Ухвала

від 24.10.2016 по справі 428/8159/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 428/8159/16-к

Провадження № 11-сс/782/202/2016

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року колегія суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря - ОСОБА_4 ,

прокурора - ОСОБА_5 ,

представника ПрАТ «Автомотозапчастина» - адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської обл. апеляційну скаргу ПрАТ «Автомотозапчастина» на ухвалу слідчого судді Сєвєродонецького міськсуду Луганської області від 27 липня 2016 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 22015130000000424 від 14.08.2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

27.07.2016 року до Сєвєродонецького міського суду Луганської області надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС 1-го відділення СВ УСБ України в Луганській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу прокуратури Луганської області ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні 22015130000000424 від 14.08.2015 року, в якому зазначено, що слідчий відділ УСБ України в Луганській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-5 КК України, за фактом того, що посадові особи ПрАТ «Автомотозапчастина», знаходячись на частині території Луганської області, яка непідконтрольна органам влади України, здійснюють господарську діяльність, а отримані від реалізації власної продукції грошові кошти використовують у господарській діяльності підприємства, сплати «податків» на території «ЛНР» та фінансуванні незаконних збройних формувань, що дислокуються на тимчасово окупованій території.

В клопотанні вказує, що в ході досудового слідства встановлено, що на теперішній час на території т.зв. «Луганської народної республіки» функціонує ПрАТ «Автомотозапчастина» (код СДРПОУ 13385697, м. Луганськ, вул. Кірова, буд. 43), посадовими особами якого, а саме директором - ОСОБА_8 та головою Наглядової ради ОСОБА_9 , під час ведення фінансово-господарської діяльності підприємства здійснюється фінансування терористичної діяльності НЗФ «ЛНР».

Згідно матеріалів кримінального провадження ПрАТ «Автомотозапчастина» не перереєстроване на території, підконтрольній ЗС України, та не сплачує податки відповідно до українського законодавства. На теперішній час вказане підприємство реалізовує через торговий дім ТОВ «Луганський клапан» (м. Міллерово, РФ) свою продукцію трьом заводам оборонного комплексу РФ: Тутаевський моторний завод, ПАТ «ЯМЗ» (Ярославль), ПАТ «КамАЗ». При цьому, з метою безперешкодного вивозу виробленої продукції, отримання надприбутків та поповнення бюджету «ЛНР» керівництвом ПрАТ «Автомотозапчастина» в особі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за погодженням з «кураторами» з РФ було запроваджено схему з вивозу продукції ПрАТ на адресу ТОВ «Луганський клапан» (РФ) використовуючи гуманітарні та військові коридори. За отриманими даними ПрАТ «Автомотозапчастина» з 26.12.2014 року, зареєстроване в «податкових» органах «ЛНР» та протягом 2015 року за вказівкою власника перераховувало податки в сумі понад 1 млн.грн. в бюджет «ЛНР», частина з яких використовувалась в інтересах НЗФ.

В ході досудового слідства було встановлено, що 24.11.2014 року ПрАТ «Автомотозапчастина» (код СДРПОУ 13385697) були відкриті розрахункові рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 в ПАТ «КБ «Приватбанк» (14360570, МФО 305299).

Посилаючись на те, що грошові кошти ПрАТ «Автомотозапчастина» на вказаних банківських рахунках є об`єктом вказаного кримінального правопорушення, що, на його думку, дає достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, що вони не були тимчасово вилучені, в зв`язку з чим існує реальна загроза переведення таких коштів на рахунки інших підприємств, з метою використання у злочинній діяльності, та з метою недопущення незаконного переведення безготівкових коштів в готівку, що може призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, слідчий заявив клопотання про накладення арешту на грошові кошти, що перебуваються рахунках підприємства в ПАТ «КБ «Приватбанк».

Ухвалою слідчого судді Сєвєродонецького міськсуду Луганської області від 25.07.2016 року було задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 1-го відділення СВ УСБ України в Луганській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу прокуратури Луганської області ОСОБА_5 та накладено арешт на майно, грошові кошти на майно, які належать ПрАТ «Автомотозапчастина» (код ЄДРПОУ 13385697, та знаходяться на банківських рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 в ПАТ «КБ «Приватбанк» (14360570, МФО 305299), юридична адреса: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, індекс 49094.

Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що в матеріалах зазначеного кримінального провадження є достатньо даних, які дають підстави вважати, що безготівкові грошові кошти, які перебувають на вказаних в клопотанні банківських рахунках підприємства ПрАТ «Автомотозапчастина», дійсно є майном, яке є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

На думку слідчого судді, грошові кошти, про арешт яких просить сторона кримінального провадження, відповідають критеріям, зазначеним у ч.З ст.170 КПК України, а тому існують законні підстави для задоволення клопотання.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Автомотозапчастина», в особі голови правління ОСОБА_8 , ставиться питання про скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, грошових коштів, які належать ПрАТ «Автомотозапчастина» та знаходяться на банківських рахунках в ПАТ «КБ «Приватбанк».

Посилаючись на положення ч.2 ст.170 КПК України, апелянт зазначає, щослідчий суддя не спромігся визначити правову природу арештованого майна та загалом, одразу і одночасно зазначив всі можливі випадки, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, вказавши, що грошові кошти відповідають одночасно одразу всім можливим підставам арешту, передбаченим КПК.

При цьому апелянт зазначив, що лише формальна відповідність майна критеріям, визначеним у ч. З ст. 170 КПК, не може бути сама по собі законною підставою для задоволення клопотання про арешт майна.

Однак усупереч цьому слідчий суддя обмежився лише перерахуванням номерів статей КПК, без зазначення конкретної частини та пункту статті, на підставі яких здійснюється арешт майна.

Аналізуючи діюче на теперішній час законодавство України, апелянт вважає, що жодна з зазначених слідчим суддею підстав не може вважатись обґрунтованою для накладення арешту, оскільки кошти на рахунках ПрАТ «Автомотозапчастина», не є предметом, тобто речовим доказом, ПрАТ «Автомотозапчастина» не є субєктом кримінального правопорушення у справі та стосовно нього не може бути застосована конфіскація майна, як вид покарання або захід кримінально-правового характеру, не може бути застосована спеціальна конфіскація та на нього не може бути покладено обовязок відшкодування шкоди або повернення майна у цій справі через відсутність цивільного позивача.

Апелянт вказує, що частиною 6 ст. 170 КПК визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обгрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Разом з тим, в матеріалах кримінального провадження відсутні данні про розмір будь-якої шкоди та не зазначено про наявність та розмір цивільного позову.

Також апелянт вказує, що з метою забезпечення спеціальної конфіскації накласти арешт на майно можливо лише в тому випадку, якщо це майно, яке належить підозрюваному, обвинуваченому, засудженому.

Однак ні на момент постановлення оскаржуваної ухвали, ні на момент подання апеляційної скарги, не було повідомлено про підозру будь-яким особам у даному кримінальному провадженні, не зазначено чи є по справі обвинувачені чи засуджені, і чи встановлений зв`язок між такими особами та посадовими особами ПрАТ «Автомотозапчастина» та майном цього товариства - тобто, не встановлені інші ознаки, які мають бути встановлені згідно ст. 96-2 КК України, чим слідчим суддею порушено вимоги ст. 170 КПК України.

Посилання ж в клопотанні на те, що керівництво ПрАТ «Автомотозапчастина» було залучено до злочинної, діяльності, жодним чином не вмотивовано - не наведено ніякого обґрунтування та об`єктивних, доказів, які б могли переконати незалежного спостерігача в реальній можливості здійснення такої діяльності, як цього вимагає європейський принцип обгрунтованої підозри.

Відсутність доказів та розумних підстав вважати, що нібито посадові особи ПрАТ «Автомотозапчастина» причетні до вчинення будь-яких злочинів; відсутність документально підтверджених розрахунків шкоди у своїй сукупності - свідчить, що, фактично, орган досудового слідства, не маючи жодних доказів, зловживає своїми процесуальними правами і повноваженнями, та за допомогою суду втручається та блокує діяльність підприємства.

Також апелянт зазначає, що ПрАТ «Автомотозапчастина», у розумінні КПК України, не є особою, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, оскільки такі відомості до ЄРДР не вносились, а тому накладення арешту на грошові кошти скаржника є створенням перешкод у здійсненні ним законної господарської діяльності.

Зазначає, що слідчий суддя знехтував вимогами ст. 98 КПК та жодним словом у винесеній ним ухвалі не зазначив, яким же саме чином врахована можливість використання безготівкових грошей, як можливого доказу у кримінальному провадженні.

Посилається на те, що слідчий суддя, ухвалючи рішення не враховував розумність та спївмірнїсть обмеження права власності скаржника, а також не зазначив розмір грошових коштів, які вважають доказом, наклавши арешт на гроші, які знаходяться на всіх чотирьох рахунках підприємства. Слідчий суддя не зазначив меж конкретних сум і фактично всі гроші підприємства, які отримуються з різних джерел, опинилися в категорії доказів зазначеного провадження, і через це апелянт не має можливості сплачувати податки, збори, заробітну плату, виконувати зобов`язання перед контрагентами, проводити інші платежі.

Апелянт стверджує, що ані органом досудового слідства, а ні слідчим суддею не наведено мотивів, яким чином кошти на рахунку, відкритому в банківській установі на території, підконтрольній українській владі, можуть бути використані для фінансування та перерахування будь-яким: організаціям на території, непідконтрольній Україні. Адже є загальновідомим, що банківські операції з неконтрольованою територією з 2014 року припинені та є взагалі неможливими.

Посилається на те, що органом досудового слідства не надано жодних належних та допустимих доказів з цього приводу.

Окрім того, аналізуючи чинне законодавство апелянт посилається на те, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено списку організацій Донецької чи Луганської областей, які б були визнані терористичними, визнання такими хоча б однією державою або міжнародною організацією, та на відсутність будь-яких рішень з цього приводу міжнародної судової установи або остаточних рішень ВСУ про визнання «ДНР» чи «ЛНР» терористичними організаціями, які б мали преюдиціальне значення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника ПрАТ «Автомотозапчастина» - адвоката ОСОБА_6 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її повністю задовольнити з підстав, які вказані в апеляційній скарзі, прокурора ОСОБА_5 , який вважав, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, вислухавши пояснення слідчого ОСОБА_7 , який повністю підтримав клопотання, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, апеляційний суд вважає її такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 395 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що ухвала слідчого судді від 27.07.2016 р. була постановлена без виклику представника ПрАТ «Автомотозапчастина», тому строк її оскарження обчислюється з дня отримання ним копії судового рішення.

Про ухвалу слідчого судді від 27.07.2016 р. апелянт дізнався лише 30.08.2016 р. коли йому відмовили у здійсненні банківської операції, а 02.09.2016 р. апеляція вже надійшла до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга ПрАТ «Автомотозапчастина» на ухвалу слідчого судді була подана в строк, передбачений ст. 395 КПК України.

Що стосується апеляційної скарги, то слід звернути увагу на такі обставини.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, слідчим відділом УСБ України в Луганській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015130000000424,внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.08.2015 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-5 КК України.

27.07.2016 р. старший слідчий в ОВС 1-го відділення СВ УСБ України в Луганській області ОСОБА_7 за погодженням з прокурором відділу прокуратури Луганської області ОСОБА_5 звернувся з клопотанням до Сєвєродонецького міського суду Луганської області про арешт майна та грошових коштів, які належать ПрАТ «Автомотозапчастина» та знаходяться на банківських рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 в ПАТ «КБ «Приватбанк» (14360570, МФО 305299), юридична адреса: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, індекс 49094.

Ухвалою слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27.07.2016 року дане клопотання старшого слідчого задоволено.

З таким рішенням слідчого судді погодитися неможливо з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно із п.7 ч.2 ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна, для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий та слідчий суддя та не дотрималися.

Відповідно до вимог ст.171 КПК у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини четвертої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

При вирішені питання про арешт майна, вкладів слідчий суддя, відповідно до положень ст. 170 КПК України, повинен враховувати, що арешт на майно юридичної особи може бути накладений лише у випадку, коли щодо даної юридичної особи здійснюється провадження, у разі 1) збереження речових доказів та якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт може бути накладений на гроші, цінні папери та інше майно яке перебуває у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Як видно зі змісту клопотання, для накладання арешту на грошові кошти слідчим вказано, що є достатні підстави вважати, що вони є предметом вчинення злочину, оскільки можуть бути використані для фінансового або матеріального забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), а також організації, підготовки або вчинення терористичного акту. Вилучені під час огляду документи можуть бути підшукані та можуть містити на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та є доказами злочину.

Разом з тим, слідчий суддя вийшов за межі заявленого клопотання, щодо наявності підстав для арешту майна, вказавши при цьому всі, передбачені в частині 2 ст. 170 КПК України підстави, а саме що гроші, на які накладено арешт, є доказом злочину, підлягають спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, можуть бути використані для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Висновки слідчого судді, що особа, яка подала клопотання, довела що є достатні підстави вважати, що грошові кошти є предметом, доказом по кримінальному провадженню, внесеному у ЄДРДР за № 22015130000000424 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-5 КК України, є поспішними і на даний час не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Проте, досліджені апеляційним судом матеріали кримінального провадження № 22015130000000424 від 14.08.2015 року не містять достатніх даних того, що грошові кошти, які наразі розміщені на банківських рахунках ПрАТ «Автомотозапчастина» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 в ПАТ «КБ «Приватбанк» набуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є предметом чи доказом вказаного злочину.

Окрім того, такий доказ, як безготівкова форма грошових коштів, не містить жодних слідів злочину, не має жодних індивідуальних ознак та все, що стосується, питання їх обігу, цілком повно та достатньо зафіксовано засобами банківських установ, і відповідні дані можуть бути долучені до кримінального провадження, як доказ отримання чи перерахування безготівкових коштів.

За таких обставин, арешт грошей на банківському рахунку аж ніяк не надає можливості в подальшому використовувати їх, як доказ у кримінальному провадженні.

Таким чином, на думку колегії суддів, вказані грошові кошти не можуть бути використані, як докази у кримінальному провадженні, на що посилається слідчий у своєму клопотанні, та не є речовими доказами у розумінні положень ст.98 КПК України.

Висновки слідчого судді про наявність достатніх підстав вважати, що майно, на яке накладено арешт, може бути предметом кримінального правопорушення, пов`язаним з його незаконним обігом, не вмотивовані, в ухвалі не вказано, які саме підстави для такого висновку слідчий суддя визнав достатніми.

Колегія суддів вважає безпідставними і наведені слідчим суддею в ухвалі такі правові підстави, як забезпечення цивільного позову з метою відшкодування збитків, спричинених внаслідок вчинення службовими особами підприємства кримінального правопорушення.

З вимог ч. 6 ст. 170 КПК України вбачається, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Слідчий суддя ж, мотивуючи ухвалу про накладення арешту наявністю розумних підозр вважати, що майно підлягає арешту для забезпечення позову не прийняв до уваги, що жодного цивільного позову в матеріалах кримінального провадження не заявлено, сама наявність шкоди наразі органами досудового розслідування не доведена, а також відсутні дані про наявність підозрюваного, обвинуваченого, засудженого в даному кримінальному провадженні, до якого такий позов може бути заявлений.

Тому, на думку колегії суддів, за таких обставин на теперішній час неможливо робити висновків щодо встановленої суми збитків державі та можливого розміру цивільного позову.

Що стосується зазначеної в ухвалі слідчого судді таких підстав для арешту майна, як забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, та забезпечення спеціальної конфіскації, то в цих випадках правовою підставою для накладення арешту на майно має бути можлива конфіскація майна за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна чи застосувати спеціальну конфіскацію.

При цьому частиною 4 ст. 170 КПК встановлено, що у таких випадках арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи.

Таким чином, накласти арешт на майно з цих підстав можливо лише в тому випадку, якщо це майно, яке належить підозрюваному, обвинуваченому, засудженому.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Як зазначено в клопотанні слідчого СВ УСБУ в Луганській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-5 КК України за фактом того, що ПрАТ «Автомотозапчастина» не переєстроване та продовжує підприємницьку діяльність, знаходячись на частині території Луганської області, яка непідконтрольна органам влади України, посадові особи ПрАТ «Автомотозапчастина» здійснюють господарську діяльність, а отримані від реалізації власної продукції грошові кошти використовують у господарській діяльності підприємства, сплати «податків» на території «ЛНР» та фінансуванні незаконних збройних формувань, що дислокуються на тимчасово окупованій території.

Однак як встановлено у суді апеляційної інстанції, ПрАТ «Автомотозапчастина» підприємницьку діяльність на території так званої «ЛНР» не здійснює, всупереч клопотанню слідчого та ухвалі слідчого судді, саме вказане підприємство зареєстроване в податковому органі в ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська Головного управління ДФС у Луганській області, яке на цей час переєстроване та знаходиться на підконтрольній Україні території у м. Сєвєродонецьку, грошові кошти ПрАТ «Автомотозапчастина», на які накладено арешт, знаходяться на рахунках в банківських закладах на території підконтрольній Українській владі в ПАТ «КБ «Приватбанк» (14360570, МФО 305299), юридична адреса: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, індекс 49094.

Ні слідчим в клопотанні, ні в ухвалі слідчого судді не наведено доказів, що грошові кошти, на вказаних банківських рахунках використовувалися в якості податкових платежів на території так званої «ЛНР».

Слідчим та прокурором у судовому засіданні як суду першої інстанції так і при апеляційному розгляді не надано будь яких достовірних даних про те, яким чином кошти, які знаходяться на підконтрольній українській владі території, використовувалися чи можуть бути використані для фінансування «ЛНР» та незаконних збройних формувань, що дислокуються на тимчасово окупованій території, оскільки банківські операції із неконтрольовано територією з 2014 року припинені та є взагалі неможливими.

Досліджені апеляційним судом матеріали кримінального провадження свідчать про те, що податкові платежі на території т.зв. «ЛНР» здійснювало підприємство ЧАО «Автомотозапчасть», яке, згідно матеріалів кримінального провадження, зареєстроване та діє на вказаній території.

Будь-яких доказів, що підприємство ЧАО «Автомотозапчасть» і ПрАТ «Автомотозапчастина» це є одне і теж підприємство, до матеріалів клопотання слідчогого не надано. Відсутні такі докази і в матеріалах кримінального провадження.

Як пояснили у суді апеляційної інстанції прокурор та слідчий, такі висновки ґрунтуються на теперішній час лише на припущеннях слідчих органів.

Колегія суддів вважає, що слідчим суддею не враховано, що згідно п.3 ч.2 ст.167 КПК України, на майно може бути накладено арешт, коли встановлено, що воно є предметом кримінального правопорушення, а не в разі припущення, що майно може бути предметом кримінального правопорушення, як про це зазначає у клопотанні слідчий.

Викладене свідчить, що слідчий суддя не дотримався вимог частини 6 ст. 170 КПК, якою визначено, що арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, оскільки не дивлячись на те, що кримінальне провадження № 22015130000000424 зареєстроване ще 14.08.2015 року, однак повідомлення про підозру будь-кому із посадових осіб ПрАТ «Автомотозапчастина» не винесено.

В данному ж випадку і в клопотанні і в ухвалі слідчого судді зазначено, що повідомлення про підозру будь-яким особам у даному кримінальному провадженні не винесено, не зазначено чи є по справі обвинувачені чи засуджені, і чи встановлений зв`язок між такими особами та посадовими особами ПрАТ «Автомотозапчастина» та майном цього товариства - тобто, не встановлені інші ознаки, які мають бути встановлені згідно ст. 96-2 КК України.

Отже на час розгляду клопотання слідчого та накладення арешту на вказане майно у вказаному кримінальному провадженні службові особи вказаного товариства в статусі підозрюваного, обвинуваченого не перебували, у зв`язку з чим у слідчого судді були відсутні правові підстави для накладення арешту на майно товариства.

Зазначені вище обставини приводять свідчать про те, що слідчий суддя вийшов за межі заявленого слідчим клопотання, формально, загалом і одночасно зазначив всі можливі випадки, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, вказавши, що грошові кошти відповідають одночасно одразу всім можливим підставам арешту, передбаченим КПК України, що призвело до неправильного застосування кримінального процесуального закону України та тягне за собою скасування ухвали слідчого судді з постановленням судом апеляційної інстанції нової ухвали про задоволення апеляційної скарги власника майна

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя не визначив правову природу арештованого майна, формально загалом і одночасно зазначив всі можливі випадки, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, вказавши, що грошові кошти відповідають одночасно одразу всім можливим підставам арешту, передбаченим КПК, при цьому обмежився лише перерахуванням номерів статей КПК, без зазначення конкретної частини та пункту статті, на підставі яких здійснюється арешт майна.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що слідчим суддею не були дотримані вимоги ч. 2 ст. 173 КПК України, яка зобов`язує слідчого суддю при вирішенні питання про арешт майна враховувати окрім правових підстав для арешту майна, ще й розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Як свідчить клопотання та ухвала слідчого судді, будь-який розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням чи отриманої неправомірної вигоди не встановлено, але слідчий суддя наклав арешт на всі грошові кошти, які належать суб`єкту підприємницької діяльності та знаходяться на його банківських рахунках, чим безумовно не дотримався вимог щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності, що може мати наслідком заподіяння матеріальних та репутаційних збитків.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, 04.07.2016 року у рамках кримінального провадження вже заявлялося клопотання про накладення арешту на банківські рахунки ПрАТ «Автомотозапчастина», за результатами розгляду слідчим суддею Сєвєродонецького міського суду було прийнято рішення про арешт майна, грошових коштів, які належать тому ж ПрАТ «Автомотозапчастина» та знаходяться на тих же банківських рахунках з тих самих підстав, які зазначені в оскаржуваній ухвалі.

Ця ухвала слідчого судді була скасована ухвалою апеляційного суду Луганської області від 25.07.2016 року, у задоволені клопотання про накладення арешту відмовлено.

Натомість, через два дні після цього, слідчий знову звернувся до суду з аналогічним клопотанням, однак слідчий суддя Сєвєродонецького міського суду при розгляді цього клопотання цю обставину залишив поза увагою, а також не дав належної оцінки тому, що в новому клопотанні в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які нові дані про виникнення під час досудового розслідування нових обставин, які б слугували підставою для накладення арешту.

За таких обставин ухвала слідчого судді не може вважатися законною і обгрунтованою, вона підлягає скасуванню.

У відповідності до вимог п.2 ч.3 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

За таких обставин. колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, внаслідок чого ухвалу слідчого судді слід скасувати і постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно за відсутності, передбачених законом підстав для арешту зазначеного.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію ПрАТ «Автомотозапчастина» задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Сєвєродонецького міськсуду Луганської області від 25.07.2016 року, якою було задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 1-го відділення СВ УСБ України в Луганській області ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 22015130000000424 від 14.08.2015 року, погоджене прокурором відділу прокуратури Луганської області ОСОБА_5 та накладено арешт на майно, грошові кошти, які належать ПрАТ «Автомотозапчастина» (код ЄДРПОУ 13385697, та знаходяться на банківських рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 в ПАТ «КБ «Приватбанк» (14360570, МФО 305299), юридична адреса: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50 - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС 1-го відділення СВ УСБ України в Луганській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу прокуратури Луганської області ОСОБА_5 про арешт майна та грошових коштів, які належать ПАТ «Автомотозапчастина» (код ЄДРПОУ 13385697) та знаходяться на банківських рахунках в ПАТ «КБ «Приватбанк».

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: