83 , ЗКПО 25706994)   заборгованість у сумі 23 941 грн 26 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 239 грн 70 коп, витрати по сплаті за  інформаційно-технічні послуги  у сумі 33 грн 04 коп.

   В задоволені інших позовних вимог відмовити.

Суддя