Рішення

від 11.10.2016 по справі 910/15339/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2016Справа №910/15339/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укргідроенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КТС Комтехсервіс"

про стягнення 56 658,66 грн.

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: Радченко С.М. - за довіреністю №5/96 від 30.12.2015 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Укргідроенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КТС Комтехсервіс" про стягнення 56 658,66 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав зобов'язання з поставки і передачі у власність оплаченого позивачем товару.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 33 874,00 грн. - основного боргу, 1 901,58 грн. - 3% річних, 20 883,08 грн. - інфляційних втрат, 1 378,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.08.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 21.09.2016 року.

В судове засідання 21.09.2016 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 24.08.2016 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

В судовому засіданні 11.10.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 11.10.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період часу з 11.12.2013 року по 20.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Укргідроенерго» (далі по тексту - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КТС Комтехсервіс"" (далі по тексту - відповідач, постачальник, продавець), виникли господарські правовідносини поставки (купівлі-продажу) у спрощений спосіб на основі вільного волевиявлення сторін, зокрема сторони дійшли усної домовленості про поставку товару (далі по тексту - товар).

Відповідачем виставлено позивачу рахунки-фактури на оплату товару вартістю 33 874,00 грн., зокрема:

- №Сч-0002257 від 11.12.2013 року на суму 14 214,00 грн.;

- №Сч-0002256 від 11.12.2013 року на суму 19 660,00 грн.;

Позивачем оплачено виставлені відповідачем рахунки, що підтверджується платіжними дорученням:

- №3920 від 20.12.2013 року на суму 14 214,00 грн.;

- №3919 від 20.12.2013 року на суму 19 660,00 грн.

Листом вих. №14/1889 від 01.10.2014 року позивач звернувся до відповідача з претензією №14/1, в якій просив відповідача в семиденний строк доставити комп'ютерну техніку за адресою: 07300, м.Вишгород, Київської області вул. Поташника Семена Героя України, алея, 2, («Каскад Київських ГАЕС») або повернути попередньо отриману оплату шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Замовника (позивача) кошти в розмірі 33 874,00 грн. за наступними реквізитами: Філії «Каскад Київських ГЕС і ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго», р/р №26001152929001 в ПАТ «Банк «Київська Русь», МФО 319092, ЄДРПОУ 00100242, Свідоцтво платника ПДВ № 100344081,1ПН 205887110081/1.». Вищевказаний лист залишений відповідачем без відповіді.

Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо поставки та передачі у власність позивачу оплаченого товару, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 33 874,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд зазначає, що пропозиції відповідача укласти договір викладені у формі рахунку №Сч- 0002257, від 11.12.2013 р. на суму 14 214,00 грн. рахунку № Сч-0002256 від 11.12.2013р. на суму 19 660,000 грн. адресованого позивачу, в яких містяться всі істотні умови: предмет договору, ціна товару, кількість товару. Факт прийняття пропозиції позивачем підтверджують дії, які засвідчують бажання укласти договір на запропонованих умовах, а саме: відповідач надіслав пропозицію, тобто виставив рахунки, позивач пропозицію прийняв та платіжним дорученням №3919 від 20.12.2013р. суму в розмірі 19 660,00 грн. та платіжним дорученням №3920 від 20.12.2013р. на суму 14 214,00 грн. оплатив поставку комп'ютерної техніки, що свідчить про виникнення між сторонами правовідносин поставки.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносин поставки.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що позивачем на виконання приписів ст. 530 ЦК України відправлено відповідачу лист про передачу товару.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Суд зазначає, що строк поставки товару визначений позивачем у листі вих. №14/1889 від 01.10.2014 року

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином - здійснив передоплату за товар, а відповідач не поставив та не передав у власність позивачу оплачений товар, в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість в розмірі 33 874,00 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 33 874,00 грн. - основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 1 901,58 грн. - 3% річних, 20 883,08 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача: 1 901,58 грн. - 3% річних, 20 883,08 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КТС Комтехсервіс" (04116, м. Київ, Шевченківський район, вул. Шолуденка, буд. 3; код ЄДРПОУ 36856890) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргідроенерго" (07300, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород; код ЄДРПОУ 20588716) в особі філії «Каскад Київських ГЕС і ГАЕС» Публічного акціонерного товариства "Укргідроенерго" (07300, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород) 33 874 (тридцять три тисячі вісімсот сімдесят чотири) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 901 (одну тисячу дев'ятсот одну) грн. 58 коп. - 3% річних, 20 883 (двадцять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн. 08 коп. - інфляційних втрат, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 21.10.2016 року.