Рішення

від 18.10.2016 по справі 910/17769/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2016Справа №910/17769/16 За позовом Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» в особі філії «Комбінат комунальних господарств «Курорт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙТ ЛТД ГРУП»

про стягнення 76 473,11 грн.

Суддя В.О. Демидов

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1 (дов. №05/203 від 13.10.2016);

від відповідача не з'явився.

встановив :

28.09.2016 Приватне акціонерне товариство «Приазовкурорт» в особі філії «Комбінат комунальних господарств «Курорт» звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙТ ЛТД ГРУП» про стягнення суми боргу у розмірі 69 000,00 грн., пені у розмірі 2 479,10 грн., 3% річних - 209,26 грн. та інфляційних втрат - 69,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №29/04-1 від 29.04.2016 щодо своєчасного повернення перерахованих грошових коштів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.09.2016 порушено провадження у справі №910/17769/16, розгляд справи призначено на 18.10.2016.

18.10.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про забезпечення позову, у якій просить накласти арешт на майно підприємства та генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙТ ЛТД ГРУП», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Золотоустівська, буд. 2/4, код 39630955, р/р 26009000628824 в ПУАТ «Фідобанк», МФО 300175, ІПН 396309526590, оскільки невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим подальше виконання рішення суду.

В судове засідання 18.10.2016 з'явився представник позивача, підтримав заяву про забезпечення позову.

Представник відповідача у судове засідання 18.10.2016 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Суд, розглянувши в судовому засіданні 18.10.2016 заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Заява обґрунтована тим, що невжиття заходів щодо накладення арешту на майно та грошові суми, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛАЙТ ЛТД ГРУП» може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

За змістом вищезазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п.п. 1, 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Також, відповідно до абзацу 1 пункту 4 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Проте, заява позивача ґрунтується виключно на припущеннях, а тому задоволенню не підлягає.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

В судовому засіданні 18.10.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

29.04.2016 між Приватним акціонерним товариством «Приазовкурорт» в особі філії «Комбінат комунальних господарств «Курорт» (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАЙТ ЛТД ГРУП» (далі - відповідач, продавець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №29/04-1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - оплатити і прийняти на умовах цього договору природний газ (далі - газ).

За умовами п. 1.2 договору передача газу за цим договором здійснюється в місці приєднання покупця відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (далі - пункти призначення).

Параметри газу повинні відповідати параметрам загального потоку у газотранспортній системі України. Обсяги та місяць(ці) поставок газу по цьому договору зазначаються в додаткових угодах до даного договору (п. п. 1.3, 1.4 договору).

Ціна та загальна вартість газу визначаються сторонами в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного договору. Строки та порядок розрахунків за газ визначаються сторонами на кожен місяць поставок газу згідно додаткових угод (п. п. 2.1, 2.3 договору).

Відповідно до п. 2.4 договору розрахунки за газ здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України (гривнях) на поточний рахунок продавця, вказаний у розділі 9 цього договору, або на будь-який інший поточний рахунок в Україні, про реквізити якого продавець зобов'язаний своєчасно письмово повідомити покупця.

Згідно з п. 4.1.1 договору продавець зобов'язаний здійснити передачу газу покупцю в пункті призначення у строки, визначені додатковими угодами до цього договору.

За умовами п. 5.7 договору у випадку неможливості продавцем здійснити передачу газу в обумовлені терміни, останній повертає покупцю перераховані кошти на протязі 10 днів, після чого п. п. 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3 втрачають свою силу.

Цей договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 8.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 29.04.2016 до договору сторони погодили, що продавець зобов'язується передати, а покупець оплачує та зобов'язується прийняти природній газ видобутку травня 2016 року у обсязі 10 000 м. куб, за ціною 57 500,00 грн. та ПДВ 20% - 11 500,00 грн., а всього за ціною 69 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 вказаної додаткової угоди №1 оплата вартості природного газу, що передається, проводиться на поточний рахунок продавця у наступному порядку: 60% вартості природного газу, що передається, покупець сплачує продавцю до 30 числа перед місяцем поставки газу; 40% вартості природного газу, що передається, покупець сплачує продавцю до 20 числа місяця поставки газу.

Позивачем на виконання умов договору було здійснено оплату за поставку природного газу у розмірі 69 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1209 від 04.05.2016 на суму 42 000,00 грн., та платіжним дорученням №1247 від 13.05.2016 на суму 27 000,00 грн.

Проте враховуючи, що умови договору з поставки природного газу відповідачем виконані не були, 16.05.2016 між сторонами за взаємною домовленістю було укладено угоду про розірвання договору купівлі-продажу природного газу №29/04-1, відповідно до п. 2 якої зобов'язання сторін за цим договором в частині послуг з постачання природного газу припиняються з 16.05.2016, а в частині проведення розрахунків за спожитий природний газ - діють до повного їх виконання.

Відповідно до п. 3 цієї угоди, вона набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками усіх сторін та діє з 16.05.2016.

Матеріали справи містять претензію позивача від 03.06.2016 №05/1062, направлену на адресу відповідача, про повернення грошових коштів у розмірі 69 000,00 грн., а також лист від 17.05.2016 №06/934 щодо повернення вказаних коштів, відповідей на які матеріали справи не містять.

Доказів сплати вказаної суми відповідачем матеріали справи також не містять.

У зв'язку із цим позивачем заявлена до стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 69 000,00 грн., пеня у розмірі 2 479,10 грн., 3% річних - 209,26 грн. та інфляційні втрати - 69,00 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. ст. 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору було здійснено оплату за поставку природного газу у розмірі 69 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1209 від 04.05.2016 на суму 42 000,00 грн., та платіжним дорученням №1247 від 13.05.2016 на суму 27 000,00 грн.

За умовами п. 5.7 договору у випадку неможливості продавцем здійснити передачу газу в обумовлені терміни, останній повертає покупцю перераховані кошти на протязі 10 днів, після чого п. п. 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3 втрачають свою силу.

Враховуючи, що умови договору з поставки природного газу відповідачем виконані не були, 16.05.2016 між сторонами за взаємною домовленістю було укладено угоду про розірвання договору купівлі-продажу природного газу №29/04-1, відповідно до п. 2 якої зобов'язання сторін за цим договором в частині послуг з постачання природного газу припиняються з 16.05.2016, а в частині проведення розрахунків за спожитий природний газ - діють до повного їх виконання.

При цьому відповідачем грошові кошти у розмірі 69 000,00 грн. відповідно до п. 5.7 договору не повернуто.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що заборгованість відповідача відповідно до умов п. 5.7 договору складає 69 000,00 грн., яка підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Згідно з положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з останнього пеня у розмірі 2 479,10 грн., 3% річних - 209,26 грн. та інфляційні втрати - 69,00 грн.

Разом з тим, позивачем до позовної заяви надано розрахунок пені у розмірі 6850,98 грн. та 3% річних у розмірі 622,13 грн., розрахунку інфляційних втрат не надано.

Відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питанні практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення виконання грошового зобов'язання встановлений судом, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню, проте враховуючи розбіжності стосовно заявлених до стягнення сум у прохальній частині позовної заяви та наданому позивачем розрахунку, а також враховуючи, що суд не може вийти за межі позовних вимог за відсутності відповідного клопотання позивача, суд, здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 209,26 грн. та інфляційних втрат у розмірі 69,00 грн., тобто у заявленому позивачем у позовній заяві до стягненні розмірі.

При цьому суд зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 2479,10 грн. задоволенню не підлягають, оскільки умовами укладеного між сторонами договору не передбачено нарахування пені саме за порушення відповідачем зобов'язань до договором, або за неможливість поставлення природного газу. Разом з тим, положення ст.231 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», не передбачають встановлення пені за порушення умов договору між сторонами, а лише встановлюють порядок нарахування та розмір такої пені у випадку, якщо сторони передбачили нарахування пені умовами договору.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙТ ЛТД ГРУП» (01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, буд. 2/4, код 39630955) на користь Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» в особі філії «Комбінат комунальних господарств «Курорт» (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Котляревського-Волкова, 12/24, код 02647763) суму основної заборгованості у розмірі 69 000 (шістдесят дев'ять тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 209 (двісті дев'ять) грн. 26 коп., інфляційні втрати у розмірі 69 (шістдесят дев'ять) грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 1 039 (одну тисячу тридцять дев'ять) грн. 17 коп. Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене та підписане 24.10.2016

Суддя В.О. Демидов