Постанова

від 29.11.2011 по справі 2а/0270/5054/11

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2011 р. Справа № 2а/0270/5054/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни ,

при секретарі судового засідання: Розлуцькому Андрію Миколайовичу

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача : ОСОБА_3

свідка : ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "Металоцентр"Сігма"

до : Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про : визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю Металоцентр "Сігма" з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Вінниці про скасування податкових повідомлень - рішень від 02.11.2011 року №0002382310 та № НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване рішення, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи. Так, перевіркою зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Мостплюс". Також, відповідачем не взято до уваги первинні бухгалтерські документи від ПП "Вібур", так як первинні документи були отримані позивачем у попередньому податковому періоді. Позивач вважає такі висновки податкового органу безпідставними та просить визнати податкові повідомлення - рішення, прийняті за його наслідками, протиправним і скасувати їх .

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити адміністративний позов.

Представники відповідача проти позову заперечували, посилаючись на правильність висновків перевіряючого, викладених у акті перевірки ( а.с.133).

Крім того, у судовому засіданні у якості свідка був допитаний ревізор-інспектор ОСОБА_5, який проводив перевірку підприємства позивача та який надав суду пояснення з приводу висновків, викладених ним у акті перевірки.

Заслухавши пояснення сторін та свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, судом встановлено наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ Металоцентр "Сігма" зареєстровано Реєстраційною палатою Вінницької міської ради 21.11.2002 року та взято на облік в ДПІ у м. Вінниці 26.11.202 року.

Основними видами діяльності підприємства є оптова торгівля, оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них ( а.с.94).

У період з 20.09.2011 року по 10.10.2011 року ревізорами-інспекторами Державної податкової інспекції у м. Вінниці на підставі направлень від 20.09.2011 року, відповідно до плану-графіку проведення виїзних перевірок, згідно з ст.20, пп.. 77.2 ст. 77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ Металоцентр "Сігма" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2010 року по 30.06.2011 року.

Наслідки перевірки знайшли своє відображення в акті від 17.10.2011 року № 4095/23/32257858 ( а.с. 14-32).

З акту вбачається, що перевіркою встановлено порушення п. 1.32 ст.1, п.5.1, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за період з 01.01.2010 по 30.06.2011 року у сумі 107740,00 грн.

Крім того, у акті встановлено порушення позивачем п. 198.1 ст.198, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за перевіряємий період на суму 66908,00 грн.

Так, перевіряючими встановлено, що на порушення п.п.5.3.9.п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем до складу валових витрат в рядок 04.1 було включено вартість одержаних товарів без підтверджуючих документів від ПП "Вібур" на загальну суму 96423,00 грн., які були виключені зі складу валових витрат попередньою перевіркою за 4 кв.2009 року.

Як було встановлено у судовому засіданні, підставою для виключення вищезазначених сум із валових витрат підприємства попередньою перевіркою, стало те, що на час її проведення у позивача були відсутні видаткові та податкові накладні від ПП "Вібур". Позивач погодився із такими висновками податкового органу, викладеними ним у акті від 05.03.2010 року № 74/23/32257858. Проте, у 1 кварталі 2010 року, після отримання вищезазначених документів від свого контрагента, позивач знову відніс їх до складу валових витрат.

У судовому засіданні, свідок ОСОБА_4, який безпосередньо здійснював перевірку, пояснив суду, під час проведення ним перевірки за період з 01.01.2010 по 30.06.2011 року, позивачем були надані йому відповідні первинні документи по ПП "Вібур", проте, вони не були ним взяті до уваги, так як були операції по них були здійснені у 4 кварталі 2009 року, тобто у попередньому періоді, а не у періоді, коли були отриманні відповідні накладні.

Таким чином, посилання податкового органу на порушення позивачем вищезазначених норм законодавства є безпідставним.

Крім того, у судовому засіданні були досліджені договір купівлі-продажу № 1442/2 від 05.01.2009 року між позивачем та ПП "Вібур", відповідні видаткові та податкові накладні, товарно-транспортна накладна ( а.с.42-45, 128-130).

Як вбачається із матеріалів справи, ще одним порушенням, виявленим під час перевірки, було порушення позивачем п. 1.32 ст.1, п.5.1, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, позивачем, в порушення вищезазначених норм законодавства віднесено до складу валових витрат вартість товарів на суму 334539,00 грн., отриманих від ТОВ "Мостплюс".

Так, відповідно до відомостей інформаційних баз податкового органу, ТОВ "Мостплюс", код ЄДРПОУ 37213506, яке зареєстровано у м. Дніпропетровську, стан підприємства - 10, направлено запит про встановлення місцезнаходження. Згідно акту про результати документальної невиїзної перевірки по ТОВ "Мостплюс" за січень 2011 року ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 25.05.2011 року № 1614/23-307/37213506 , встановлено, що на момент проведення перевірки підприємство відсутнє за адресою реєстрації, стан платника -3 , прийнято рішення про припинення. Таким чином, на підставі вищевикладеного та згідно ст.203, 215, 228, 662, 655, 901, 901 Цивільного кодексу України, ревізор-інспектор робить висновок про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Мостплюс" у січні 2011 року.

Суд не погоджується із такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено ст. 203 ЦК України, зокрема:

1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов’язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Як вбачається із акту перевірки, позивач використав в акті перевірки та адміністративному позові такий термін, як "нікчемний правочин". Проте згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Таким чином, позивачем, при використанні терміну "нікчемний правочин", не взято до уваги те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться у ч. 2 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин , який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків; допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року В«Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання право чинів недійснимиВ» зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК :1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма пов’язує недійсність господарського зобов’язання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

Відповідачами не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину(правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового інспектора щодо визначення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо нікчемності.

Крім того, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, суд виходив з того, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ Металоцентр "Сігма" та ТОВ " Мостплюс" 20.08.2011 року було укладено договір поставки № ПР-02/05/2010 та додаткову угоду до нього від 18.01.2011 року, щодо постачання металопродукції ( а.с. 6-62).

Крім того, на підтвердження реальності здійснення операцій, представником позивача у судове засідання були надані первинні бухгалтерські документи, як то видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, посвідчення про відрядження, товарно-транспортні накладні та акти виконаних робіт щодо надання послуг по перевезенню металопродукції сторонніми організаціями на замовлення позивача ( а.с.63- 156).

Таким чином, як зазначалось вище, висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів, не обґрунтовано жодними фактичними обставинами та базується виключно на аналізі відповідних норм Цивільного кодексу України. При цьому, акт не містить посилань на відсутність тих чи інших документів, які б свідчили про відображення товариством у податковому обліку господарських операцій за відсутності для цього правових підстав. Відсутні в акті перевірки також розрахунки з посиланням на первинні документи податкового та бухгалтерського обліку щодо визначення податкових зобов’язань за донарахованими платежами. Лише з наведених обставин висновки акту не можуть бути об’єктивними.

Щодо нарахування позивачу зобов'язань по податку на додану вартість, то податковий орган виходив з того, що позивач порушив п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України. Як підставу цього, відповідач зазначає порушення, яке відображене в п.3.1.2 розділу 3 акту перевірки, тобто нікчемність правочинів між ТОВ Металоцентр "Сігма" та ТОВ "Мостплюс". Зазначене знайшло своє відображення у акті перевірки ( а.с. 27).

Крім того, пояснив у судовому засіданні свідок ОСОБА_5, який безпосередньо здійснював перевірку, під час проведення ним перевірки за період з 01.01.2010 по 30.06.2011 року, позивачем були надані йому відповідні первинні документи по взаємовідносинах із ТОВ "Мостплюс". В загальному, зауважень щодо повноти та правильності складання первинних бухгалтерських документів у перевіряючого не було, а свої висновки він ґрунтував без посередньо на підставі інформації, наданої ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська від 25.05.2011 року.

Вищий адміністративний суд України у своєму інформаційному листі від 20.07.2009 року № 1112/11/13-10 зокрема зазначає, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до вищезазначеної інформації, та витягу з ЄДР, наданого представником позивача у судове засідання, рішення щодо припинення юридичної особи контрагента, було винесено 28.04.2011 року, а правовідносини між сторонами були у січні 2011 року. Крім того, станом на день розгляду справи у суді, відповідачем не надано доказів щодо виключення ТОВ "Мостплюс" із бази ЄДР ( 131-132).

Відтак, за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення товариством валових витрат та податкового кредиту за господарськими угодами із ТОВ «Мостплюс», неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем, сплачено 28,23 грн. судового збору, а тому дана сума має бути стягнута на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці № 000238310 від 02.11.2011 року та № НОМЕР_1 від 02.11.2011 року.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя /підпис/ ОСОБА_6

Копія вірна:

Суддя:

Секретар:

29.11.2011