Ухвала

від 19.10.2016 по справі 744/552/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 744/552/16-ц Провадження № 22-ц/795/1755/2016 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Гнип О. І. Доповідач - Губар В. С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіГубар В.С., суддів:Висоцької Н.В., Харечко Л.К., при секретарі:Халимон Т.Ю. за участю:представника позивача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м приміщенні суду апеляційну скаргу Комунального закладу «Семенівська дитяча музична школа» Семенівської районної ради Чернігівської області на рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 09 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Комунального закладу «Семенівська дитяча музична школа» Семенівської районної ради Чернігівської області про поновлення на роботі, третя особа - ОСОБА_7,-

в с т а н о в и в:

В липні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, після уточнення якого просив поновити його на посаді викладача КЗ «Семенівська дитяча музична школа» і стягнути з КЗ «Семенівська дитяча музична школа» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.06.2016 року до дня постановлення судом рішення.

Рішенням Семенівського районного суду Чернігівської області від 09 серпня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено.

Поновлено ОСОБА_6 на роботі на посаді викладача КЗ «Семенівська дитяча музична школа» Семенівської районної ради Чернігівської області з 22 червня 2016 року.

Стягнуто з КЗ «Семенівська дитяча музична школа» Семенівської районної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_6 6270 грн. 33 коп. за час вимушеного прогулу.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_6 допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі КЗ «Семенівська дитяча музична школа» Семенівської районної ради Чернігівської області просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що викладач ОСОБА_6 працював у дитячий музичній школі тривалий час і про існування у нього інвалідності І групи стало відомо тільки в січні поточного року, оскільки заклад не отримував висновки медико-соціальної (експертної) комісії про умови і характер праці інваліда.

З огляду на наявність першої групи інвалідності (по зору) наказом директора КЗ «Семенівська дитяча музична школа» № 3 від 01 лютого 2016 року ОСОБА_6 тимчасово відсторонено від роботи до часу призначення відповідної особи, яка б надавала йому постійну сторонню допомогу, враховуючи висновок медико-соціальної (експертної) комісії.

ОСОБА_6 неодноразово пропонувалось, щоб постійний сторонній догляд під час навчально-виховного процесу надавала його дружина - ОСОБА_8, проте позивач категорично відмовлявся.

Відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції, що на керівника покладається обов»язок організувати трудову діяльність інваліда відповідно до медичних рекомендацій. Вважає, що на підприємство не покладений обов»язок створювати робоче місце для особи, яка здійснюватиме упродовж робочого дня постійний догляд за інвалідом І групи і здійснювати такий догляд повинна та особа, якій інвалід довіряє.

Апелянт наголошує, що висновки суду першої інстанції про самостійно досягнуті позивачем успіхи в роботі та про те, що індивідуальною програмою реабілітації № 235 від 11.02.2016 року визначено, що позивач може працювати на займаній посаді, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідно до висновків МСЕК ОСОБА_6 встановлені значні ступені обмеження життєдіяльності, з огляду на те, що позивач, як інвалід 1 групи, потребує постійного стороннього догляду, допомоги, нагляду.

Як стверджує апелянт, ОСОБА_6 як інваліду І групи, під час його роботи постійно надавалась стороння допомога. При відділі культури і туризму Семенівської районної державної адміністрації було створено народний аматорський оркестр народних інструментів, до складу якого входили ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_8, яка перебувала на посаді керівника оркестру і здійснювала постійний сторонній догляд за позивачем до її звільнення в 2015 році. ОСОБА_8 постійно надавалась допомого у веденні журналів обліку відвідування уроків, розкладу уроків, складанні звітної документації, робочих планів тощо.

На думку апелянта, директор школи повинен забезпечувати дотримання заходів безпеки під час навчального процесу, зокрема обов'язки покладаються на викладачів, тому не потребує додаткового доказування та обставина, що незрячий інвалід 1 групи не здатен самостійно в повній мірі забезпечити безпеку як собі так і учням і керуючись ст.ст. 170, 172 КЗпП України позивач був звільнений з роботи відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України через відмову позивача від пропозиції забезпечення стороннього догляду під час навчально-виховного процесу та стан здоров'я, який перешкоджає йому самостійно, без сторонньої допомоги продовжувати свою роботу.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить відхилити апеляційну скаргу КЗ «Семенівська дитяча музична школа» Семенівської районної ради Чернігівської області, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним і обґрунтованим.

Позивач ОСОБА_6 в судове засідання не з»явився, про час і місце судового розгляду справи належним чином сповіщений, що документально підтверджено. Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд вважає за можливе слухати справу без участі позивача у судовому засіданні, за участю його представника ОСОБА_5

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 6 ст. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст.2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або не пряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров»я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об»єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.

У відповідності до ст. 6-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Водночас, відповідно до п.2 ст.40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров»я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само у разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06 листопада 1992 року при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 170 КЗпП України встановлено, що працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

У разі виявленої невідповідності працівників займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню цієї роботи, звільнити їх можна, лише якщо вони відмовляються від переведення на іншу, легшу роботу, тоді як звільнення інших працівників з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо їх перевести на іншу роботу, оскільки такої нема, чи в разі відмови працівників від такого переведення.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 з 13 листопада 1976 року працював на посаді викладача музики у відповідача, що підтверджується записом № 1 у його трудовій книжці (а.с. 5).

На підставі наказу від 01 лютого 2016 року № 3 директора КЗ Семенівської районної ради Чернігівської області «Про тимчасове відсторонення від роботи викладача ОСОБА_6» позивач був відсторонений від роботи викладача музичної школи з 1 лютого 2016 року до часу призначення відповідальної особи, яка б надавала йому постійну сторонню допомогу на робочому місці під час навчально-виховного процесу у зв'язку із його безстроковою інвалідністю І групи загального захворювання по зору.( а.с. 94).

Як убачається з матеріалів справи, відсторонення позивача ОСОБА_6 від роботи тривало з 01 лютого 2016 року по 22 червня 2016 року.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12 липня 2016 року скасовано рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2016 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 та ухвалено нове рішення та визнано наказ КЗ «Семенівська дитяча музична школа» Семенівської районної ради Чернігівської області № 3 від 01 лютого 2016 року «Про тимчасове відсторонення від роботи викладача ОСОБА_6» незаконним і стягнуто на його користь середній заробіток за час відсторонення від роботи з 01 лютого 2016 року по 22 червня 2016 року в сумі 18050 грн. 95 коп. Зазначене рішення апеляційного суду набрало законної сили і згідно до ст. 61 ЦПК України є преюдиціальним при вирішенні цієї справи.

Наказом директора КЗ «Семенівська дитяча музична школа» Семенівської районної ради Чернігівської області від 22 червня 2016 року № 8 ОСОБА_6 звільнений з роботи з 22 червня 2016 року за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та виходячи з відмови позивача як інваліда 1 групи по зору від пропозиції дирекції закладу аби постійний сторонній догляд під час навчально-виховного процесу надавала його дружина ОСОБА_8 або інша запропонована ним особа. ( а.с. 6).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 виходив з того, що з боку відповідача при звільненні позивача з роботи мав місце прояв непрямої дискримінації позивача за ознакою інвалідності, оскільки позивачем продемонстрована суду спроможність виконання своїх посадових обов'язків без істотних обмежень, адже за висновками медиків ОСОБА_6 може працювати на займаній посаді, натомість відповідачем не надано суду доказів чому він як роботодавець належним чином не забезпечив розумного пристосування робочого місця позивача.

Перевіряючи доводи скарги, апеляційним судом встановлено, що відповідно до довідок МСЕК (а.с. 11-12) ОСОБА_6 є інвалідом першої групи за загальним захворюванням по зору з 2008 року і потребує постійного стороннього догляду (а.с.11-12).

Індивідуальною програмою реабілітації інваліда, що видається медико-соціальними експертними комісіями, за № 235 від 11 лютого 2016 року встановлено, що ОСОБА_6 як інвалід І групи за загальним захворюванням по зору може працювати на займаній посаді вихователя (а.с. 9-10). На спростування цих обставин відповідачем не надано ніяких належних і допустимих документальних доказів у суді першої інстанції і не представлено таких доказів апеляційному суду.

Як встановлено судом, причиною звільнення ОСОБА_6 з посади вихователя КЗ «Семенівська дитяча музична школа» є відмова позивача ОСОБА_6 від пропозицій щодо надання постійного стороннього догляду під час навчально-виховного процесу (а.с. 6 зворот).

Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Стаття 18 вищевказаного Закону передбачає, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Перевіряючи доводи скарги, апеляційним судом встановлено, що в березні 2015 року ОСОБА_6, будучи інвалідом 1 групи по зору, успішно пройшов атестацію, за результатами якої йому було підтверджено кваліфікаційну категорію «Спеціаліст вищої категорії», що підтверджується атестаційним листом і ці обставини відповідачем не оспорювались і не заперечувались в апеляційному суді.(а.с. 68).

Апеляційним судом встановлено, що КЛПЗ «Семенівська центральна районна лікарня» надано роботодавцеві роз'яснення від 16 лютого 2016 року за вих. № 212, із змісту якого убачається, що ОСОБА_6, інвалід І групи, може працювати і протипоказання до роботи в навчальних закладах не виявлені і ці обставини відповідачем в апеляційному суді не спростовані. (а.с. 212-216).

Як убачається з матеріалів справи, листом Управління держпраці у Чернігівській області від 08 червня 2016 року вих. № 02-04/1923, відповідачеві роз»яснювалось, що факт встановлення працівникові групи інвалідності не може бути підставою для звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п. 2 ст. 40 КЗпП України. (а.с. 141-142). Оскільки у адміністрації КЗ «Семенівська дитяча музична школа» з лютого 2016 року існує індивідуальна реабілітаційна програма інваліда І групи ОСОБА_6 та визначено, що ОСОБА_6 може працювати на займаній посаді, то роботодавець зобов'язаний здійснити трудову реабілітацію інваліда. За таких обставин звільнення роботодавцем працівника-інваліда за п. 2 ст. 40 КЗпП України є неприпустимим грубим порушенням права ОСОБА_6 на працю

Разом з тим, роботодавець має право звернутись до МСЕК, рішенням якої працівникові встановлено групу інвалідності, з проханням надати висновок щодо відповідності чи невідповідності фактичних умов праці цього працівника його стану здоров»я та вказати фактори, небезпечні для стану здоров»я працівника-інваліда. Отримавши висновок МСЕК, про умови та характер праці працівника-інваліда, роботодавець має запропонувати йому інші посади чи роботи які за умовами та характером праці відповідатимуть зазначеному висновку, а також його професії та кваліфікації.

Як встановлено апеляційним судом, відповідач КЗ «Семенівська дитяча музична школа» не звертався до МСЕК з проханням надати висновок щодо відповідності чи невідповідності фактичних умов праці ОСОБА_6 його стану здоров»я та вказати фактори, небезпечні для стану здоровя працівника-інваліда, та іншу роботу позивачу не пропонував.

Разом з тим, згідно з ч. ч. 1-3 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Апеляційним судом встановлено, що звільнення позивача ОСОБА_6 відбулось на підставі рішень загальних зборів трудового колективу КЗ «Семенівська дитяча музична школа» від 01 лютого 2016 року та від 14 червня 2016 року проте, чинне трудове законодавство України не передбачає можливості звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України працездатного інваліда 1 групи, виходячи з рішення загальних зборів трудового колективу.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що КЗ «Семенівська дитяча музична школа» не дотримано вимог ч. 2 ст. 40, ст. 172 КЗпП України при звільненні ОСОБА_6, а відтак його порушене право на працю підлягає судовому захисту і позивач судом першої інстанції правильно поновлений на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача визначив у сумі 6270 грн.33 коп. відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 р. Порядку обчислення середньої заробітної плати з наступними змінами і доповненнями та з урахуванням рішення апеляційного суду Чернігівської області від 12 липня 2016 р., яке набрало законної сили і є преюдиціальним при вирішенні цієї справи (а.с.120-121). В апеляційному суді визначений оскаржуваним рішенням розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем жодними доказами не спростований.

Посилання апелянта на те, що про існування інвалідності ОСОБА_6 стало відомо лише в січні 2016 року не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки наявність інвалідності 1 групи без медичного висновку про неможливість виконувати відповідну роботу сама по собі не спричиняє звільнення працівника з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Окрім того, той факт, що позивач є інвалідом по зору було достовірно відомо ще до отримання КЗ «Семенівська дитяча музична школа» програми реабілітації інваліда.

Наявність факту відсторонення позивача ОСОБА_6 від роботи до часу призначення відповідної особи, яка б надавала йому постійну сторонню допомогу, враховуючи висновок медико-соціальної (експертної) комісії не може бути взято до уваги апеляційним судом, оскільки наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи визнано незаконним рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12 липня 2016 року, яке набрало законної сили і згідно до ст. 61 ЦПК України є преюдиціальним при вирішенні цієї справи.

Апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до висновків МСЕК ОСОБА_6 визначені значні ступені обмеження життєдіяльності і те, що позивач не може працювати на займаній посаді без сторонньої допомоги. Ці твердження відповідача спростовуються сукупністю наявних у справі доказів та рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12 липня 2016 р., яке має законну силу, але роботодавець залишає поза увагою встановлені цим судовим рішенням обставини про те, що інвалідність позивача пов»язана з втратою зору і не перешкоджає йому виконувати роботу за спеціальністю, як про це зазначено в індивідуальній програмі реабілітації.

Відтак, аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять передбачених процесуальним законом підстав для скасування правильного по суті і справедливого рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, апеляційний суд вважає, що справа судом першої інстанції розглянута повно та об»єктивно, оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, зазначені в ньому висновки відповідають фактичним обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Комунального закладу «Семенівська дитяча музична школа» Семенівської районної ради Чернігівської області відхилити.

Рішення Семенівського районного суду Черінгівської області від 09 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: