Рішення

від 12.10.2016 по справі 910/12716/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2016Справа №910/12716/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КБО-АГРО"

про стягнення 218 383,87 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреністю від 18.02.2016 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КБО-АГРО" про стягнення 218 383,87 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо сплати лізингових платежів згідно умов Договору про фінансовий лізингу №00004900 від 04.05.2012 року.

З цих підстав позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 17 939,50 грн. - основної суми заборгованості за Договором про фінансовий лізингу №00004900 від 04.05.2012 року, 27 423,74 грн. - плати за фактичний час користування об'єктом лізингу, 171 544,07 грн. - збитків, 490,24 грн. - пені, 208,32 грн. - 3% річних, 778,00 грн. - інфляційних втрат, 3 275,77 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 р. (суддя Пригунова А.Б.) порушено провадження у справі №910/12716/16 та призначено її розгляду на 17.08.2016 р.

Розпорядженням в.о. керівника апарату ОСОБА_2 від 05.08.2016 року №04-23/1548 В«щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справВ» , у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя суддею Пригуновою А.Б., призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/12716/16, за наслідками якого справу розподілено для розгляду на суддю Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 року суддею Якименко М.М. справу №910/12716/16 прийнято до свого провадження та призначено її розгляд на 07.09.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 року розгляд справи відкладено на 27.09.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 року, в зв'язку з нез'явленням представника відповідача, відкладено розгляд справи на 12.10.2016 року.

В судове засідання 12.10.2016 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 14.07.2016 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 12.10.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 12.10.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.05.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі по тексту - Лізингодавець, позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "КБО-АГРО" (далі по тексту - Лізингоодержувач, відповідач) укладено Договір про фінансовий лізинг №00008332 (далі по тексту - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати у розпорядження Відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten, 1,6 І TDI, 2012 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZCX099209, двигун №CAY K64628 (далі по тексту - «Об'єкт лізингу»), а Відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом - «План відшкодування»), що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 23 107,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5 776,75 доларів США, строк лізингу становить 60 місяців.

26.02.2015 року між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору, згідно якої строк лізингу становить 84 місяці.

Відповідач відповідно до положень п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі по тексту - «Умови лізингу»), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Згідно з п. 6.5. Умов лізингу, щомісячний платіж здійснюється на рахунок зазначений Позивачем, не пізніше 15-го календарного дня, вказаного у Плані відшкодування.

Також Відповідач зобов'язувався відповідно до п. 4.4. Умов лізингу відшкодувати всі витрати, понесені в результаті експлуатації Об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог Позивача щодо експлуатації та/або передачі Об'єкта лізингу. Згідно з п. 9.2. Умов лізингу, Відповідач був зобов'язаний повністю відшкодувати витрати на технічне обслуговування Об'єкту лізингу.

Відповідно до п. 8.3.1. Умов Договору, якщо Відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, Позивач має право надіслати Відповідачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, Позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, Договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

Згідно з п. 12.6.1. Умов Договору, Позивач має право в односторонньому порядку припинити договір у разі, якщо Відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 12.9 Умов лізингу, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу Позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги Позивача про таке повернення.

Згідно із п. 13.1 Умов лізингу, у випадку відмови Відповідача від повернення Об'єкту лізингу або затримки у такому поверненні, Позивач мав право вилучити Об'єкт лізингу. При цьому, на підставі п. 13.6 Умов лізингу, Відповідач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені Позивачем, у зв'язку із вилученням (поверненням) Об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов'язані з вилученням Об'єкта лізингу.

18.03.2016 року Позивачем ОСОБА_3 вих. №00004900 від 15.03.2016 року Відповідачу направлено Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору (далі по тексту - «Вимога»).

Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Договору, визначається Позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.

Згідно із п. 20.5. Договору, всі повідомлення Сторони відправляють за адресою, вказаною у Договорі, у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою.

Згідно з п. 12.13. Договору, у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони.

Таким чином, оскільки Вимога направлена 18.03.2016р., то датою припинення Договору є 01.04.2016р.

Відповідно до п.12.9. Договору, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу Позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги Позивача про таке повернення. Крім того, п. 8.2.2. та п. 8.3.2. Договору встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання Вимоги.

Оскільки датою припинення Договору є 01.04.2016р., то останній днем сплати заборгованості є 21.03.2016р., поверненням Об'єкта лізингу - 01.04.2016р.

Згідно п. 12.10 Умов лізингу, у будь-якому випадку дострокового припинення дії Договору, Позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав умови Договору в частині повної сплати лізингових платежів (за період з лютого 2016р. по березень 2016р.) і має перед позивачем заборгованість в розмірі 17 939,50 грн., а також в порушення умов договору відповідачем в зазначений строк не повернуто об'єкт лізингу.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу. Правовідносини сторін щодо фінансового лізингу регулюються нормами Закону України «Про фінансовий лізинг» та Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що до складу лізингових платежів можуть включатися сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсація відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу предмети лізингу, однак відповідач у строк, встановлений Договором, зобов'язання щодо сплати лізингових платежів не виконав та має перед позивачем заборгованість з їх сплати в розмірі 17 939,50 грн. (за період з лютого 2016р. по березень 2016р.).

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, за таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 17 939,50 грн. (основної суми заборгованості за Договором про фінансовий лізингу №00004900 від 04.05.2012 року) є нормативно та документарно доведені, а тому визнаються судом таким, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 27 423,74 грн. плати за фактичний час користування об'єктом лізингу за період з квітня 2016р. по червень 2016р., суд зазначає наступне.

Суд констатує, оскільки вимога відповідачеві була надіслана 18.03.2016р., то датою припинення договору є 01.04.2016р., як то передбачено п. 12.13 Умов лізингу.

Відповідно до п. 6.16 Умов Договору сторони погоджуються, що у випадку розірвання Договору/відмови від Договору за ініціативою Позивача відповідно до пункту 12 Договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача (про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу за період з квітня 2016р. по червень 2016р.), то позовні вимоги про стягнення 27 423,74 грн. плати за фактичний час користування об'єктом лізингу за період з квітня 2016р. по червень 2016р. - є нормативно та документарно доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився порушення зобов'язання, а тому позивач, просить суд стягнути з відповідача 490,24 грн. - пені.

Згідно з п. 8.2.1 Договору, що у випадку прострочення сплати платежу до Відповідача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Як слідує з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 490,24 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 208,32 грн. - 3% річних, 778,00 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача: 208,32 грн. - 3% річних, 778,00 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем збитків у сумі 171 544,07 грн. (які складаються з: понесених витрат для оплати винагороди юристам та витрат пов'язаних з поверненням майна на суму 17 752,61 грн., та упущеної вигоди в розмірі 153 791,46 грн.), суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відповідно до п. 4.1. Договору, Позивач зберігатиме за собою право власності на Об'єкт лізингу, в той час. як Відповідач матиме право на експлуатацію Об'єкта лізингу впродовж усього строку дії Контракту (окрім випадків, коли Позивач матиме право розірвати цей Договір та вимагати повернення Об'єкта Лізингу).

Пункт 8.2.3. Договору, вказує, що у випадку прострочення сплати лізингового платежу за Договором, до Відповідача застосовуються наступні санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат понесених Позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Відповідачем відповідності до Договору.

В свою чергу пунктом 8.6. Договору, передбачено, що будь-які збитки, заподіяні невиконанням або не належним виконанням Стороною своїх зобов'язань за Контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені Контрактом штрафні санкції.

Судом встановлено, що датою припинення Договору є 01.04.2016р.

Однак, Об'єкт лізингу повернуто не було, зобов'язання з оплати заборгованості за Договором не виконані.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення становить більше 30 днів.

Згідно п. 13.6. Умов лізингу, якщо Позивач не зможе здійснити своє право на вилучення (повернення), як передбачено у пункті 13, він матиме право на вилучення Об'єкту лізингу у Відповідача в примусовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

01.04.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис №554 про повернення Об'єкта лізингу (належним чином засвідчена копія виконавчого напису нотаріуса міститься в матеріалах справи).

15.04.2016 року старшим державним виконавцем ВДВС Літинського районного управління юстиції винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення Об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса №554 від 01.04.2016 р. (належним чином засвідчена копія постанови про відкриття виконавчого провадження міститься в матеріалах справи).

26.04.2016 року старшим державним виконавцем ВДВС Літинського районного управління юстиції було винесено Постанову про розшук майна боржника (автомобіля). (належним чином засвідчена копія постанови про розшук майна боржника міститься в матеріалах справи).

Однак, станом на 10.06.2016 року (дата складання позовної заяви) транспортний засіб не розшукано, місцезнаходження його невідоме, Об'єкт лізингу Відповідачем не повернуто.

Відповідно до п. 13.5. Умов лізингу Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу будь-які витрати, пов'язані із вилученням Об'єкту лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані із вилученням Об'єкта лізингу.

Згідно п 8.6. Умов лізингу встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням Стороною своїх зобов'язань за Контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені Контрактом штрафні санкції.

Відповідно до п. 6.2 Умов лізингу, податок на додану вартість буде включено до суми всіх платежів, виплат, нарахувань, вартості послуг та будь-яких інших видів платежів, які підлягають сплаті або можуть стягуватись у примусовому порядку.

У якості понесених збитків позивач визначив понесені ним витрати для оплати винагороди юристам та витрат пов'язаних з поверненням майна на суму 17 752,61 грн.), на підтвердження чого надав договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012р., Договір про надання послуг з повернення майна від 03.02.2011р., Договір доручення від 12.06.2012р., Договір про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010р. та докази якими підтверджується оплата послуг за вищевказаними договорами (рахунки-фактури, акти надання послуг та платіжні доручення)

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України В«Про адвокатуруВ» .

Дія Закону України В«Про адвокатуру та адвокатську діяльністьВ» поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 В«Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013).

Таким чином, оскільки, збитки у розмірі 17 752,61 грн. (понесені витрати для оплати винагороди юристам та витрат пов'язаних з поверненням майна) нормативно та документарно доведені, то вони підлягають задоволенню.

Щодо стягнення збитків в сумі 153 791,46 грн. в якості упущеної вигоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Відповідно 6.3. Умов лізингу, Позивач та Відповідач погодили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за Договором на користь Позивача, відображають справедливу вартість Об'єкта лізингу та забезпечують отримання Позивачем очікуваної станом на дату виконання Договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «Креді ОСОБА_5»), як буде обрано за рішенням Позивача, станом на дату, коли кожен Платіж підлягає виплаті.

Таким чином, при укладанні між сторонами Договору, Позивач сподівався отримати доходи впродовж дії договору, при належному виконані умов Договору Відповідачем у вигляді процентів і комісій, які входять до складу лізингового платежу.

Зважаючи на те, що станом на дату складання позовної заяви, Об'єкт лізингу так і не було повернуто Позивачеві та відповідно до Плану відшкодування витрат, який є невід'ємною частиною Договору, Відповідачем залишаться невиплаченими проценти і комісії за лізинговими платежами (не враховуючи заборгованість за Договором з лютого 2016 року по червень 2016 року) з липня 2016 року по травень 2019 року в розмірі еквівалентному у гривні 6 154,12 доларів США.

Позивач зазначив, що станом на день, що передував складанню позовної заяви (09.06.2016 року) курс ПАТ «Креді ОСОБА_5», складав 24,99 грн. за 1 долар США. Отже, Відповідач в період з липня 2016 року по травень 2019 року мав би сплатити: 6 154,12 *24,990 = 153 791,46 грн. А тому, позивач вважає що має правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 153 791,46 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, що документально підтверджено, неправомірні дії Відповідача стали достатньою причиною, яка позбавила Позивача можливості отримати прибуток від Договору, та наявні всі ознаки господарського правопорушення:

- протиправна поведінка Відповідача, яка виражалась у невиконанні умов договору та закону (несплата щомісячних лізингових платежів, неповернення Об'єкту лізингу Позивачу ні в добровільному, ні в примусовому порядку);

- збитки, а саме упущена вигода, яку зазнав Позивач;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою Відповідача та збитками (саме через порушення умов Договору щодо оплати лізингових платежів, а згодом і повернення Об'єкта лізингу. Позивач був змушений припинити дію договору, що має наслідком те, що він не може отримати грошові кошти, на отримання яких розраховував при укладанні Договору);

- вина Відповідача (яка підтверджується невиконанням вимог закону та договору, відсутністю будь-яких повідомлень з боку Відповідача, щодо причин невиконання таких зобов'язань).

З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку, що у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань, Договір було припинено і завдано Позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 153 791,46 грн.

А, тому суд дійшов до висновку, що сума в розмірі 153 791,46 грн. є упущеною вигодою Позивача та підлягає стягненню з Відповідача.

З огляду на вищевикладене, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором Позивачу завдано збитків в розмірі 171 544,07 грн. , які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КБО-АГРО" (03028, м. Київ, Проспект Науки, будинок 30; код ЄДРПОУ 36903552) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПАВЛА ТИЧИНИ, будинок 1В, код ЄДРПОУ 35571472) 17 939 (сімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 50 коп. - основної суми заборгованості за Договором про фінансовий лізингу №00004900 від 04.05.2012 року, 27 423 (двадцять сім тисяч чотириста двадцять три) грн. 74 коп. - плати за фактичний час користування об'єктом лізингу, 171 544 (сто сімдесят одну тисячу п'ятсот сорок чотири) грн. 07 коп. - збитків, 490 (чотириста дев'яносто) грн. 24 коп. - пені, 208,32 грн. - 3% річних, 778 (сімсот сімдесят вісім) грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 3 275 (три тисячі двісті сімдесят п'ять) грн. 77 коп. - судового збору.

3.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 21.10.2016 року.