Постанова

від 20.10.2016 по справі 910/2941/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2016 р. Справа№ 910/2941/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

ОСОБА_1

секретар Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю В«Кепітал-ТрейдВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Хім старВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Кепітал-ТрейдВ»

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Хім стар» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ В«Кепітал-ТрейдВ» про стягнення коштів за договором поставки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду постановлене з порушення норм матеріального права, при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2016, та постановити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2016 колегією судді прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 29.09.2016.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є обґрунтованим та правомірним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

26.09.2016 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої та судової технічної експертизи, обґрунтовуючи це тим, що підпис та відтиск печатки ТОВ В«Кепітал-ТрейдВ» на видаткових накладних № 1137, 1138 від 19.12.2013 не є підписом уповноважених осіб товариства, а відтиск печатки лише візуально схожий на дійсний відтиск печатки ТОВ В«Кепітал-ТрейдВ» .

Колегія суддів, вивчивши доводи клопотання, прийшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на те, що в матеріалах справи наявні достатні та належні інші докази наявності заборгованості відповідача у визначеній позивачем сумі за договором поставки № 19, зокрема за вказаними спірними накладними та крім того, відповідачем не було надано обґрунтування причин поважності не подання вказаного клопотання в суді першої інстанції.

Ухвалою суду від 29.09.2016 на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено розгляд апеляційної скарги на 20.10.2016.

В судове засідання 20.10.2016 представники позивача та відповідача не з`явились, про день та час розгляду скарги повідомлялись належним чином, що підтверджується зворотними повідомленнями, наявними в матеріалах справи та розпискою про відкладення розгляду справи, причини неявки суду не пояснили.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, встановивши, що наявні матеріали справи є достатніми для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, а неявка представників сторін, які належним чином були повідомлені про день та час розгляду спору та поважність причини неявки в судові засідання не повідомили, не перешкоджає розгляду справи, представником позивача подавались свої письмові заперечення щодо поданої апеляційної скарги, вирішив розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, встановивши наступне.

02.04.2012 між ТОВ «Хім стар», як постачальником, та ТОВ «Кепітал-трейд», як покупцем, був укладений договір поставки № 19.

Відповідно до п. 1.1 договору, сторони визначились, що постачальник зобов`язується поставити товар покупцю, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно оплатити його на умовах даного договору в асортименті та по ціні, що вказані у специфікації.

Пунктом 2.4 договору визначено, що асортимент на конкретну поставку товару, кількість, дату та час поставки товару визначається замовленням покупця, яке направляється постачальнику електронною поштою, телефонограмою, факсом або особисто на розсуд покупця.

Між сторонами до даного договору поставки було укладено 2 додаткові угоди, якими сторони внесли зміни до місцезнаходження постачальника, а також стосовно питань поставки та оплати вартості поставленого товару.

Згідно із п. 6.1 договору (з урахування додаткової угоди до нього) сторони визначили, що відповідач зобов`язаний прийняти та оплатити товар на умовах, визначених даною додатковою угодою, а саме товар, що поставлений с 01 квітня по 30 травня оплачувати з відстрочкою 90 календарних днів, товар поставлений в період з 01 червня по 30 червня оплачувати з відстрочкою 75 календарних днів, а товар поставлений з 01 липня и надалі з відстрочкою, згідно умов основного договору поставки.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач мотивує свої вимоги тим, що ним на виконання умов договору був поставлений товар відповідачу в строки та об`ємах, визначених умовами договору, проте відповідачем поставлений товар оплачений частково, в результаті чого виникла заборгованість.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти заявленого позову, та оскаржуючи постановлене рішення суду, обґрунтовує свої заперечення тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості саме за вказаним договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з наявних матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем при подані апеляційної скарги, постачальник здійснив поставку товару покупцю згідно наступних накладних: № 798 від 20.08.2013 на загальну суму - 227,49 грн., № 835 від 06.09.2013 на загальну суму 9264,22 грн. (з урахуванням повернення товару покупцем на суму 8874,69 грн.); № 878 від 16.09.2013 на 11397,89 грн.; № 879 від 16.09.2013 на 247,25 грн.; № 978 від 24.10.2013 на суму 12977,83 грн.; № 1011 від 31.10.2013 на суму 12201,94 грн. ; № 1012 від 31.10.2013 на суму 494,50 грн.; № 1081 від 27.11.2013 на суму 10658,30 грн., ; № 1082 від 27.11.2013 на суму 693,22 грн.; № 1136 від 19.12.2013 на суму 22953,10 грн., № 1137 від 19.12.2013 на суму 247,25 грн.

Видаткові накладні та товарно-транспортні накладні до них, були підписані уповноваженими представниками обох сторін без будь-яких зауважень та застережень та скріплені печатками товариств.

Відповідачем вказаний товар був оплачений частково, що не заперечувалось позивачем та не спростовувалось відповідачем під час розгляду спору в судах обох інстанцій.

За твердженням позивача, на дату звернення із позовом до суду відповідач має заборгованість в розмірі 80962,58 грн.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В матеріалах справи наявний акт взаємозвірки розрахунків між позивачем та відповідачем, підписаний представниками покупця та постачальника та скріплений печатками товариств, відповідно до якого станом на 31.12.2013 за покупцем рахується заборгованість в розмірі 80962,51 грн.

Зважаючи на те, що відповідачем не була здійсненна повна оплата поставленого товару за договором поставки № 19 від 02.04.2012, позивач, 02.09.2014 направив на адресу відповідача претензію № 4, з вимогою сплатити суму боргу в розмірі 80962,51 грн., інфляційні втрати та 3% річних.

Вказана претензія була залишена без уваги зі сторони відповідача.

В той же час, після звернення із даним позовом до суду, відповідачем на рахунок позивача було перераховано 40000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2928 від 17.03.2016, № 2931 від 22.03.2016, № 2933 від 23.03.2016 із зазначенням призначення платежу: «за товар згідно договору № 19 від 02.04.2012», що також підтверджує факт частково визнання відповідачем суми боргу, заявленої до стягнення позивачем в рамках даного позову.

З огляду на вказану проплату місцевим судом правомірно було припинено провадження на 40000 грн., на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, проти чого не заперечував представник позивача.

Таким чином ТОВ «Кепітал-Трейд» має непогашену заборгованість в розмірі 40962,61 грн.

Звертаючись із апеляційною скаргою, з урахуванням уточнень до неї, апелянт зазначав про те, що не отримував товар від постачальника за видатковими накладними № 1136 від 19.12.2013 та № 1137 від 19.12.2013 на загальну суму 23200,35 грн. підписи на даних накладних проставлені не уповноваженою особою відповідача, а відтиск печатки лише зовні нагадує справжній відтиск печатки ТОВ «Кепітал-Трейд».

Проте, колегія суддів не приймає дані зауваження до уваги, з огляду на те, що, як зазначалось вище, між сторонами був підписаний акт звірки взаєморозрахунків, в який включені вказані накладні на зазначену суму 23200,35 грн., представник відповідача не заперечував факту підписання такого акту.

Крім того, до видаткових накладних № 1136 та 1137 сторонами підписані товарно - транспортні накладні (в графі «одержав» підпис представника відповідача та печатка товариства), які містять повне найменування поставленого позивачем товару, його кількість та ціну та вказані товарно-транспортні накладні, зокрема, проставлений підпис та наявний відтиск печатки ТОВ «Кепітал-Трейд», апелянтом не оскаржувалось та не заперечувалось.

До того ж, як зазначалось, в процесі розгляду спору в суді першої інстанції відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого товару за договором поставки № 19 від 02.04.2012 із призначенням платежу: «за товар згідно договору № 19 від 02.04.2012» без вказівки, згідно якої конкретної накладної здійснюється перерахування коштів, що надає повне право суду дійти висновку, що вказані кошти, в тому числі і зокрема, могли бути перераховані позивачу саме на виконання спірних накладних № 1136 та 1137 від 19.12.2013.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду проте, що факт належної поставки товару позивачем, на виконання умов договору, підтверджений належними та допустимими, в розумінні ст. 33 ГПК України доказами, а також доведений факт наявності часткової заборгованості у відповідача щодо оплати такого поставленого товару.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, з урахуванням всього вище викладеного, Господарський суд міста Києва правомірно задовольнив позовну вимогу в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 40962,58 грн., розмір якої не був належними та допустимим доказами спростований відповідачем.

Крім того, позивачем ставилась вимога про стягнення з відповідача за прострочення сплати коштів за поставлений товар у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із п. 6.1 договору (з урахування додаткової угоди до нього) сторони визначили, що відповідач зобов`язаний прийняти та оплатити товар на умовах, визначених даною додатковою угодою, а саме6 товар, що поставлений с 01 квітня по 30 травня оплачувати з відстрочкою 90 календарних днів, товар поставлений в період з 01 червня по 30 червня оплачувати з відстрочкою 75 календарних днів, а товар поставлений з 01 липня и надалі з відстрочкою, згідно умов основного договору поставки.

Як зазначалось вище та не було спростовано відповідачем, останнім був пропущений встановлений договором строк для перерахування коштів за поставлений товар позивачем, що надає право позивачу на нарахування та вимагання сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» № 14 від 17.12.2013 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат по кожній видатковій накладній окремо (за якими було частково сплачено за поставлений товар) із зазначенням кінцевої дати нарахування 01.03.2016.

Відповідач, не погоджуючись із розміром заявлених та задоволених судом першої інстанції 3% річних, зазначав у своїх письмових поясненнях зокрема проте, що розрахунок позивачем здійснений невірно, з огляду на те, що позов був поданий до суду 22.02.2016, а кінцева дата нарахування позивачем визначена як 01.03.2016.

Суд апеляційної інстанції погоджується із таким запереченням апелянта, та зазначає, що місцевим судом в даному випадку не повно було досліджено всі обставини справи з огляду на таке.

Відповідно до п.1.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» пеня та інші нарахування у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань визначаються позивачем у твердій грошовій сумі на час подання позову до суду і включається в ціну останнього.

Згідно із п. 4.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» з урахуванням положення ч.4 ст. 51 ГПК України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв`язку, через яке здійснювалось надсилання позовної заяви.

Позивачем вказаний позов був поданий не безпосередньо до приміщення місцевого суду, а саме за допомогою поштового підприємства зв`язку 18.02.2016, що підтверджується відповідним відбитком штемпеля на конверті, якій міститься в матеріалах справи, отже датою подання позову до суду є - 18.02.2016.

В той же час позивачем нарахування 3% річних здійснено по 01.03.2016, тобто за період, протягом якого фактично не існувало заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки № 19 з урахуванням того, що відповідач, отримавши позовну заяву, що направлялась позивачем йому до подачі позову до суду, теоретично міг сплатити повністю або частково суму боргу до порушення провадження по справі.

Проте, місцевим судом не взято до уваги вказане та невірно задоволено до стягнення суму 3% річних, нарахованих за період до 01.03.2016.

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок 3% річних, пришла до висновку, що до задоволення підлягає сума в розмірі 5261,76 грн.

Стосовно зауваження представника позивача, викладеного у відзиві на апеляційну скаргу, що норми чинного законодавства України не забороняють нараховувати 3% річних боржнику за весь період прострочення сплати основної суми боргу аж до повного виконання грошового зобов`язання, тобто за період розгляду спору в суді, колегія суддів зазначає, що позивач, у випадку не сплати відповідачем суми основного боргу в період розгляду спору судом, не був позбавлений можливості та права подати заяву про збільшення позовних вимог та збільшити розмір 3% річних за вказаний період, що позивачем здійснено не було.

Щодо розміру заявлених позивачем інфляційних втрат в сумі 63207,79 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до розділу 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, дійшов висновку, що в даній частині місцевим судом правомірно та обґрунтовано було задоволено до стягнення 63207,79 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.4 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю В«Кепітал-ТрейдВ» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 у справі № 910/2941/16 підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«Кепітал-ТрейдВ» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 по справі № 910/2941/16 - скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Кепітал-трейдВ» (м. Київ, вул. Кржижановського, 4; ідентифікаційний код 35709117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Хім старВ» (м. Харків, вул. Греківська, 25; ідентифікаційний код 32134404) 40962,58 грн. заборгованості, 63207,79 грн. втрат від інфляції, 5261,76 грн. 3% річних та судовий збір за подання позову до суду в розмірі 1641,47 грн.

В іншій частині позову - відмовити.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Хім старВ» (м. Харків, вул. Греківська, 25; ідентифікаційний код 32134404) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Кепітал-трейдВ» (м. Київ, вул. Кржижановського, 4; ідентифікаційний код 35709117) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1,49 грн.

Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/2941/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

ОСОБА_1