Рішення

від 25.10.2016 по справі 909/786/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 р. Справа № 909/786/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Цюх Г. З. , секретаря судового засідання Ломей Л.Р. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Луцьк", пров.Дорожній, 4, м. Луцьк, Волинська область, 43000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Калушстальбуд", вул. С.Стрільців, 1-В, с. Вістова, Калуський район, Івано-Франківська область, 77351

про стягнення заборгованості в сумі 40 871,15 грн.

за участю:

Від позивача: ОСОБА_2 - директор, витяг з ЄДРЮОФОП

Від позивача: ОСОБА_3 - представник , довіреність від 03.10.16р.

Від відповідача: ОСОБА_4 - представник, довіреність № 1 від 15.02.16р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Луцьк" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калушстальбуд" про стягнення заборгованості в сумі 40 871,15 грн., в тому числі 31995 грн. основного боргу, 7547,58 грн. інфляційних та 1328,57 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.16 порушено провадження у справі, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 04.10.16. Ухвалою суду від 04.10.16 відкладено розгляд справи на 25.10.16.

В засіданні суду представники позивача позовні вимоги підтримали, в обгрунтування позовних вимог посилається на неповну оплату вартості поставлено продукції.

Представник відповідача позов визнав в частині стягнення 31995 грн. основного боргу, заперечував проти стягнення інфляційних та 3% річних, оскільки їх нарахування слід проводити згідно ч.2 ст.530 ЦК України, тобто, в семиденний термін від дня пред"явлення вимоги. Так як претензія отримана відповідачем 20.12.15, то інфляційні і 3% річних слід нараховувати з цього періоду. В обгрунтування своїх заперечень долучив постанову ВГСУ від 09.06.16 у справі №922/5915/15.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши зібрані докази відповідно до приписів ст.43 ГПК України, з"ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, судом з"ясовано наступне.

Позивач в період з 20.04.15 по 12.10.15 поставляв відповідачу продукцію (бетон), за який відповідач повністю не розрахувався, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі на загальну суму 31995 грн. Факт поставки продукції визнається відповідачем та підтверджується видатковими накладними, паспортами-накладними, подорожніми листами. податковими деклараціями з податку на додану вартість (належним чином копії містяться в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд самостійно здійснив перерахунок інфляційних з врахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97 № 62-97р, періоду виникнення зобов"язання по оплаті, часткових проплат по кожному акту окремо (індекси інфляції здійснені в ІПС "Законодавство" додаються) та встановив, що нарахована судом сума інфляційних перевищує нараховану суму позивачем. Однак, враховуючи те, що суд не вправі вийти за межі позовних вимог, то стягненню підлягають 7547,58 грн.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, паспорти-накладні надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (така правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 31995 грн. основного боргу, 7547,58 грн. інфляційних та 1328,57 грн. - 3% річних є обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Постанова ВГСУ від 09.06.16 у справі №922/5915/15 на яку посилається відповідач не може застосовуватися до даних правовідносин, оскільки у постанові ВГСУ мав місце факт укладення договору поставки і зовсім інший предмет спору, а в даній справі поставка була позадоговірною, тому суд при вирішенні даного спору взяв до уваги правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, слід покласти судові витрати, а саме: 1378 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст.ст. 179, 193, 222 ГК України, ст.ст. 15-16, 509, 526, 610, 612, 614, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Луцьк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калушстальбуд" про стягнення заборгованості в сумі 40 871,15 грн. - задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калушстальбуд" (вул. С.Стрільців, 1-В, с. Вістова, Калуський район, Івано-Франківська область, 77351, код 36403176) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Луцьк" (пров.Дорожній, 4, м. Луцьк, Волинська область, 43000, код 35684017) - 31995 (тридцять одну тисячу дев"ятсот дев"яносто п"ять) грн. 00 коп. основного боргу, 7547 (сім тисяч п"ятсот сорок сім) грн. 58 коп. інфляційних, 1328 (одну тисячу триста двадцять вісім) грн. 57 коп. - 3% річних та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

повне рішення складено 27.10.16

Суддя Г.З. Цюх