Ухвала

від 12.10.2016 по справі 635/3236/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/790/5704/16 Головуючий 1 інст. - Бобко Т.В.

Справа № 635/3194/16-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: земельні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого, судді - Кіся П.В.,

суддів: - Кружиліної О.А.

- Хорошевський О.М.

за участю - секретаря Сементовської О.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 липня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до фермерського господарства «Авелес», треті особи - Харківська обласна державна адміністрація, Харківська районна державна адміністрація Харківської області, Лук'янцівська сільська рада Харківського району Харківської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

25.02.2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом в якому просив: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3,5709 га кадастровий номер НОМЕР_1 від 31 грудня 2014 року, укладений між ним та фермерським господарством «Авелес», витребувати від відповідача належну йому на праві приватної власності зазначену земельну ділянку, скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки №20431321 від 01 квітня 2015 року та вилучити запис про державну реєстрацію речового права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 9250202 від 18 березня 2015 року за спірним договором оренди, а також відшкодувати судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_3 вказував, що йому на підставі державного акту про право приватної власності на земельну ділянку від 11 грудня 2002 року належить земельна ділянка площею 3,5709 га кадастровий номер НОМЕР_1 сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лук'янцівської сільської ради Харківського району Харківської області. Поряд із зазначеною земельною ділянкою знаходяться земельні ділянки, які належать на праві власності іншим особам і в сукупності вони складають одне поле площею 373,9408 га.

31 грудня 2014 року між позивачем та ФГ «Авелес» був укладений договір оренди земельної ділянки строком на 15 років. Відповідач використовує спірну земельну ділянку з початку 2012 року, засіває її, збирає урожай та отримує прибуток. В період з 2012 по 2014 роки відповідач користувався зазначеною земельною ділянкою без оформлення договору. З цього приводу позивач разом з іншими власниками земельних ділянок проводили збори, запрошували на них також і керівництво ФГ «Авелес».

Крім того, він та інші орендодавці зверталися зі скаргами до Харківської обласної державної адміністрації, Харківської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Прокуратури Харківської області, Харківської обласної ради тощо. Наприкінці 2014 року, відповідач терміново розпочав укладати договори оренди землі, при цьому, керуючий ФГ «Авелес» Кучеренко А.В. особисто приїжджав до власників земельних ділянок та, користуючись їх безграмотністю, а також шляхом шахрайства, а іноді й погрозами, примушував підписувати договори оренди, тобто волевиявлення позивача на підписання зазначеного договору не було вільним та не відповідало внутрішній волі позивача.

З текстами підписаних договорів оренди, які були складені особисто відповідачем, власники земельних ділянок не були ознайомлені, копію такого договору не отримували. Відповідач навмисно та обізнано затягував оформлення договорів, щоб не здійснювати плату за оренду землі.

Крім того, позивач вказував, що оспорений ним договір оренди не відповідає типовій формі договору оренди землі, яку затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №220 від 03 березня 2004 року, в ньому не вказані основні умови, які є в типовій формі, а саме: умови збереження стану об'єкта оренди; умови страхування об'єкта оренди; в розділі «Обов'язки орендаря» не визначений обов'язок, закріплений статтею 25 Закону України «Про оренду землі»; відповідачем докорінно змінено розділ «Умови і строки передачі земельної ділянки в оренду»; порушено вимоги пункту 4 статті 22 Земельного Кодексу України; в порушення вимог статті 15 Закону України «Про оренду землі» не визначено спосіб, умови та порядок розрахунків в готівковій формі орендної плати.

Вважає, що відповідач порушує встановлений порядок використання вищевказаних орендованих земельних ділянок, наносить шкоду ґрунтам, оскільки засіває їх одними й тими ж культурами без наявності проектів ротації земель та розроблених і затверджених в установленому порядку проектів землеустрою. Відповідачем розорано та засівається земля не тільки орендованих земельних ділянок, але й тих, на які договір оренди не укладався, польових магістралей, допоміжних шляхів між земельними ділянками. Крім того, псуються внутрішні дороги села, оскільки по ним постійно їздять багатотонні вантажівки ФГ «Авелес». Відповідач зацікавлений лише в отриманні прибутку від земельних ділянок, які знаходяться в приватній власності, в тому числі від земельних ділянок, власники яких померли, а їх правонаступники не прийняли спадщину. ФГ «Авелес» відмовляється ремонтувати дороги, сплачувати орендодавцям своєчасно та у повному обсязі орендну плату з видачею розрахункового документа та веденням документації, переглядати умови договорів оренди. Державні органи та органи місцевого самоврядування, куди орендодавці направляли скарги щодо неправомірних дій відповідача, в своїх відповідях рекомендували звернутися до суду.

Крім того, у зв'язку з відсутністю в договорах зазначених вище умов, порушуються права позивача як власника земельної ділянки, відповідач використовує земельну ділянку без розроблених проектів сівозміни, що призводить до неефективного ведення сільськогосподарського виробництва, нераціонального використання та охорони земель, створюється несприятливе екологічне середовище, погіршуються природні якості землі.

Позивач вказував, що ФГ «Авелес» не додержано в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами 1, 3, 5 статті 203 ЦК України, а тому існують підстави для визнання договору оренди недійсним, а також для застосування правових наслідків недійсності правочину.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи доводи позивача безпідставними.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 липня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 посилається на доводи, викладені в позовній заяві, на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо надання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, вірно встановив фактичні дані та відповідні їм правовідносини і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень статей 202, 203, 204, 215, 626, 638, 792 ЦК України, статей 1, 13, 15 Закону України «Про оренду землі» та того, що позивачем не доведено обставини, посилаючись на які він просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки.

При цьому суд виходив з того, що спірний договір оренди вчинений у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків та тривалий час виконувався сторонами; що належних та допустимих доказів на підтвердження факту відсутності волевиявлення позивача чи іншого дефекту у свободі на укладення саме такого договору не надано; що за вказаних обставин рішення суду узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах 25 грудня 2013 року №6-78цс13, від 04 червня 2014 року у справі №6-55цс14 та від 09 грудня 2015 року у справі №6-849цс15.

Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції і вважає, що воно ухвалене у відповідності із законом, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, законом встановлена презумпція правомірності правочину і він може бути визнаний судом недійсним тільки з передбачених законом підстав.

Зі змісту ч.1 ст.215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цього Кодексу.

У ст.3 ЦК України зазначено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.627,628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умова про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

За ч.3 ст.792 ЦК України та ч.8 ст.93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон).

Згідно зі ст.13 Закону за договором оренди землі орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ст. 15 Закону (у редакції на момент виникнення правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин), відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Також невід'ємною частиною договору оренди землі на підставі частини 4 статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин) є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Належною формою для договору оренди, згідно з положеннями ст.792 ЦК України, ст.14 Закону є письмова форма, яка передбачає підписання угоди.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого Харківською районною державною адміністрацією 11 грудня 2002 року, ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 3,57 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лук'янцівської сільської ради.

31 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ФГ «Авелес» укладений договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець ОСОБА_3 передав в оренду орендарю ФГ «Авелес», а останній прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Лук'янцівської сільської ради Харківського району Харківської області кадастровий номер НОМЕР_1, в тому числі рілля загальною площею 3,5709 га, яка належить ОСОБА_3 на підставі вищевказаного державного акту, строком на 15 років, при цьому орендар зобов'язався сплачувати орендодавцю за користування земельною ділянкою орендну плату у розмірі 3,0 % від нормативної грошової оцінки, що становить 2 701,39 гривень на рік (а.с. 48-49).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право оренди земельної ділянки зареєстроване в Реєстраційній службі Харківського районного управління юстиції Харківської області, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 квітня 2015 року індексний номер 20431321, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №35763913 від 01 квітня 2015 року. (а.с. 47).

На підставі акту приймання-передачі об'єкта оренди від 01.04.2015 року, який також підписаний сторонами по справі, вищевказана земельна ділянка позивачем була передана у строкове платне користування орендарю ФГ «Авелес». (а.с. 50).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Як на недійсність договору оренди землі позивач посилається на те, що договір не відповідає типовій формі договору оренди землі, відповідач порушує встановлений порядок використання орендованих земельних ділянок, наносить шкоду ґрунтам, оскільки засіває їх одними й тими ж культурами без наявності проектів ротації земель та розроблених і затверджених в установленому порядку проектів землеустрою.

Проте обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, у передбаченому законом порядку нею не доведені.

Разом з тим, відповідно до положень частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд, відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підстав тих доказів, які сторони та інші особи, що беруть участь у справі, надали суду.

Згідно з вимогами статей 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання апелянта на те, що суд дав невірну оцінку доказам щодо невідповідності договору вимогам ст.15 Закону, зокрема тому, що в договорі не встановлено спосіб та умови розрахунків в готівковій формі та не визначено порядок її внесення є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджується те, що у спірному договорі сторони визначили розмір орендної плати, передбачили її індексацію, способи та умови розрахунків (грошова, натуральна та відробіткова форма), строки, порядок її внесення і перегляду, визначили відповідальність орендаря за виплату орендної плати з порушенням встановлених договором строків.

Заборгованість по орендній платі відсутня що представником позивача не заперечувалось.

Посилання позивача на те, що зміст договору в певних частинах незрозумілий для нього та є несприятливий за своїми умовами не свідчить про наявність підстав для визнання договору недійсним. Позивач, як сторона договору, не позбавлена можливості врегулювання цього питання в інший спосіб, зокрема шляхом ініціювання внесення відповідних змін до договору, а не шляхом визнання угоди недійсною.

Безпідставними є посилання апелянта на те, що у спірному договорі оренди відсутні зазначення конкретних домовленостей між сторонами щодо всіх істотних умов договору оренди землі, досягнення яких вимагається ч.1 ст.15 Закону зокрема щодо визначення цільового призначення земельної ділянки, оскільки у спірному договору сторони погодили умови використання земельної ділянки та зазначили, що цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (що у повній мірі відповідає цільовому призначенню згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку).

Той факт, що земельна ділянка використовується відповідачем саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва позивачем не спростовується.

Посилання позивача на те, що оспорена ним редакція договору може потягнути за собою використання земельної ділянки не за призначенням і як наслідок зменшення родючості земель не забезпечені наданням належним та допустимих доказів і ґрунтується на її припущеннях, тоді як відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Не доведені позивачем також і посилання на те, що відповідач порушує встановлений порядок використання орендованої земельної ділянки, що засіває їх одними й тими ж культурами без наявності проектів ротації земель та розроблених і затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що наносить шкоду ґрунтам.

На підтвердження цих доводів позивач не надала належних та допустимих доказів.

Крім того, навіть у разі доведення цих обставин, вони можуть бути за певних умов лише підставою для розірвання договору, а не для визнання його недійсним з підстав, передбачених ст.215 ЦК України.

Одностороння незгода сторони з реєстрацією раніше підписаного ним договору також не може визнаватися обставиною для визнання його недійсним із підстав, передбачених частиною 3 статті 203, частни1 статті 215 ЦК України.

Посилання апелянта на те, що вчинений правочин не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, що волевиявлення позивача не відповідало його внутрішній волі, що договір оренди було підписано ним під тиском з боку представників ФГ «Авелес», внаслідок погроз та вчинення шахрайських дій з їхнього боку - не підтверджується належними доказами (вироком, постановами, матеріалами прокурорської перевірки, висновками відповідних контролюючих органів державної влади).

Позовні вимоги в частині скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки №20431321 від 01 квітня 2015 року та вилучити запис про державну реєстрацію речового права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 9250202 від 18 березня 2015 року за спірним договором оренди за будь-яких обставин не підлягає задоволенню, оскільки на відповідача ФГ «Авелес» не можна покладати такі зобов'язання у зв'язку з тим, що вчинення таких дій не входить до його компетенції, а до належного органу ОСОБА_3 таких вимог не заявлено.

Відповідно до змісту частини 1 статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий П.В. Кісь

Судді О.А. Кружиліна

О.М. Хорошевський