Ухвала

від 13.10.2016 по справі 521/442/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/4160/16

Головуючий у першій інстанції Мазун І.А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Короткова В.Д.., Погорєлової С.О.

при секретарі: Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на заочне рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 01 квітня 2015 року по цивільній справі за позовом ПАТ „ВТБ Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року представник ПАТ „ВТБ Банк" Супрун В.В. звернувся до Малиновського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного кредитного договору № НОМЕР_1 від 01.04.2013 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 80 000 грн., зі сплатою 22 % річних, з кінцевим строком погашення заборгованості до 01.04.2018р..

У забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору банком 01.04.2013р. укладено з ОСОБА_3 договір поруки.

У порушення умов договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 21.08.2014р. виникла заборгованість в сумі 111 753,92 грн., яку позивач просить стягнути у солідарному порядку з відповідачів.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 01 квітня 2015 року позов ПАТ „ВТБ Банк" задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_3, в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість у розмірі 111 753 (сто одинадцять тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 66 579 (шістдесят шість тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 28 коп.; прострочена заборгованість за кредитом - 7 388 (сім тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 74 коп.; прострочена заборгованість за відсотками - 10 824 (десять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 20 коп.; заборгованість за простроченою комісією - 8 896 (вісім тисяч вісімсот дев'яносто шість) грн.; інфляційні витрати від суми простроченого кредиту - 517 (п'ятсот сімнадцять) грн. 86 коп.; інфляційні витрати від суми прострочених відсотків - 765 (сімсот шістдесят п'ять) грн. 73 коп.; інфляційні витрати від суми простроченої комісії - 634 (шістсот тридцять чотири) грн. 89 коп.; 3 відсотки річних від суми простроченого кредиту - 70 (сімдесят) грн. 02 коп.; 3 відсотки річних від суми прострочених відсотків - 104 (сто чотири) грн. 84 коп.; 3 відсотки річних від суми простроченої комісії - 86 (вісімдесят шість) грн. 27 коп.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків, кредиту та комісії - 15 886 (п'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 09 коп. Вирішено питання стосовно судових витрат.

Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 15.03.2016 року заяву ОСОБА_4, ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 01 квітня 2015 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 01 квітня 2015 року, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просять дане рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в особі їх представника ОСОБА_6 будучи належним чином повідомленими, в засідання судової колегії не з`явилися та не повідомили про причини не явки.

Судова колегія приймає до уваги, що:

- цивільна справа слухається понад розумний строк - з січня 2015 року (дата подачі позову до суду першої інстанції. Апеляційне провадження у справі відкрито 01.07.2016 року. Справа призначалася до слухання 14.07.2016 року о 09-30 г. і після не явки всіх сторін була відкладена у зв`язку з відпусткою головуючого та суддів судової колегії до 13.10.2016 року до 10-00 г. Представник відповідачів повідомлена про час і місце апеляційного розгляду справи 28.07.2014 року під розпис в приміщенні апеляційного суду Одеської області;

- строк на який апеляційним судом було відкладено розгляд апеляційної скарги з 14.07.2016 року до 13.10.2016 року, тобто 3 календарних місяці є достатнім для узгодження питання представництва та присутності в судовому засіданні, а також для подання необхідних клопотань та заяв щодо забезпечення доказів або їх приєднання до справи.

Судова колегія оцінюючи вказані обставини у сукупності не знаходить підстав для відкладення судового засідання.

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- згідно з умовами укладеного кредитного договору № НОМЕР_1 від 01.04.2013 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 80 000 грн., зі сплатою 22 % річних, з кінцевим строком погашення заборгованості до 01.04.2018 року;

- 01.04.2013 року у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № НОМЕР_1 між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки з строком його дії до 01.04.2018 року або до припинення забезпеченого ним зобов`язання;

- станом на 21.08.2014 року виникла заборгованість в сумі 111 753,92 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 66 579,28 грн.; прострочена заборгованість за кредитом - 7 388,74 грн.; прострочена заборгованість за відсотками 10 824,20 грн.; заборгованість за простроченою комісією 8 896,00 грн.; інфляційні витрати від суми простроченого кредиту - 517,86 грн.; інфляційні витрати від суми прострочених відсотків - 765,73 грн.; інфляційні витрати від суми простроченої комісії - 634,89 грн.; 3 відсотки річних від суми простроченого кредиту - 70,02 грн.; 3 відсотки річних від суми прострочених відсотків - 104,84 грн.; 3 відсотки річних від суми простроченої комісії - 86,27 грн.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків, кредиту та комісії - 15 886,09 грн.;

- про порушення зобов'язання та необхідності повного погашення боргу відповідачам направленні претензії - вимоги.

Задовольняючи позов, стягуючи з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог, їх доведеності.

Судова колегія, переглядаючи рішення районного суду в апеляційному порядку, виходить з такого.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вим ог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інш их вимог, що звичайно

ставляться.

За змістом ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У пунктах 11, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Статтею 212 ЦПК України визначено, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належ ність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Строк виконання зобов`язань боржника за кредитним договором від 01.04.2013 року встановлено 01.04.2018 року.

Тобто вказаний строк не настав.

Проте, враховуючи, що боржник порушив свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів згідно із затвердженим графіком та виникла прострочена заборгованість по тілу кредиту та сплаті процентів, банк у відповідності ч.2 ст. 1050 ЦК України використав своє право та 15.09.2014 року вперше, а 24.11.2014 року повторно направив боржнику та поручителю письмове повідомлення про погашення заборгованості не пізніше 30 календарних днів з дати віправлення повідомлення. У разі непогашення простроченої заборгованості на протязі 30 днів з дати відправлення позичальнику повідомлення про дострокове повернення кредиту, Банк виклав вимогу про виконання боржником та поручителем зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.

Отже, Банком використано право вимоги про дострокове повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором, тобто змінено строк виконання основного зобов`язання.

Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У відповідності до п. 5.1. Договору поруки від 01.04.2013 року даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками Банку відчення і діє до 01.04.2018 року або до припинення забезпеченого ним зобов`язання .

Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Як вбачається з матеріалів справи до суду з позовом до боржника і поручителя про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором Банк звернувся 15.01.2015 року - до спливу 6 -ти місячного строку після зміни ним строку виконання основного зобов`язання (15.09.2014 року) .

Отже, відсутні підстави для застосування положень ч.4 ст. 559 ЦК України і набуття висновку про припинення поруки виходячи з часу.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що повернення кредиту та сплата відсотків за його користування повинна здійснюватися 8 числа кожного місяця починаючи з 08.05.2013 року і до 01.04.2018 року відповідно графіку повернення. Тобто повернення кредиту складається з щомісячних платежів, які мають власні строки оплати і по суті кожен з них є самостійним платежем.

Як вбачається з наданого розрахунку заборгованості вперше заборгованість за кредитним договором виникла за розрахунковий період з 09.01.2014 року по 08.02.2014 року, оскільки 08.02.2014 року щомісячний платіж не був сплачений у розмірі, що передбачений договором.

Тобто прострочення зобов`язання виникло 09.02.2014 року. До суду Банк звернувся 15.01.2015 року - тобто до спливу одного року після виникнення простроченої заборгованості.

При таких обставинах звернення кредитора до суду з позовом до боржників в будь-якому разі відбулося в межах позовної давності, як загальної так і скороченої (щодо неустойки).

Таким чином немає правових підстав як для застосування строку позовної давності в тому числі і скороченої, які не були пропущені, так і для набуття висновку про повне або часткове припинення поруки з підстав ч.4 ст. 559 ЦК України, оскільки договором поруки встановлений строк дії поруки - до 01.04.2018 року, а звернення до суду з вимогами до поручителя відбулося до перебігу зазначеного строку.

Інші підстави передбачені ЦК України підстави припинення поруки передбачені ст. 559 ЦК України апеляційним судом також не встановлені, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в апеляційній скарзі не наведені.

Доводи апеляційної скарги про те, що Банк не ознайомив позичальника з Правилами споживчого кредитування в ПАТ «ВТБ Банк», є неспроможними, оскільки кредитний договір містить ті положення, які безпосередньо стосуються строків та порядку сплати тіла кредиту, процентів за користування кредитними коштами, в тому числі підстав та порядку зміни процентної ставки, а також дій Банку у разі прострочення тіла кредиту, процентів за користування кредитом та сплаті комісії, підстави та розмір нарахування неустойки за прострочення платежів за кредитним договором.

Ряд пунктів кредитного договору, зокрема п.п. 4.4.; 4.6; 4.7; 4.8; 4.10; 4.11 повністю дублюють пункти зміст п. п. 7.2.9; 7.2.10; 7.2.11; 7.3.2.7; 7.3.2.8 Правил споживчого кредитування кредитування в ПАТ «ВТБ Банк» щодо механізму нарахування процентів за користування тілом кредиту (кредитними коштами), в тому числі і щодо підстав та порядку зміни процентної ставки, неустойки, а також дій Банку у разі прострочення тіла кредиту, процентів за користування кредитом та сплаті комісії.

Таке співвідношення між Правилами споживчого кредитування в ПАТ «ВТБ Банк» та кредитним договором між ПАТ «ВТБ Банк» і позичальником пояснюється тим, що даними Правилами визначається загальний порядок кредитування та умови з проведення кредитування фізичних осіб в ПАТ «ВТБ Банк», в той час як норми кожного окремого укладеного договору конкретизують (деталізують) суму кредиту, процентну ставку, дату, порядок розрахунку, розмір комісійної винагороди, розмір неустойки за прострочення платежів, передбачених кредитним договором та інше.

Як вже зазначалося позичальник протягом 10 місяців платежі, передбачені кредитним договором у відповідності до визначених процентних ставок, що свідчить про отримання позичальником кредитних коштів, згоду з умовами кредитного договору та про виконання ним протягом кількох місяців кредитного договору на умовах визначених сторонами при його укладенні.

При таких умовах у судової колегії відсутні підстави вважати, що зазначення в кредитному договорі про ознайомлення і згоду позичальника з Правилами кредитування в ПАТ «ВТБ Банк», носять формальний характер і не відображають об`єктивну реальність.

Крім того, порушення позичальником саме умов кредитного договору щодо строків та повноти оплати щомісячних платежів в частині повернення кредиту та сплати відсотків, створило підставу для захисту Бакном свого порушеного права кредитора в суді, чим ПАТ «ВТБ Банк» і скористався.

Доводи апеляційної скарги про те, що поручитель не отримала досудове повідомлення від кредитора щодо наявності у позичальника заборгованості, що на думку апелянта призвело до зловживання кредитором свого права і штучно збільшило заборгованість і не могло створити підстав звернення до суду, є неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 3 пукнкту 24 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

При таких обставинах немає підстав вважати наведені доводи апеляційної скарги такими, що заслуговують на увагу.

Що стосується доводів апеляційної скарги про невиконання Банком переддоговірної роботи, зокрема ненадання доказів про ознайомлення позичальника у письмовій формі з Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року № 168, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808, то судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року № 168, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 зобов`язують банки перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке:

а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу;

б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування;

в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням:

процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту;

г) інші умови, передбачені законодавством.

Відповідно до п. 1.1. та 1.2 Правил ці Правила розроблено відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", статей 47, 49 та 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" , статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" , з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів (далі - кредитні договори), запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації. Ці Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону .

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. ч. 4-7 цього ж Закону у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.

Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у зв'язку з відкликанням згоди.

Кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем.

Право відкликання згоди не застосовується щодо: 1) споживчих кредитів, забезпечених іпотекою; 2) споживчих кредитів на придбання житла; 3) споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди.

Зі змісту кредитного договору, матеріалів справи та доводів сторін не вбачається, що споживчий кредит отримувався ОСОБА_4 на придбання житла або забезпечувався іпотекою або виконання послуги, заради якої позичальником отримувався кредит, відбулося до закінчення строку відкликання угоди, тобто до 15.04.2013 року.

Тобто позичальник не був позбавлений права відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Проте такого відкликання не відбулося і позичальник протягом кількох місяців у передбаченому кредитним договором розмірі щомісячно здійснював платежі щодо повернення тіла кредиту, сплати відсотків, комісійних винагород тощо.

Наведені доводи апеляційної скарги щодо невиконання Банком переддоговірної роботи, зокрема ненадання доказів про ознайомлення позичальника у письмовій формі з Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року № 168, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808, порушення кредитором вимог закону про заборону у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, розрахунку подорожчання кредиту, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону самі по собі не є безумовною підставою для відмови у вимогах про стягнення кредитної заборгованості.

У передбачених законом випадках і у разі доведеності порушень Закону України «Про захист прав споживачів», які спричинили, такі обставини можуть бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки недійсність правочину в даному випадку прямо не передбачена Законом України «Про захист прав споживачів», то не виконання кредитором вимог передбачених ст. 11 даного Закону є однією з підстав визнання судом договору про видачу споживчого кредиту недійсним, тобто такий правочин є оспорюваним .

Проте вимог про визнання кредитного договору недійсним у справі, рішення по якій переглядається в апеляційному порядку, не заявлялося.

Клопотання про зупинення апеляційного провадження у зв'язку з відкриттям провадження за вимогами позичальника про визнання кредитного договору недійсним в іншій цивільній справі, до апеляційного суду не подавалися.

Наданий в якості підтвердження доводів апеляційної скарги висновок експертного економічного дослідження № 85/с від 08.07.2016 року, виконаний ПП «Ніка Консалт» не може бути взятим до уваги, оскільки поставлені питання щодо відповідності умов кредитного договору Правилам кредитування фізичних осіб в ПАТ «ВТБ Банк», відповідності показників розрахунку сукупної вартості кредиту, відповідності абсолютного значення подорожчання кредиту згідно його сукупної вартості, відповідності реальної процентної ставки фактичній ставці відповідно сукупної вартості кредиту, стосується питань дійсності кредитного договору на предмет його відповідності законодавству, що регулює захист прав споживачів.

Відносно питання, поставленого перед спеціалістом щодо відповідності розрахунку заборгованості умовам кредитного договору, то на дане питання у висновку експертного дослідження № 85/с від 08.07.2016 року відповіді не надано.

Будь-яких клопотань про призначення судової фінансово-економічної експертизи, особами, що подали апеляційну скаргу не заявлено, інших висновків спеціалістів до апеляційного суду не представлено.

Оцінюючи наведене у сукупності, приймаючи до уваги, що позичальник після укладення договору сплачував протягом кількох місяців передбачені щомісячні платежі щодо повернення тіла кредиту і сплати процентів за користування кредитом у розмірах і на умовах, передбачених кредитним договором, сам кредитний договір у встановленому порядку не оскаржений на час ухвалення оскаржуваного рішення районного суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, судова колегія наведені доводи апеляційної скарги відхиляє.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалюючи заочне рішення належним чином не повідомив відповідачів про час і місце слухання справи і що Банк подаючи позов був обізнаний про їх фактичне місце проживання, самі по собі не є підставою для скасування заочного рішення суду, оскільки апеляційний суд відкрив апеляційне провадження і не обмежував ОСОБА_4, ОСОБА_3 та їх представника у наданні доказів, які підтверджують їх заперечення проти позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» та для спростування висновків суду першої інстанції, з якими відповідачі не згодні.

Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 317 ЦПК України, судова колегія -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відхилити.

Заочне рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 01 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили ухвалою суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: В.Д. Коротков

С.О. Погорєлова