Рішення

від 18.10.2016 по справі 908/2018/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 20/59/16-35/84/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2016 Справа № 908/2018/16

Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.

при секретарі Осоцькому Д.І.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Укрсел групВ» , м. Київ

до Приватного акціонерного товариства В«Запорізький електровозоремонтний заводВ» м. Запоріжжя

про стягнення суми 157678,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

01.08.2016р. до господарського суду Запорізької області звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю В«Укрсел групВ» з позовом до Приватного акціонерного товариства В«Запорізький електровозоремонтний заводВ» про стягнення заборгованості за договором поставки № 140442 від 20.11.2014р. в сумі 157678,49 грн.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за договором поставки № 140442 від 20.11.2014 р. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на ст. ст. 1, 2, 12, 15, 28, 54 - 57 ГПК України, ст.ст. 193, 265 ГК України, ст.ст. 16, 526, 527, 530, 612, 625, 664, 712 ЦК України, та умови договору поставки № 140442 від 20.11.2014 р. Позивач просить стягнути з відповідача 129365,76 грн. основного боргу. Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідно до п. 7.2.1 договору до стягнення заявлено 4373,62 грн. пені, нарахованої за період з 01.08.2015 р. по 04.11.2015 р. У відповідності до ст. 625 ЦК України до стягнення заявлено 5598,20 грн. 3% річних, 18340,91 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.09.2016р. (суддя Гандюкова Л.П.) позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 20/59/16 та призначено розгляд справи на 16.08.2016р. об 11 год. 00 хв.

Ухвалою від 16.08.2016р. розгляд справи відкладено на 21.09.2016р. о 10 год. 50 хв.

В судовому засіданні 21.09.2016р. оголошено перерву до 03.10.2016р. об 11 год. 00 хв.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Запорізької області від 03.10.2016р. № П-724/16, враховуючи закінчення повноважень судді Гандюкова Л.П., для розгляду справи, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 908/2018/16.

03.10.2016р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено повторний автоматичний розподіл судової справи між суддями, заяву передано до розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою суду від 04.10.2016 р. справу № 908/2018/16 прийнято до розгляду, присвоєно справі номер провадження 20/59/16-35/84/16. Судове засідання призначене на 18.10.2016 р.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позові. Просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов вказує, що позивачем поставлено відповідачу товар - відповідно до видаткової накладної № РН-0000007 від 22.12.2014 р. (яка на сьогоднішній день оплачена частково), у цей же час, строк оплати товару, згідно договору, не залежить від дати поставки товару та підписання накладних, а за вказаними накладними строк оплати за отриманий товар не настав, оскільки відповідно до п. 4.2 договору відповідач повинен здійснити оплату поставленого товару протягом 90 банківських днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі та отримання відповідачем оригіналу рахунку на оплату. Таким чином, граничний строк виконання грошового зобов'язання щодо оплати отриманого товару настає за наявності наступних умов: 1) підписання актів приймання-передачі товару, які б відповідали умовам договору, та отримання оригіналу рахунку на оплату; 2) спливу строку - 90 банківських днів (з моменту підписання актів приймання-передачі та отримання оригіналів рахунків). Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363, товарно-транспортна накладна (ф. № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Тобто, саме відповідна товарно-транспортна накладна є належним та допустимим засобом доказування факту перевезення вантажу. Відповідно до товарно-транспортної накладної № 2 від 22.12.2014 р. здійснено перевезення товару. При цьому, з товаром слідували лише видаткові накладні. Тобто, акти приймання - передачі товару та оригінал рахунку-фактури не слідували з вантажем. За таких обставин, строк виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару за видатковою накладною № РН-0000007 від 22.12.2014 р. не настав у зв'язку з не підписанням актів приймання - передачі товарів сторонам. Щодо вимог про стягнення процентів, пені, інфляційних втрат, то вони є також необґрунтованими, вважає відповідач, з вищезазначених підстав. Більш того, строк позовної давності щодо стягнення пені сплив. За таких обставин, відповідач просить застосувати позовну давність до вимог позивача щодо стягнення пені по даній справі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився; вимоги суду викладені в попередніх ухвалах не виконав; надіслав клопотання про відкладення розгляду справи в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає з підстав зазначених у відзиві, просив відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю забезпечення участі представника Приватного акціонерного товариства В«Запорізький електровозоремонтний заводВ» .

Представник позивача заперечив проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті та нез'явлення в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, крім того справа розглядалась не одноразово.

Суд розглянувши матеріали справи та доводи представника відповідача, які викладені в клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку, відмовити в задоволені клопотання про відкладення розгляду справи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).

Таким чином, учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участі в судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників , так і осіб не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Крім того, в ст.. 77 ГПК України не передбачено такої підстави для відкладення розгляду справи, як відрядження представника сторони по справі

Також суд зазначає, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд розглянувши матеріали справи, дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів та сторонами надано достатньо доказів для розгляду справи по суті і відсутність представника відповідача не перешкоджає такому розгляду.

В судовому засіданні 18.10.2016 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, вислухавши пояснення позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

20.11.2014 р. між Приватним акціонерним товариством В«Запорізький електровозоремонтний заводВ» (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«Укрсел групВ» укладено договір поставки № 140442.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується у 2014 році поставити (передати у власність) замовникові товари, зазначені у Специфікаціях - додатках до цього договору, а замовник - прийняти ї оплатити такі товари на умовах цього договору.

Пунктом 3.3 договору сторони узгодили, що замовник оплачує поставлений постачальником товар виключно за ціною, вказаною у Специфікаціях - додатках до договору.

Відповідно до п. 4.2 договору замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 90 банківських днів з дня підписання сторонами за цим договором ОСОБА_1 приймання-передачі товару та отримання замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. В ОСОБА_1 приймання-передачі товару сторони за цими договорами повинні зазначити найменування, асортимент, кількість та ціну товарів, номер та дату договору, номер та дату заявки на постачання товару, дату отримання постачальником заявки на постачання товару, реквізити видаткової накладної, за якою отриманий товар, інші відомості при необхідності. Акт приймання -передачі товару повинен бути скріплений печатками сторін за договором, у разі якщо акт приймання - передачі товару не скріплений печатками сторін за договором, він вважається не підписаний.

Згідно з п. 4.3 договору до рахунка на оплату товарів додаються: податкова накладна, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (інші документи щодо транспортування товару).

Право власності на товар, зазначений у Специфікаціях - додатках до договору, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін видаткової накладної та відсутності у замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару. У разі наявності у замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару, право власності на товар, зазначений у Специфікаціях - додатках до договору, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін ОСОБА_1 приймання-передачі товару (п. 5.5 договору).

У п. 5.8 договору сторони узгодили, що прийом товару здійснюється замовником відповідно до умов цього договору, а також відповідно до умов Інструкції № П-6 від 15.06.1965 р. В«Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістюВ» та Інструкції № П-7 від 25.04.1966р. В«Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістюВ» , якщо умови вищезазначених інструкцій не суперечать умовам цього договору та/або чинному законодавству (вказані інструкції застосовуються в частині, що не суперечить умовам цього договору та/або чинному законодавству).

Приймання товару здійснюється замовником за наявності товарно-супровідних документів: товарно-транспортної накладної (інших документів щодо транспортування товару), пакувальних аркушів, податкової накладної на кожну партію товару, рахунку на оплату товару, документів, підтверджуючих якість товару.

Згідно з п. 5.12 договору підтвердженням одержання товару замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 10.1 договору він набирає чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2014р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем до договору була складена та підписана Специфікація № 1 від 20.11.2014 року, за умовами якої сторони узгодили поставку наступного товару: діоди ДЛ 161-200-16 кл 200 мм в загальній кількості 2750 шт. за ціною 495,00 грн. за одиницю, діоди ДЛ 161-200-16 кл 250 мм в загальній кількості 10 шт. за ціною 498,33 грн. за одиницю без ПДВ на загальну суму разом з ПДВ 1639480,00 грн. у тому числі ПДВ 20%: 273246,67 грн.

Так, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар, передбачений умовами договору, на загальну суму з ПДВ 415800,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами у справі видатковою накладною, а саме:

- видаткова накладна № РН-0000007 від 22.12.2014 року на суму 415800,00 грн. з ПДВ.

Факт поставки товару відповідачу також підтверджується підписаними сторонами товарно-транспортною накладною № 2 від 22.12.2014 року.

Зазначений товар був отриманий уповноваженим представником відповідача ОСОБА_2 на підставі довіреностей № 624 від 19.12.2014 року, про що свідчать її підписи на видатковій та товарно-транспортній накладних.

На оплату поставленого товару позивачем у відповідності до умов договору було виписано рахунок-фактури № СФ-0000007 від 22.12.2014 року засвідчена копія якого міститься у справі (а.с. 26).

Як свідчать матеріали справи відповідачем була здійснена часткова оплата за поставлений товар згідно видаткової накладної № РН-0000007 від 22.12.2014 року на загальну суму 286434,24 грн., що підтверджується засвідченими копіями платіжних доручень, які містяться у справі, а саме:

- платіжним дорученням № 4027 від 28.05.2015 року на суму 71434,24 грн.;

- платіжним дорученням № 4833 від 16.06.2015 року на суму 215000,00 грн.

Повний розрахунок за поставлений товар відповідач на час подання позову не сплатив.

Таким чином відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання з оплати поставленого на його адресу товару у встановлений договором строк в повному обсязі не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в сумі 129365,76 грн., яку позивач просить суд стягнути.

Пунктом першим статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 ЦК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, за змістом статті 666 ЦК України , якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Як встановлено судом, факт отримання товару відповідачем не заперечується, доказів повернення товару відповідачем матеріали справи не містять.

Відповідач заперечує отримання від позивача та підписання акту приймання-передачі товару, що передбачено п. 4.2 договору, та вказує, що позивачем не надано рахунок на оплату за поставлений товар, а тому у останнього не виникло обов'язку здійснити оплату за поставлений товар.

Доводи викладені у відзиві відповідача є необґрунтованими, в зв'язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, товар за договором поставки № 140442 прийнятий товариством В«Запорізький електровозоремонтний заводВ» без зауважень щодо кількості та якості, у зв'язку з чим на підставі п. 5.5 договору право власності на товар перейшло до покупця в момент підписання видаткової накладної, тобто 22.12.2014 р.

Пунктом 5.8 договору сторони узгодили, що приймання товару здійснюється відповідно до умов Інструкцій № П-6 від 15.06.1965р. та № П-7 від 25.04.1966р., якщо їх умови не суперечать умовам договору та/або чинному законодавству, а договором № 140442 не регламентовано порядок складання ОСОБА_1 приймання-передачі товару, суд вважає, що в цій частині застосовуються положення зазначених в інструкцій.

Акти приймання продукції складаються на підприємстві, що здійснює таке приймання та затверджуються його керівником або заступником керівника (п. 26 Інструкції № П-6 та п. 29 Інструкції № П-7).

Тобто, обов'язок складання ОСОБА_1 приймання-передачі товару за Інструкцією № П-6 покладено саме на одержувача товару (відповідача).

Відповідно до п. 29 Інструкції № П-7 акт щодо фактичної кількості та комплектності отриманої продукції складається у день закінчення приймання продукції за якістю та комплектністю. Згідно з п. 26 Інструкції № П-6 акт приймання продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства - отримувача не пізніше ніж на наступний день після складання акту.

Отже, враховуючи, що обов'язок складання актів приймання-передачі товару є передумовою розрахунків між сторонами, суд зазначає, що строк оплати поставленої продукції за договором № 140442 (90 банківських днів) слід обраховувати з першого банківського дня після спливу строку складання цих актів, тобто з 25.12.2014р.

Отже на момент звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу за неоплачений в повному обсязі поставлений товар за видатковою накладною № РН-0000007 від 22.12.2014 р. згідно умов договору поставки № 140442 від 20.11.2014 р. строк оплати настав.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем зобов'язання щодо оплати товару у обумовлений договором термін не виконані, що свідчить про порушення ним умов договору.

Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати боргу позивачу, суд вважає, що вимоги про стягнення основного боргу в сумі 129365,76 грн. обґрунтовані, підтверджені доданими розрахунками та матеріалами та підлягають задоволенню.

За порушення відповідачем строків оплати отриманого товару позивач, враховуючи положення п. 7.2.1. договору, просити суд стягнути 4373,62 грн. пені за період прострочення з 01.08.2015 р. по 04.11.2015 р.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Умовами п. 7.2.1. договору встановлено, що у разі порушення строків оплати отриманого товару замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки.

Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогою позивача про стягнення 4373,62 грн. пені, оскільки вона заявлена із пропущенням строку спеціальної позовної давності, що передбачений ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, строк оплати за видатковою накладною № РН-0000007 від 22.12.2014р. настав 04.05.2015 р., таким чином, на монет звернення позивача до суду, спливла позовна давність в один рік щодо вимог про стягнення пені за несвоєчасну оплату товару.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позову, в частині стягнення 4373,62 грн. пені, відмовляється внаслідок спливу позовної давності.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5598,20 грн. 3% річних за період з 05.05.2015р. по 21.07.2016р. та суму інфляційних втрат в розмірі 18340,90 грн. за період з травня 2015 р. по травень 2016р.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий розрахунок інфляційних втрат не відповідає положенням чинного законодавства оскільки, позивачем не прийнято до уваги п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р., так як розрахунок здійснено не за повний місяць, як то передбачено законом. Суд вважає вимоги про стягнення інфляційних втрат такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 9193,31 грн. за період липень 2015р. по травень 2016р. (включно).

Розрахунок заявлених до стягнення 3 % річних процентів судом перевірено в межах заявленого періоду. Суд вважає вимоги про стягнення річних процентів такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 5592,30грн., нарахованих за вказаний період, внаслідок неправильно виконаного позивачем розрахунку.

Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 129365,76 грн. основного боргу, 5592, 30 грн. 3% річних, 9193,31 грн. втрат від інфляції грошових коштів,

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Що стосується витрат на юридичні послуги адвоката в розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне:

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів, у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі, як судових витрат, тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

З матеріалів справи вбачається, що в якості доказу оплати позивачем витрат на послуги адвоката у даній справі на суму 10000,00 грн., позивачем надано: квитанцію № 1 від 26.07.2016 р. на суму 5000 грн. та № 2 від 13.09.20 р., Договір про надання правової допомоги від 22.06.2016 р., укладений між адвокатом ОСОБА_1 та ТОВ «Укрсел Груп» з Додатковою угодою до Договору № 1 від 12.09.2016 р. та інформацію про хід виконання договору про надання правової допомоги від 22.06.2016 р.

Вказані вище документальні докази підтверджують факт сплати позивачем 10000,00 грн. за послуги, надані адвокатом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, на відповідача покладаються витрати, сплачені позивачем на оплату послуг адвоката, пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 9142 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору та адвокатські послуги покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства В«Запорізький електровозоремонтний заводВ» (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 2, ідентифікаційний код 01056273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Укрсел групВ» (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 22-Б, ідентифікаційний код 38760755) 129365 (сто двадцять дев'ять тисяч триста шістдесят п'ять) грн. 76 коп. основного боргу, 5592 (п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто два) грн. 30 коп. річних процентів, 9193 (дев'ять тисяч сто дев'яносто три) грн. 31 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 9142 (дев'ять тисяч сто сорок дві) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, 2162 (дві тисячі сто шістдесят дві) грн. 26 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для подання апеляційної скарги з моменту оформлення та підписання повного тексту рішення.

Повне рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 24.10.2016 р.

Суддя О.А. Топчій