Рішення

від 19.10.2016 по справі 916/2349/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2016 р.Справа № 916/2349/16

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №61 від 05.04.2016р.

Від відповідача: не з'явився;

Від третьої особи: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства „Іллічівський морський торговельний портВ» до товариства з обмеженою відповідальністю „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області про визнання договору удаваним правочином та визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний портВ» (далі по тексту - ДП „Іллічівський морський торговельний портВ» ) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» (далі по тексту - ТОВ „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» ) про визнання №Д1-001/447-о від 12.12.2014р., укладеного між ДП „Іллічівський морський торговельний портВ» та ТОВ „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» , удаваним правочином, спрямованим на приховання іншого правочину - договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, та визнання договору №Д1-001/447-о від 12.12.2014р. недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані фактом порушення вимог закону щодо укладання договору з нерухомим майном, яке належить до державної власності.

Ухвалою від 30.08.2016р. судом відповідно до положень ст. 27 ГПК України було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області.

15.09.2016р. регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області було надано суду письмові пояснення (вх. №22544/16) по суті спору, у відповідності до яких третя особа зазначає, що спірний договір суперечить вимогам Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» №786 від 04.10.1995р. (з наступними змінами і доповненнями), тому позов ДП „Іллічівський морський торговельний портВ» до ТОВ „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» підлягає задоволенню.

Представник відповідача у судові засідання по даній справі жодного разу не з'явився та про причини неявки суд не повідомив. Оскільки ТОВ „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» не було надано суду відзив на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

12.12.2014р. між ДП „Іллічівський морський торговельний портВ» (Порт) та ТОВ „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» (Компанія) було укладено договір №Д1-001/447-о, у відповідності до п.п. 1.1, 3.1 (підпункту 3.1.1), 3.2 якого договір визначає порядок та умови надання Портом за плату послуг Компанії з використання інфраструктури п'ятого терміналу Порту, за винятком будівель і споруд, а також надання інших послуг, передбачених даним договором. Порт надає Компанії право платного користування об'єктами інфраструктури п'ятого терміналу Порту, за винятком будівель і споруд, у частині, необхідній для пересування автомобільної цистерни/-ів заправника/ків Компанії на /з територію 5 терміналу Порту. У даному договорі під поняттям інфраструктура слід розуміти сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи в цілому. Порт надає сприятливі умови для виконання Компанією своїх функцій та зобов'язань, передбачених цим договором, на території п'ятого терміналу порту.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу , яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В силу положень п. 8 ст. 1 Закону України „В»Про морські портиВ» від 17 травня 2012 року N 4709-VI (з наступними змінами і доповненнями) об'єктами портової інфраструктури є рухомі та нерухомі об'єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під'їзні шляхи, лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.5 договору №Д1-001/447-о від 12.12.2014р. Компанія зобов'язана виконувати усі вимоги обов'язкових постанов по ДП „Іллічівський морський торговельний портВ» , Зводу Звичаїв ДП „Іллічівський морський торговельний портВ» , законів з охорони довкілля, законодавчих актів (наказів), діючи на морському і водному транспорті, наказів директора, порту, а також інших актів чинного законодавства попереджує клієнтів про матеріальну відповідальність за невиконання вимог цих нормативних документів. Компанія зобов'язана організовувати підписання акта користування інфраструктурою п'ятого терміналу Порту, в якому зазначається час прибуття/вибуття пересувної автомобільної цистерни/-ів заправника/-ків на/з територію 5 терміналу Порту по кожному факту прибуття/вибуття окремо за підписом уповноваженого представника Компанії на момент виїзду з території Порту. Акт приймання-передачі наданих послуг із зазначенням кількості проведених на п'ятому терміналі Порту діб по кожній окремо пересувній автомобільній цистерні-заправнику та відповідно їх вартість підписується, завіряється печаткою Компанії та повертається в Порт до 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

Положеннями п. 7.1 договору №Д1-001/447-о від 12.12.2014р. сторони передбачили, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2015р. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору.

Додатковою угодою №1 від 24.12.2015р. до договору №Д1-001/447-о від 12.12.2014р. сторони по справі виклали п. 7.1 договору у наступній редакції: „Цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2016р. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору.В»

Як зазначає ДП „Іллічівський морський торговельний портВ» , автозаправна станція ТОВ „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» постійно знаходиться на території п'ятого терміналу Порту та займає частину твердого покриття. Разом з тим, позивач стверджує, що вказана автозаправна станція стаціонарно підключена до електромереж Порту, що унеможливлює зміну її дислокації. Таким чином, ТОВ „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» було введено Порт в оману, оскільки автозаправна станція не залишає територію терміналу, що фактично призвело до користування частиною нерухомого майна.

Листом від 29.04.2016р. за №436/06-13 ДП „Іллічівський морський торговельний портВ» звернулось із пропозицією припинити дію договору №Д1-001/447-о від 12.12.2014р. шляхом підписання додаткової угоди.

Листом №1-19/05 від 19.05.2016р. ТОВ „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» повідомив позивача, що Компанія не вбачає правових підстав для припинення дії договору, оскільки перебування автомобільної цистерни-заправника на території порту прямо передбачено умовами договору №Д1-001/447-о від 12.12.2014р., а окрім того неповна доба перебування заправника на території порту оплачується як повна.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та з посиланням, зокрема, на положення ст. 204 ЦК України ДП „Іллічівський морський торговельний портВ» зазначає, що в даному випадку є всі правові підстави для визнання договору №Д1-001/447-о від 12.12.2014р. недійним (далі по тексту - оспорюваний правочин).

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, господарський суд вважає за необхідне першочергово надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Абзацом 4 п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як зазначалось вище по тексту рішення, сторонами по даній справі було укладено оспорюваний правочин як договір про надання послуг, відповідно до п. 1.1 якого визначено порядок та умови надання Портом за плату послуг Компанії з використання інфраструктури п'ятого терміналу Порту, за винятком будівель і споруд, а також надання інших послуг, передбачених даним договором, у зв'язку з чим, господарський суд вважає за необхідне з'ясувати правомірність віднесення об'єктів портової інфраструктури до предмету договору про надання послуг.

Відповідно до ст. 117 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

До послуг, що надаються у морських портах, в силу положень ч. ч. 1, 4 ст. 19 Закону України „Про морські портиВ» належать, зокрема, послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством. Послуги, визначені у частині третій цієї статті, надаються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

З урахуванням положень ст. 901 ЦК України суд зазначає, що послуга, яка надається виконавцем за договором про надання послуг споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Проте з визначення поняття об'єктів портової інфраструктури, яке міститься у п. 8 ст. 1 Закону України В»Про морські портиВ» , вбачається, що останні віднесені законодавцем до рухомого або нерухомого майна, а отже такі об'єкти слід відносити до майна, яке є неспоживною річчю, та яке, відповідно, може виступати предметом цивільно-правових договорів, відмінних від договору про надання послуг.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що предметом оспорюваного правочину виступає саме право користування об'єктом інфраструктури ДП „Іллічівський морський торговельний портВ» , що ніяким чином не повинно ототожнюватися з наданням послуг позивачем відповідачеві за відповідну плату.

В силу положень ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Варто також зауважити, що положеннями ч. 1 ст. 23 Закону України В»Про морські портиВ» передбачено, що майно, що використовується під час провадження діяльності у морському порту, може перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Оскільки судом було встановлено, що предметом оспорюваного договору виступає право користування об'єктом інфраструктури порту, то суд вважає за необхідне звернутись до відповідних положень законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносини.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно зі ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

В свою чергу порядок передачі майна в оренду, що знаходиться у державній власності, передбачено Законом України „Про оренду державного та комунального майнаВ» від 10 квітня 1992 року N 2269-XII ( з наступними змінами і доповненнями), відповідно до ч. 1 ст. 1 регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Положеннями ст. 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» до об'єктів оренди віднесено, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку, що оспорюваний правочин, укладений між ДП „Іллічівський морський торговельний портВ» та ТОВ „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» , було укладено з метою приховання іншого договору - договору оренди державного майна.

Відповідно до п. 2.3, абзацу 4 п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» від 29 травня 2013 року N 11, якщо вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлення судом факту невідповідності договору №Д1-001/447-о від 12.12.2014р. вимогам закону на час його вчинення, господарський суд в порядку ст. 235 ЦК України доходить висновку про необхідність визнання цього договору недійсним.

При цьому, оскільки позивачем було заявлено позовну вимогу про визнання правочину удаваним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлення судом під час вирішення справи факту вчинення правочину з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин) тягне за собою правові наслідки у вигляді визнання такого договору недійсним у випадку невідповідності його вимогам закону. При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що лише суду надано право встановлювати факт приховання одного правочину іншим, та, як наслідок, мотивувати таким встановленням судове рішення про визнання правочину недійсним. Враховуючи, що позовна вимога про визнання правочину удаваним в межах даної справи за своєю юридичною сутністю спрямована на вирішення питання щодо визнання цього правочину недійсним, суд доходить висновку про необхідність розгляду заявлених позивачем вимог в цілому, не розділяючи дані вимоги як окремі з огляду на мотивацію рішення саме встановленням факту удаваності спірного правочину.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених позовних вимог державного підприємства „Іллічівський морський торговельний портВ» до товариства з обмеженою відповідальністю „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області у повному обсязі шляхом визнання недійсним договору №Д1-001/447-о від 12.12.2014р., укладеного між позивачем та відповідачем, відповідно до ст. ст. 16, 117, 190, 202-204, 215, 235, 759, 760, 901 ЦК України, ст. ст. 1, 19, 23 Закону України В»Про морські портиВ» , ст. 1, 2, 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» .

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати договір №Д1-001/447-о від 12.12.2014р., укладений між державним підприємством „Іллічівський морський торговельний портВ» /68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6, ідентифікаційний код 01125672/ та товариством з обмеженою відповідальністю „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» /68060, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Нахімова, 296 А, ідентифікаційний код 33878801/, - недійсним .

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ДАНУ ІНВЕСТМЕНТВ» /68060, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Нахімова, 296 А, ідентифікаційний код 33878801/ на користь державного підприємства „Іллічівський морський торговельний портВ» /68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6, ідентифікаційний код 01125672/ судовий збір у розмірі 1 378 грн. 00 коп. /одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 24 жовтня 2016 р.

Суддя С.П. Желєзна