Рішення

від 24.10.2016 по справі 914/2201/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2016р. Справа№ 914/2201/16

За позовом: Дочірнього підприємства В«Закарпатський облавтодорВ» Відкритого акціонерного товариства В«Державна акціонерна компанія В«Автомобільні дороги УкраїниВ» , м. Ужгород, Закарпатська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Ост-БетонВ» , м.Львів

про стягнення заборгованості в сумі 202 443,28 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Сало О.А.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю № 06/19 від 13.01.2016 року;

Від відповідача: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області 26.08.2016р. надійшла позовна заява Дочірнього підприємства В«Закарпатський облавтодорВ» відкритого акціонерного товариства В«Державна акціонерна компанія В«Автомобільні дороги УкраїниВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Ост-БетонВ» про стягнення заборгованості в сумі 202 443,28 грн.

Ухвалою суду від 28.09.2016р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 19.09.2016р.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 19.09.2016р. розгляд справи відкладено на 03.10.2016р., а 03.10.2016р. на 24.10.2016р.

В судовому засіданні 24.102016р. представник позивача просить позов задоволити повністю з підстав зазначених у позовній заяві. Просить позов задоволити повністю та стягнути 156 867,61 грн. заборгованості за поставлений товар, 6 498,19 грн. 3% річних та 39 077,48 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач в порушення умов Договору № 30-2 поставки товарів від 09.08.2013р. повністю не оплатив вартість поставлено товару за період з 02.10.2014р. по 03.03.2015р., у зв'язку з чим позивач просить стягнути заборгованість в сумі 156 867,61 грн. Крім того, в порядку ст. 625 ЦК України просить стягнути 6 498,19 грн. 3 % річних та 39 077,48 грн. інфляційних втрат.

Відповідач в черговий раз у судове засідання 24.10.2016р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, відзиву на позов не надав.

Поштова кореспонденція з ухвалою про порушення провадження у справі від 29.08.2016р. повернулися без вручення з відміткою: «за закінченням терміну зберігання», яка надсилалась судом на юридичну адресу: 79026, м. Львів, вул. Володимира Великого буд.16 та на адресу для листування: 79019, м. Львів, вул. Стара,3, що зазначені позивачем у позовній заяві та вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних - осіб підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 24.10.2016р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:

09.08.2013р. Дочірнє підприємство «Закарпатський облавтодор» в особі філії «Королівський спеціалізований кар'єр» (постачальник) уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ост-Бетон» (покупець) договір № 30-2 поставки товарів (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати у встановленні строки товар (щебінь, відсів), у власність покупця для використання його підприємницької діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується приймати цей товар, та своєчасно здійснювати оплату згідно умов цього Договору.

Найменування, кількість, ціна товару вказується у накладних, які є невід'ємними частинами даного Договору і передаються покупцеві при постачанні чергової партії (п.2.2. Договору).

Відповідно п.2.6. Договору попередня оплата по кожній партії товару становить 100 % вартості товару.

Відповідачем в період з 02.10.2014р. по 03.03.2015р. отримано від юридичної особи в особі філії «Королівський спеціалізований кар'єр» Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» товар на загальну суму 187 867,61 грн., що підтверджується накладним, а саме: № 2008 від 02.10.2014р. на суму 44 803,51 грн., № 2148 від 16.10.2014р. на суму 43 992,47 грн., № 2416 від 23.11.2014р. на суму 44 637,46 грн., та № 293 від 03.03.2015р. на суму 54 434,17 грн. Дані накладні підписані та скріплені печатками сторін без жодних застережень.

Відповідачем частково здійснено оплату поставленого товару на суму 31 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1105 від 29.12.2014р. на суму 21 000,00 грн. та платіжним дорученням № 15 від 31.03.2015р. на суму 10 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати отриманого товару за Договором в повній мірі не виконав, у зв'язку з чим у нього заборгованість за поставлений товар в сумі 156 867,61 грн.

Факт виконання позивачем умов Договору відповідачем не заперечується.

Доказів повної оплати відповідачем своїх зобов'язань за Договором згідно вартості поставленого товару не подано.

За неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 6 498,19 грн. та інфляційні втрати в сумі 39 077,47 грн.

Доказів часткового чи повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до статті 1 ГПК України аідприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України визначає поняття суб'єкта господарювання, а частина 6 цієї ж статті надає право суб'єктам господарювання право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Відповідно ст. 95 Цивільного кодексу України визначає філію, як відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами.

Враховуючи зазначені вище положення чинного законодавства, ст. 1 ГПК України, позивач, як юридична особа звернулась до суду за захистом порушених прав.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором. Виконання обов'язку проведення відповідачем повної оплати вартості поставленого товару не підтверджений. Відповідач не подав належних та допустимих доказів на заперечення факту існування заборгованості на суму 156 867,61 грн.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за Договором в сумі 156 867,61 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснивши перевірку, встановив, що нараховані позивачем 3% річних від прострочення грошового зобов'язання в сумі 6 498,19 грн. нараховані правомірно та підлягають стягненню.

Відповідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції , визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат з врахуванням вище наведеного, дійшов висновку, що стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 36 550,15 грн., а в частині стягнення 2 527,32 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 15, 55, 95, 526, 599, 610, 611, 625, 626, 629 ЦК України, ст. ст. 179, 193 ГК України, ст. ст. 22, 33, 34, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ост-Бетон» (79026, м.Львів, вул. Володимира Великого, буд. 16; ідентифікаційний код 38456853) на користь Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Собранецька, 39; ідентифікаційний код 31179046) 156 867,61 грн. основна заборгованість, 6 498,19 грн. 3% річних, 36 550,15 грн. інфляційних втрат та 2 998,74 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.10.2016 року.

Суддя Коссак С.М.