Постанова

від 18.10.2016 по справі 802/656/16-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/656/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І. А.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

18 жовтня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Сторчака В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М.

за участю:

секретаря судового засідання: Коваль К.В.,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИЛЕР-ЦЕНТР" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилер-Центр" (далі - позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач в травні 2016 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області №0000871401 від 22.04.2016.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.07.2016 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області №0000871401 від 22.04.2016 в частині нарахування податку на прибуток за податковим зобов'язанням в сумі 13 922 грн. та штрафною санкцією в сумі 3480 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнено на корить ТОВ "ОСОБА_2 - Центр" судовий збір в сумі 262, 16 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив колегію суддів її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З врахуванням наведеної норми апеляційний суд не перевіряє законність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області №0000871401 від 22.04.2016 в частині нарахування податку на прибуток за податковим зобов'язанням в сумі 13 922 грн. та штрафною санкцією в сумі 3480 грн., оскільки воно не оскаржене відповідачем.

Перевіряючи правомірність висновків суду першої інстанції апеляційний суд виходить з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "ОСОБА_2 - Центр" взято на податковий облік Вінницькою ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області та зареєстровано в якості платника єдиного внеску.

Видами діяльності позивача за КВЕД є оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

З 19.02.2016 по 01.04.2016 працівниками ГУ ДФС у Вінницькій області проведено планову виїзну перевірки ТОВ "Дилер-Центр" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

08.04.2016 за результатами перевірки складено акт №50/14/13342038 (а.с. 9-45), у якому, серед іншого, зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 138.10.3. пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 ПК України в результаті чого встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування та, як наслідок, заниження податку на прибуток.

22.04.2016 на підставі висновку даного акту ГУ ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення №0000871401, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 174 779 грн., з яких: 125 901 грн. основного зобов'язання (витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом), 31 476 грн. штрафні санкції та 13 922 грн. основного зобов'язання (витрати на обробку товару), 3480 грн. штрафу.

Не погоджуючись з таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятого оскаржуваного рішення в частині нарахування податку на прибуток за податковим зобов'язанням в сумі 125 901 грн., разом з тим встановлені у справі обставини підтверджують протиправність рішення відповідача в частині нарахування податку на прибуток за податковим зобов'язанням в сумі 13 922 грн.

При цьому суд першої інстанції вказав, що в окремих планах звітах торгових представників, номера наказів не відповідають номерам наказів, на підставі яких останні направлялися відрядження, мають місце розбіжності у зазначені мети відрядження. Також вказав на дефекти подорожніх листів по окремих відрядженнях. При цьому зауважив, що подібних розбіжностей та невідповідностей, а також відсутності наказів чи подорожніх листів є чимало.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 ст. 44 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу. Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. А господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Тому, здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, серед інших, складаються із: витрат на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг:

а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під витратами розуміють суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказано, що витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі - Положення №318), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Згідно пункту 6 Положення №318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Пунктом 19 Положення №318 вказано, що витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг. До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 цього Положення (стандарту).

Судом першої інстанції встановлено, що товариство в період з 2013 - 2014 роки прийняло ряд відповідних наказів про направлення працівників підрозділу "Торгові агенти" у відрядження по Вінницькій області та Україні з метою доставки товарів, документів, прийняття замовлень.

Пунктом 5.2 Положення про службові відрядження на підприємстві, затвердженого наказом директора ТОВ "Дилер-Центр" від 02.01.2013 вказано, що після закінчення відрядження працівник, серед іншого, повинен подати план - звіт службового відрядження з результатами проведеної роботи, оригінали квитків на проїзд та інші проїздні документи.

Позивачем зазначено, що відрядження працівників оформляється та підтверджується наказом про відрядження працівника, з переліком завдань та мети відряджень. Працівник відряджається за територію населеного пункту, в якому проживає та працює. По приїзду з відрядження працівником оформлюється звіт про використані кошти, план-звіт службового відрядження із зазначенням, виду робіт та в якому об'ємі було виконано. В кожному план-звіті вказується посилання на наказ відповідно до якого проводились роботи. Але при посиланні на номер наказу в комп'ютерній програмі виникла помилка, яка стала масштабною та наслідком якої є неправильне зазначення номеру наказу на усіх план-звітах.

Так, наприклад, торгівельний представник ОСОБА_4 був відряджений згідно наказу № ПК-0000005 від 20.01.2014 "Про відрядження працівників підприємства" на строк відрядження з 20.01.2014 по 24.01.2014, мета відрядження: викладка товару, проведення рекламних акцій. При поверненні ОСОБА_4 був складений звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № НОМЕР_1 від 27.01.2014 та план-звіт службового відрядження, в якому міститься перелік результатів відрядження, та посилання на наказ №5/В від 20.01.2014. Дане посилання є помилковим, оскільки, в ньому лише частково відображається номер наказу (останні цифри). Також на автомобіль на якому рухався працівник підприємства був виданий подорожній лист службового легкового автомобіля №2014012407 на період відрядження з 20.01.2014 по 24.01.2014.

Відрядження ОСОБА_4.О., який був відряджений згідно наказу № ПК-0000120 від 17.06.2013 "Про відрядження працівників підприємства" на строк відрядження з 17.06.2013 по 21.06.2013, мета відрядження: викладка товару, проведення рекламних акцій. При поверненні ОСОБА_4 був складений звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №0000000582 від 25.06.2013 та план-звіт службового відрядження, в якому міститься перелік результатів відрядження, та посилання на наказ № 120/В від 17.06.2013. Дане посилання на наказ також є помилковим, адже в ньому лише частково відображається номер наказу (останні цифри). На автомобіль, на якому рухався працівник підприємства був виданий подорожній лист службового легкового автомобіля № НОМЕР_2 на період відрядження з 17.06.2013 по 21.06.2013.

Аналогічним є відрядження працівників торгівельних агентів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які були відряджені згідно наказу № ПК-0000149 від 29.07.2013 на період з 29.07.2013 по 31.07.2013. На автомобілі на яких рухались дані особи були видані подорожні листи на вищевказаний період. По приїзду з відрядження працівників даними особами були складені звіти про використані кошти та план-звіти службового відрядження, в яких містяться посилання на наказ № 149/B (тобто останні цифри наказу).

Таким чином, з наведеного слідує, що принаймні частина витрат на відрядження працівників були правомірно віднесеними позивачем до складу витрати на збут, а включення даної суми в податкове повідомлення рішення безпідставне оскільки дані витрати підтверджуються належними первинними документами, а саме: Положенням про службові відрядження, наказами про відрядження працівників підприємства, звітами про використання коштів, план-звітами службового відрядження, банківськими виписками, тощо.

Однак відповідач в ході податкової перевірки не здійснив перевірку всіх фактів відрядження, та дотримання при цьому вимог до їх оформлення, а обмежився тільки загальним висновком про те, що більшість з них належним чином не оформлена, а тому віднесення таких витрат до складу витрат на збут слід вважати неправомірними. При цьому позивачем не перевірено чи фактично мали місце зазначені відрядження. Також позивачем не враховано, що кількість відряджень та розмір витрат на них, відповідає змісту і і характеру господарської діяльності. Також безпідставно не враховано, що до складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Суд першої інстанції при розгляді справи також не дослідив всі первинні документи, і прийшов до неправильного висновку про відсутність у позивача права на віднесення вказаних витрат на відрядження до витрат на збут.

Натомість апеляційним судом встановлено чисельні факти відряджень, витрати на які понесені позивачем та належним чином оформлені. Однак апеляційний суд позбавлений можливості самостійно виділяти і розраховувати суму податку, визначеного одним податковим повідомленням - рішенням, тому вважає, що скасуванню підлягає таке рішення в цілому.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової про задоволення адміністративного позову повністю.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, відповідно до ст. 94 КАС України, підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень 5 218,40 грн. сплаченого судового збору з них 2 621,68 грн. - за подання адміністративного позову та 2 596,72 грн. - за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИЛЕР-ЦЕНТР" задовольнити повністю.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2016 року - скасувати та прийняти нову.

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області №0000871401 від 22.04.2016.

Стягнути на корить ТОВ "ОСОБА_2 - Центр" (ЗКПО: 13342038 П/р № 26001259751 МФО 380805 м. Київ у ПАТ "Райффайзен банк АВАЛЬ", адреса: 21007 м. Вінниця, вул.Академіка Янгеля, 4) судовий збір, сплачений згідно платіжного доручення №262 від 04.05.2016 в сумі 2621,68 грн. (дві тисячі шістсот двадцять одна гривня 68 копійок) та платіжного доручення № 426 від 12.08.2016 в сумі 2596,72 грн. (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість гривень 72 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіксальної служби у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7).

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 21 жовтня 2016 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9