Рішення

від 27.10.2016 по справі 904/8183/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.10.16р. Справа № 904/8183/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМЕТАЛАКТИВ", м. Дніпро

до Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ", м. Дніпро

про стягнення 331 016,58 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. № 30/08/2016 від 30.08.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 2510/2016/1 від 25.10.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМЕТАЛАКТИВ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ" про стягнення заборгованості у розмірі 331 016,58 грн. за договором № 2304/ПС/1 від 23.04.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 2304/ПС/1 від 23.04.2015 в частині повної та своєчасної оплати поставленої продукції.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016 порушено провадження у справі, а розгляд справи призначено на 03.10.2016.

В межах строків встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи було відкладено з 03.10.2016 на 27.10.2016.

27.10.2016 представник позивача в судовому засіданні просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував, подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що під час виконання сторонам умов спірного договору позивачем не було підтверджено якість переданого товару та не надано відповідачу сертифікату якості на товар, що є порушенням умов договору. Відповідач зазначив, що оскільки виконання свого обов'язку з оплати товару відповідачем, обумовлено виконанням свого обов'язку позивачем в частині надання сертифікатів якості товару, то на думку відповідача у даному випадку має місце зустрічне виконання. Відповідач зазначає, що оскільки позивач сертифікат якості не передав, то у відповідача не настав обов'язок з оплати товару. Крім того, відповідач заперечуючи проти позову вказує, що посилання позивача на акт звірки взаємних розрахунків між сторонами, як підтвердження визнання відповідачем суми боргу протирічить чинному законодавству. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідач вважає необґрунтованими, оскільки вина відповідача не встановлена жодними доказами.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.10.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМЕТАЛАКТИВ" (продавець-позивач) та Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ" (покупець-відповідач) було укладено договір № 2304/ПС/1, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити покупцю товар на його замовлення - згідно специфікацій, а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товару зазначається сторонами в специфікаціях (п. 1.2 договору).

Ціна за одиницю товару вказана в специфікації на умовах СРТ Інкотермс - доставка товару на склад покупця (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, розрахунки за даним договором здійснюються на підставі пред'явленого продавцем рахунку за кожну партію товару в національній валюті України шляхом банківського переказу у формі 100% оплати протягом 15 банківських днів після відвантаження товару.

Згідно п. 4.2. договору, до рахунку додається накладна та інше.

На виконання умов укладеного договору між сторонами було укладено специфікацію №1, якою сторони узгодили найменування, кількість та ціну товару. Загальна вартість товару, згідно специфікації №1, складає 299 999,71 грн. (а.с.11).

26.05.2015 позивачем було поставлено відповідачу товар, передбачений специфікацією №1 до договору, на загальну суму 299 999,71 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи видаткова накладна №41 від 26.05.2015 та товарно-транспортна накладна №Р41 від 26.05.2015 (а.с. 14,17).

Товар за вищевказаною видатковою накладною отримав уповноважений на підставі довіреності № 343 від 26.05.2015 представник відповідача ОСОБА_3 (а.с.15).

На оплату поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунок №44 від 26.05.2015 на суму 299 999,71 грн. (а.с.16).

В порушення своїх зобов'язань за договором, відповідач оплату поставленого товару не здійснив, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 299 999,71 грн.

Зазначений вище розмір заборгованості також встановлений сторонами у акті звірки взаєморозрахунків станом на 25.07.2016, який міститься в матеріалах справи (а.с.18).

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною (а.с.14).

З огляду на умови п. 4.1. договору, строк оплати продукції є таким, що настав.

Доказів повної оплати поставленого позивачем товару, матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 299 999,71 грн. підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача з приводу відсутності доказів надання сертифікату якості товару, в зв'язку з чим у відповідача не настав строк виконання зобов'язань з оплати, суд зазначає наступне:

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення ч.ч.1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що надана позивачем видаткова накладна №41 від 26.05.2015 та товарно-транспортна накладна №Р41 від 26.05.2015 на поставку товару відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 8, та вважає, що наявні у справі накладні є підтвердженням того, що товар був поставлений відповідачу.

При цьому, відсутність сертифікату якості, не може спростовувати фактичне здійснення господарської операції, тим більше, що таке здійснення підтверджується діями відповідача з видачі довіреностей на отримання даного товару, підписанням акту звірки, тощо.

Разом з тим, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільнили покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами (зокрема не надання сертифікату якості).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач від приймання товару не відмовився, товар за вищевказаною накладною прийняв без заперечень, зокрема й щодо відсутності повного пакету товаросупровідних документів (сертифікату якості), а тому заперечення відповідача не приймаються судом, в зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 666 Цивільного Кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Дії щодо відмови від договору або повернення товару у зв'язку з тим, що не було передано певної документації відповідач не здійснював.

Господарський суд не приймає до уваги заперечення відповідача, про те, що зобов'язання відповідача з оплати товару, поставленого за договором, не настав, оскільки позивач не надав відповідачу сертифікату на даний товар, з огляду на наступне.

За загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після прийняття товару та товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, оскільки п. 4.1. договору, встановлено строк оплати товару (у формі 100% оплати протягом 15 банківських днів після відвантаження товару), суд вважає що обов'язок відповідача оплатити товар є таким, що настав.

На підставі викладеного, доводи відповідача є необґрунтованими належними доказами та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Також, на підставі ст. 625 ЦК України, за неналежне виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 17.06.2015 по 22.08.2016 у розмірі 10660,87 грн. та інфляційні втрати в розмірі 20 356,00 грн. за період з липня 2015 по липень 2016 включно.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

У п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» №14 від 17.12.2013 року вказано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат (а.с.4), судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 10 660,87 грн. та інфляційних втрат у сумі 20 356,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволені позову судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ" (49068, м. Дніпро, вул. Орбітальна, буд. 13, код 32495626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМЕТАЛАКТИВ" (49033, м. Дніпро, вул.. Богдана Хмельницького, буд. 106А, код 37806201) основний борг в розмірі 299 999,71 грн., 3% річних у сумі 10 660,87 грн., інфляційні втрати у сумі 20356,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4965,25 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.10.2016

Суддя ОСОБА_4