Рішення

від 10.10.2016 по справі 922/3201/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2016 р.Справа № 922/3201/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайлас" (м. Харків) до Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" (м. Харків) про стягнення 449 482,99 грн. за участю представників стоірн:

позивача - ОСОБА_1 (дов. б/н від 03.10.2016 року);

відповідача - ОСОБА_2 (дов. б/н від 26.09.2016 року)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Сайлас", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ТОВ Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №01-09/15, укладеним між сторонами 01.09.2015. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 449482,99 грн., з яких 357594,38 грн. - сума боргу за договором; 68086,95 грн. - сума пені; 5598,00 грн. - 3% річних; 18203,66 грн. - інфляційні нарахування. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором поставки №01-09/15 від 01.09.2015 щодо своєчасної оплати за поставлений товар. Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6742,00 грн. та витрати на правову допомогу просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 26 вересня 2016 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10 жовтня 2016 р. об 11:20 год.

10.10.2016 року до канцелярії суду (вх.№33148) від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довідку про реквізити поточного банківського рахунку позивача.

Суд, дослідивши клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи довідки про реквізити поточного банківського рахунку позивача, вирішив за можливе задовольнити його.

10.10.2016 року до канцелярії суду (вх.№33664) від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що позовні вимоги відносно стягнення основного боргу в сумі 357594,38 грн. визнає, а стосовно позовних вимог в частині про стягнення пені, інфляційних витрат, 3% річних, а також витрат на правову допомогу не визнає у повному обсязі та заперечує проти них.

В судовому засіданні 10.10.2016 року представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.10.2016 року позов визнав частково, а саме в частині про стягнення суми основного боргу в сумі 357594,38 грн.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 вересня 2015 р. між відповідачем. ДП «ХЗШВ» (покупець) та ТОВ «САЙЛАС» (продавець) було укладено договір № 01-09/15.

Відповідно до п.1.1 цього договору, продавець зобов'язується поставити покупцю товар, а саме: мюзле без плакетки, мюзле з плакеткою, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Відповідно до п.1.2 договору, загальна кількість товару, що підлягає поставці по цьому договору, одиниця виміру, ціна одиниці товару встановлюється у відповідності з підписаними сторонами видаткових накладних, які являються невід'ємною частиною цього договору.

У п. 4.1 договору сторони визначили, що ціна на товар встановлюється у національній валюті України, та узгоджується сторонами у специфікаціях до цього договору на кожну окрему партію.

Згідно п.5.1. договору, покупець проводить оплату на умовах: відстрочення платежу на 30 (тридцять) календарних днів з моменту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями специфікацій та видаткових накладних, які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств, а саме:

- 17.09.2015р. на суму 31200,00 грн. специфікацією № 1 від 17 вересня 2015 р. та видатковою накладною № РН-0000044;

- 29.10.2015р. на суму 62111,76 грн. що підтверджується специфікацією №2 від 29.10.2015 р. та видатковою накладною N 0000054;

- 23.11.2015р. на суму 150150,00 грн. що підтверджується, специфікацією №3 від 23.11.2015 р. та видатковою накладною N 00000062;

- 21.12.2015р.на суму 56166,00 грн. згідно специфікації №4 від 21.12.2015 р. та видаткової накладної N0000070;

- 28.12.2015р на суму 11450,40 грн. згідно специфікації № 5 від 28.12.2015 р. та видаткової накладної N0000075;

- 13.01.2016р. на 111931,20 грн. згідно специфікації № 6 від 13 січня 2016 р. та видаткової накладної N РН-0000002 від 13 січня 2016 р.;

- згідно видаткової накладної N 7 від 28.12.2016 р. на суму 45686,78 грн.;

- 25 січня 2016 р. на суму 45686,78 грн. згідно специфікації № 7 від 25 січня 2016 р. та видаткової накладної № N РН-000007;

19 лютого 2016 р. на суму 12210,00 грн. згідно видаткової накладної N РН-0000011/1.

Також в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні: № 62 від 23 листопада 2015 р., № 55 від 21 грудня 2016 р., №2 від 13 січня 2016 р., № 07 від 25 січня 2016 р. та довіреності, які були видані покупцем уповноваженій особі на отримання від ГОВ «Сайлас» цінностей за договором № 01-09/15 від 01.09.2015 р.; довіреність № 12 від 25 січня 2016 р. на отримання товару на суму 70400,00 грн., № 374 від 23 листопада 2015 р. від на отримання цінностей на суму 500000,00 грн., № 290 від 17 вересня 2015 р. на отримання цінностей на 104000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що продавець здійснив на адресу покупця поставку, а покупець прийняв товар на загальну суму 480906,14 грн.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, поставив відповідачеві товар на загальну суму 480906,14 грн., проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору №01-09/15 від 01.09.2015 лише частково оплатив отриману продукцію в розмірі 123311,76 грн.

В порядку досудового врегулювання спору, відповідно до частини 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію про сплату заборгованості.

Із змісту листа № 222 від 13 червня 2016 р., отриманого позивачем на претензію направлену з метою позасудового врегулювання питання із заборгованістю по вищевказаному договору, вбачається, що відповідач заявляє про визнання своєї заборгованості у сумі 357594,38 грн. та пропонує графік її погашення з липня по вересень 2016 р.

Однак, до дня подання позову відповідач так і не здійснив на адресу позивача ніяких платежів в порядку погашення заборгованості.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Викладені вище факти щодо неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань по договору підтверджуються зокрема актом звіряння взаємних розрахунків від 20 травня 2016 р. в якому зазначено, що заборгованість покупця перед продавцем станом на 20 травня 2016 р. складає 357594,38 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, визнав основну суму заборгованості, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 357594,38 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 68086,95 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

15.04.2011 р. Господарським судом Харківської області по справі №5023/2756/11 було винесено ухвалу, якою було порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Харківській завод шампанських вин».

Також вищезазначеною ухвалою суду було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Також у п. 6 даної ухвали суду зазначено, що протягом дії мораторію заборонити стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також заборонити нарахування неустойки штраф, пеня), заборонити застосування інших санкцій за невиконання чи не належне виконання грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкові платежі).

Розгляд справи №5023/2756/11 про банкрутство ДП «Харківський завод шампанських вин» здійснюється на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» (в редакції закону станом на момент порушення провадження у справі).

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування га інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Оскільки, станом на момент розгляду справи № 922/3201/16 дію мораторію, введеного ухвалою суду від 15.04.2011 року у справі № 5023/2756/11, не припинено, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення із відповідача 68086,95 грн. пені.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного суду України 01.10.2013 року у справі № 28/5005/3240/2012/2012, від 12.03.2013 року у справі № 29/5005/16170/2011, та постановах Вищого господарського суду України від 13.05.2015 року у справі № 908/63/15-г, від 19.03.2015 року у справі № 922/4354/14.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 5598,00 грн. суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, нараховані 3 проценти річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі №4/720.

Отже 3% річних не є санкціями в розумінні частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції станом на момент порушення провадження у справі №5023/2756/11 про банкрутство відповідача). Тому дія мораторію не розповсюджується на стягнення 3% річних.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 5598,00 грн.

Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 18203,66 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті В«Урядовий кур'єрВ» .

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Враховуючи наведене, суд перевірив розрахунок інфляційних втрат зроблений позивачем та прийшов до висновку, що інфляційні витрати за весь час прострочення, які підлягають до стягнення позивачем складають 14495,05 грн., позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 3708,61 грн. не підлягають задоволенню.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 5000,00 грн. суми витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу у визначених обсязі та формах, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами.

Сума витрат на отримання правової допомоги в даній справі не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку зі стягуваємою сумою.

Конституційний суд України у рішенні від 30.09.2009 №23-рп/2009 у справі про право на правову допомогу зазначив: гарантування кожному такого права в контексті ч.2 ст.З, ст.59 Конституції покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки зумовлюють необхідність визначення в законах, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Позивач зазначив, що його витрати на правову допомогу становлять 5000,00 грн., в підтвердження цього надав договір про надання правової допомоги та копію платіжного доручення, що підтверджує, що він на рахунок адвоката ОСОБА_3 сплати аванс по договору про надання правової допомоги №1/22/06/16 від 22.06.2016 року.

Суд зазначає, що вказаних документів не достатньо для обґрунтування сум витрат на правову допомогу. Так, в позовній заяві не зазначено, за які конкретно послуги з розрахунком на години витрачені на ці послуги, була нарахована сума на правові витрати у сумі 5000,00 грн.

Крім того, у договорі про надання правової допомоги від 22.06.2016 року зазначено, що адвокат приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу щодо стягнення коштів за договором поставки від 01.09.2015 року, та включені весь перелік послуг, які гіпотетично можуть бути здійснені для забезпечення законних інтересів Клієнта, зокрема введення справи в апеляційному суді, Вищому господарському суді, у виконавчому проваджена і. Утім, на даний час справа розглядається лише в Господарському суді Харківської області, тому неправомірно нараховувати витрати на правову допомогу, які можливо в майбутньому понесе Адвокат для вирішення питання про стягнення коштів за договором поставки.

Також, суд зазначає, що позивачем не було надано актів приймання-передач послуг за договором про надання правової допомоги, розрахунку часу, який витратив представник позивача на підготовку матеріалів, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні, наявних відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг, які свідчать про фактичне виконання робіт виконавця, визначених в договорі про надання правової допомоги №1/22/06/16 від 22.06.2016.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. належним чином не обґрунтовані і задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 5665,31 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" (61017, м. Харків, вул. Лозівська, 20, ЄДРПОУ 30590422) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайлас" (61166, м. Харків, вул. Академіка Ляпунова, б. 1, к. 9; код ЄДРПОУ 34017389) суму боргу за договором в розмірі 357594,38 грн., 3% річних в розмірі 5598,00 грн., інфляційні нарахування в розмірі 14495,05 грн. та судовий збір в розмірі 5665,31 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.10.2016 р.

Суддя ОСОБА_4