Рішення

від 17.10.2016 по справі 343/774/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 343/774/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2033/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Керніцький І.І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Ясеновенко Л.В., Проскурніцького П.І.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ПАТ «ОСОБА_4 Аваль», треті особи: орган опіки і піклування виконкому Вигодської селищної ради, ОСОБА_5 про визнання нікчемним договору іпотеки від 26 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_4 Аваль» зі змінами від 11 червня 2009 року та застосування наслідків недійсності договору іпотеки за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» на рішення Долинського районного суду від 08 серпня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Долинського районного суду від 08 серпня 2016 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ПАТ «ОСОБА_4 Аваль».

Визнано нікчемним договір іпотеки від 26 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_3, та відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_4 Аваль» в особі Долинського відділення Івано-Франківської обласної дирекції, посвідчений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу, за реєстровим №423, зі змінами від 11 червня 2009 року.

Застосовано наслідки недійсності договору іпотеки від 26 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3, та відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_4 Аваль» в особі Долинського відділення Івано-Франківської обласної дирекції, посвідченого ОСОБА_6, приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу, за реєстровим №423, зі змінами від 11 червня 2009 року, шляхом:

- скасовано державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - житлового будинку №15 по вул. Б. Лепкого в смт. Вигода Долинського району Івано-Франківської області, загальною площею 293,2 (двісті дев'яносто три цілих дві десятих) квадратних метри, що належить ОСОБА_3 на праві власності, реєстраційний номер обтяження 4900288, зареєстровано 01.05.2007 року, підстава реєстрації - договір іпотеки №423 від 26.04.2007 року;

- скасовано державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1500 (нуль цілих п'ятнадцять сотих) га, що розташована за адресою: Івано-Франківська область, Долинський район, смт. Вигода, вул. Б.Лепкого, 15, кадастровий номер - 2622055300:01:001:0423, що належить ОСОБА_3 на праві власності, реєстраційний номер обтяження 8793568, зареєстровано 11.06.2009 року, підстава реєстрації - додаткова угода від 11.06.2009 року до договору іпотеки №423 від 26.04.2007 року;

- скасовано запис Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону відчуження житлового будинку №15 по вул. Б.Лепкого в смт. Вигода Долинського району Івано-Франківської області, загальною площею 293,2 (двісті дев'яносто три цілих дві десятих) квадратних метри, що належить ОСОБА_3 на праві власності, номер обтяження 4882251, зареєстровано 26.04.2007 року, підстава - договір іпотеки №423 від 26.04.2007 року;

- скасовано запис Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону відчуження земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1500 (нуль цілих п'ятнадцять сотих) га, що розташована за адресою: Івано-Франківська область, Долинський район, смт. Вигода, вул. Б.Лепкого, 15, кадастровий номер - 2622055300:01:001:0423, що належить ОСОБА_3 на праві власності, номер обтяження 8792970, зареєстровано 11.06.2009 року, підстава - додаткова угода від 11.06.2009 року до договору іпотеки №423 від 26.04.2007 року.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1102,4 грн.

Апелянт на дане рішення подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що на час укладення банком договору іпотеки в спірній квартирі проживала та була зареєстрована неповнолітня ОСОБА_5, а тому передача квартири, право користування якої зберігає неповнолітня дитина, в іпотеку без отримання на це дозволу органу опіки та піклування є суттєвою обставиною для визнання договору іпотеки недійсним. Апелянт не погоджується з таким висновком суду.

В апеляційній скарзі вказав, що іпотекодавець не надав жодних документів про наявність та реєстрацію дітей за адресою знаходження іпотечного майна.

Під час укладення іпотечного договору ОСОБА_7, законний представник неповнолітньої ОСОБА_8, подала нотаріусу заяву від 26.04.2007 року, в якій підтвердила що договір іпотеки укладений її чоловіком в інтересах сім'ї на умовах, які вважає вигідними і укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню.

На момент укладення договору іпотеки малолітня дитина не була власником або співвласником квартири, що є предметом іпотеки, в ній не зареєстрована, не проживала та не мала права користування квартирою на момент укладення договору іпотеки, тому права малолітньої дитини порушені не були, а отже договір іпотеки було укладено відповідно до вимог чинного законодавства, тому підстав для задоволення позову немає.

Позивач посилався на те, що договором іпотеки передано в заставу домоволодіння та земельну ділянку, а оскільки право власності на земельну ділянку на момент її передачі в іпотеку зареєстровано не було, позивач дійшов висновку, що без включення до договору іпотеки від 26 квітня 2007 року недійсної частини про заставу житлового будинку, даний договір не був би вчинений, тому договір іпотеки та договір №1 про внесення змін до договору іпотеки є недійсним. Однак з таким висновком банк також не погоджується.

Апелянт вважає, рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5, інтереси якої представляє ОСОБА_7 до ОСОБА_3 повністю у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 26 квітня 2007 року між ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, який забезпечує вимоги іпотекодержателя (банку), що витікають з кредитного договору №014/0015/74/739251 від 23 квітня 2007 року, укладеного між цими ж сторонами, за умовами якого іпотекодавець зобов'язується перед іпотекодержателем у строк до 22.04.2027 р. повернути кредит у розмірі 70 000 дол. США, сплатити відсотки, неустойку та інші виплати, що витікають з даного кредитного договору.

Також між цими ж сторонами було укладено договір № 1 від 11 червня 2009 року про внесення змін до договору іпотеки від 26.04.2007 року.

Предметом іпотеки за даними договорами є нерухоме майно: - домоволодіння загальною площею 293, 2 кв.м., яке складається з житлового будинку житловою площею 94,9 кв.м. та господарських споруд: криниця, який належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2007 року і знаходиться за адресою : смт. Вигода, вул. Б. Лепкого, 15 Долинського району Івано-Франківської області, що стверджується витягом з реєстру права власності на нерухоме майно, виданим Івано-Франківським ОБТІ за № 14372684 від 25.04.2007 року; - земельна ділянка площею 0.15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд , що розташована за адресою: смт. Вигода, вул. Б. Лепкого, 15 Долинського району Івано-Франківської області і належить іпотекодавцеві ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 824065, виданого Вигодською селищною радою 25.04.2007 року.

Позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_3 і на час укладення договору іпотеки та договору №1 до даного іпотечного договору був малолітнім.

На ствердження позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що переданий його батьком в іпотеку житловий будинок з 2006 року є його єдиним житлом у якому він постійно проживає. Оскільки на момент укладення договору іпотеки від 26.04.2007 року сторони договору не дотримали вимог ст.. 203 ЦК України та порушили його майнові права, як малолітнього, уклавши його без згоди органу опіки та піклування, тому такий договір є нікчемним. Крім того, його батько приховав факт, що право користування житловим приміщенням у даному домоволодінні мають малолітні діти, зокрема, позивач.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції в рішенні зазначив, що в момент укладення договору іпотеки 26 квітня 2007 року ОСОБА_3 був власником домоволодіння, що є предметом іпотеки, і його малолітні діти мали майнове право на користування ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 2.1.7. оспорюваного договору іпотекодавець ОСОБА_3 гарантував, що за адресою домоволодіння, яке є предметом цього договору малолітніх та неповнолітніх осіб не зареєстровано.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. 8 ЦПК України та ст. 3 Конвенції про права дитини повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

На час укладення договору іпотеки ОСОБА_2 не був зареєстрований в будинку, що є предметом іпотеки. Згідно статті 29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.

Місце проживання неповнолітньої малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає.

Згідно відміток в паспорті, на час укладення договору іпотеки, місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Під час укладення іпотечного договору дружина іпотекодавця ОСОБА_7 подала нотаріусу заяву від 26.04.2007 року, у якій ствердила, що договір іпотеки укладений її чоловіком в інтересах сім'ї на умовах, які вважає вигідними і укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню.

Домоволодіння та земельна ділянка площею 0.15 га. для обслуговування даного житлового будинку і господарських споруд які знаходяться за адресою смт. Вигода, вул. Б. Лепкого, 15 Долинського району Івано-Франківської області належить іпотекодавцеві ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Так, відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

У справі, яка переглядається, малолітній ОСОБА_2 як на час укладення його батьком договору іпотеки, так і по даний час, не мав і не має права власності на домоволодіння у смт. Вигода Долинського району. Проживаючи без відповідної реєстрації у даному будинку з батьками, позивач набув права користування цим житлом як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування домоволодіння в іпотеці.

За таких обставин у суду не було підстав для задоволення позову про визнання нікчемним іпотечного договору зі змінами до нього, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права позивача на користування житлом - домоволодінням № 15 по вул. Лепкого у смт. Вигода Долинського району.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі ОСОБА_9 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Порушення ОСОБА_3 умов кредитних договорів та в зв'язку з цим звернення банком стягнення на передану в іпотеку домоволодіння - імовірні. Проте імовірність виникнення такої ситуації в майбутньому не може слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність захисту, шляхом визнання нікчемним іпотечного договору, примарного права колись малолітнього позивача на збереження саме цієї квартири як місця його проживання.

Так, відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Верховний Суд України в складі судової палати у цивільних справах за результатами розгляду справи № 6-1892цс15 прийняв постанову від 30 вересня 2015 року, справи № 1630цс15 - постанову від 11 листопада 2015 року, справи № 6-1061цс15 - постанову від 25 листопада 2015 року, в яких піддав аналізу правильне застосування приписів статті 39 Закону України «Про іпотеку» в поєднанні зі статтею 40 цього Закону та статтею 109 ЖК УРСР, і сформував наступний правовий висновок.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Тобто особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

З урахуванням зазначених висновків, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач і в даний час, маючи право користування спірним житлом, не може бути виселений із нього без надання іншого постійного житла й у тому випадку, якщо на домоволодіння як на предмет іпотеки банк зверне стягнення.

З огляду на вищевикладені мотиви й висновки щодо застосування норм закону, Верховний Суд України доповнює правові висновки, викладені в постановах, прийнятих Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України 16 вересня 2015 року в справі № 6-392цс15, 16 грудня 2015 року в справі № 6-214цс15 та 20 січня 2016 року в справі № 6-1560цс15, наступною правовою позицією: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним чи нікчемним.

Колегія суддів апеляційного суду також вважає, що при укладенні договору іпотеки спірного домоволодіння, батько позивача не зловживав своїми правами щодо своїх малолітніх дітей, оскільки діти не були власниками чи співвласниками предмету іпотеки, не були в ньому зареєстровані, тому і попередньої згоди органу опіки та піклування для передачі даного майна в іпотеку, не вимагалося. При цьому обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя - банку, не встановлено.

Такий висновок висловив Верховний Суд України у постанові від 20.01.2016 року у справі № 6-2940цс15, яка відповідно до положень ст.. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення без додержання норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням у даній справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України з позивача на користь банку слід стягнути витрати, понесені на оплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» задовольнити.

Рішення Долинського районного суду від 08 серпня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» , треті особи: орган опіки і піклування виконкому Вигодської селищної ради, ОСОБА_5 про визнання нікчемним договору іпотеки від 26 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_4 Аваль» зі змінами від 11 червня 2009 року та застосування наслідків недійсності договору іпотеки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» 1515,80 грн сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_10

ОСОБА_11