Рішення

від 24.10.2016 по справі 752/11978/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 752/11978/14-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С. Провадження № 22-ц/780/4822/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 23 24.10.2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Журби С.О., Суханової Є.М., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВНАК «Ліга справедливості» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

23 липня 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом, де, із проведеними змінами та уточненнями, просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання юридичних послуг в розмірі 98 453,73 грн., а з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - солідарно основну суму боргу заборгованості за договором в розмірі 2 800 грн. та покласти судові витрати на відповідачів, посилаючись на невиконання ними зобов'язань за правочинами, відповідно, договору поруки та договору про надання юридичної допомоги.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідач добровільно сплатила 1 000 грн. та за рішенням суду з відповідачів було стягнено борг за договором в розмірі 20 000 грн.

Решта боргу за договором в розмірі 7 000 грн. не була предметом судового розгляду та не повернута відповідачами на час розгляд справи, чим порушено право позивача.

Оскільки заборгованість за договором не повернута, тому відповідачі мають сплатити її із врахуванням трьох відсотків річних в розмірі 695,59 грн., суми штрафних санкцій, встановлених і погоджених в договорі, - 84 630,00 грн. і 4 071,85 грн. та подвійної ставки НБУ - 4 071,85 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2016 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВНАК «Ліга справедливості» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВНАК «Ліга справедливості» заборгованість в розмірі 12 751,88 грн., що складається із заборгованості за договором з врахуванням індексу інфляції в розмірі 9 056,29 грн., три відсотки річних - 695,59 грн., пеню - 3 000 грн. та судовий збір - 31,55 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем надано доказ виконання ним вимог договору №01/09-11, зокрема, постанову про заміну сторони виконавчого провадження.

При цьому, відповідач свої зобов'язання щодо сплати 7 000 грн. за правочином не виконала.

За таких обставин суд приходить до висновку, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість та штрафні санкції за даним договором в названому розмірі та з врахуванням положень раніше ухваленого судового рішення, ст. 551 ЦК України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, де просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

При цьому, ОСОБА_2 посилається на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 01 вересня 2011 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПВНАК «Ліга справедливості» укладено договір №01/09-11 про надання юридичних послуг ( а.с. 3 ).

Відповідно до умов правочину, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПВНАК «Ліга справедливості» надає юридичні послуги ОСОБА_2, зокрема, щодо заміни сторони по справі №2-7553/10, що знаходиться в Оболонському районному суді м. Києва ( п. 2.1 договору ).

Вартість замовлених послуг за правочином сторонами визначено у розмірі 28 000, 00 грн., а строк оплати - протягом 10 днів після виконаної роботи ( п.п. 4.1., 4.2 договору ).

Відповідно до п. 4.3. та 5.2. договору про надання послуг, з приводу якого позивачем заявлено спір, у випадку несвоєчасної оплати послуг замовник зобов'язується, відповідно, сплатити штраф у розмірі 1% в день від неотриманої суми та пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожень день прострочки платежу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПВНАК «Ліга справедливості» виконало свої зобов'язання перед ОСОБА_2 про що 01 грудня 2011 року складено акт прийому-передачі виконаних робіт №1, який підписано сторонами ( а.с. 4 ).

Відповідно, строк оплати замовлених послуг за зазначеним вище договором сплинув 11 грудня 2011 року .

При цьому, 25 травня 2013 року ОСОБА_2 оплатила частину наданих юридичних послуг на суму 1 000 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2014 року, із внесеними змінами рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша всеукраїнська незалежна адвокатська компанія «Ліга справедливості» до ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша всеукраїнська незалежна адвокатська компанія «Ліга справедливості» заборгованість за договором про надання юридичних послуг від 01 вересня 2011 року в загальному розмірі 21 601,60 грн. та витрати по сплаті судового збору - 243,60 грн., а всього - 21 845,20 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2014 року, зокрема про стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь позивача 2 800 грн. залишено без змін ( а.с. 96-99 ).

При цьому, апеляційним судом зазначено, що позивач на той час заявив до стягнення суму заборгованості в розмірі 20 000 грн., посилаючись на своє право зменшити позовні вимоги відповідно до положень ст. 31 ЦПК України ( там же ).

Оскільки ОСОБА_2 добровільно взятих на себе зобов'язань в повній мірі не виконала, то позивач 23 липня 2014 року повторно звернувся до суду із названими позовними вимогами, які раніше судом не були розглянуті ( а.с. 1-2 ), а 10 березня 2016 року - подав заяву про збільшення позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_3 Олександра та ОСОБА_2 солідарно заборгованість в розмірі 2 800 грн., і, окрім цього, з ОСОБА_2 - основний борг в розмірі 7 000 грн. та за період з 18 листопада 2011 року по 10 березня 2015 року - три відсотки річних в сумі 695,59 грн., штрафні санкції за договором - пеню 84 630 грн. та 4 071,85 грн., інфляційні втрати - 2 056,29 грн. ( а.с. 39 - 44 ).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша всеукраїнська незалежна адвокатська компанія «Ліга справедливості» до ОСОБА_3 Олександра та ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості в розмірі 2 800 грн. закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України ( а.с. 68 ).

Окрім цього, останнім відповідачем по справі була подана заява про залишення позовної заяви без розгляду, в якій вона просила застосувати строк позовної давності до штрафних санкцій, пені та трьох відсотків річних ( а.с. 21-22, 127-128 ).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини та обгрунтовано прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, зокрема, про стягнення заборгованості за договором у розмірі 7 000 грн., індексу інфляції - 2 056,29 грн., трьох відсотків річних - 695,59 грн. і судових витрат - 31,55 грн. і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 509, 610, 625 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 16, 58-60, 88, 212-213, ЦПК України, ухвалив законне та обґрунтоване рішення в цій частині.

Доводи апелянта, про незаконне нарахування штрафних санкцій згідно ст. 625 ЦП України, оскільки договором встановлений інший відсоток штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов'язання, на переконання апляційного суду, не заслуговують на увагу, оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, та розраховані позивачем належним чином у відповідності до положень чинного законодавства.

При цьому, ОСОБА_2 будь-яких доказів на спростування проведеного розрахунку ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надала.

Такий висновок суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю узгоджується із правовою позицією Верховного суду України, викладеного у справі №6-38цс1, де серед іншого, зазначено наступне.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації ( плати ) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Окрім цього, посилання апелянта про невірний розрахунок основної заборгованості, не відповідає дійсності, оскільки такий правильно встановлений судом першої інстанцій в розмірі 7 000 ( 28 000 - 1 000 - 2 800 - 17 200 ) грн., враховуючи те, що за правочином загальна сума заборгованості складала 28 000 грн., апелянтом добровільно сплачено 1 000 грн., а рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2014 року стягнуто 2 800 грн. основної заборгованості в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року - стягнуто з ОСОБА_2 в загальному розмірі 21 601,60 грн. заборгованості, що складається з основної заборгованості в розмірі 17 200 грн., трьох відсотків річних - 1 446,58 грн., інфляційних втрат - 259,68 грн., пені - 2 695,34 грн.

Інші доводи, викладені в апеляції, зокрема, про неможливість повторного розгляду справи, на переконання апеляційного суду, не відповідають дійсності, оскільки заявлені вимоги в даній справі не були предметом судового розгляду в справі №752/22026/13-ц.

Таким чином, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 258, 261, 267, 625 ЦК України, не спростовують висновки суду першої інстанції про обґрунтованість цих вимог, які підтверджуються належними та допустимими доказами, наданими позивачем у відповідності до положень ст. 58-60 ЦПК України.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з рішенням суду першої інстанції у частині стягнення пені, враховуючи наступне.

Зі змісту заяви про уточнення позовних вимог вбачається, що позивачем на підставі п.п. 4.3, 5.2 правочину нараховано пеню за ставкою 1% від простроченої суми за кожен день прострочення та подвійною обліковою ставкою НБУ за період з 18 листопада 2011 року по 10 березня 2015 року на суму заборгованості.

При цьому, п. 4.3 договору передбачає стягнення штрафу, а не пені, як зазначено у позовній заяві.

Відтак, штраф та пеня нараховані за одне й те саме порушення.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові за результатами розгляду справи №6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року, яка, згідно положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для застосування судами України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

За таких обставин, штраф, передбачений п. 4.3 договору про надання юридичних послуг, у розмірі 1% в день від неотриманої суми, стягненню з відповідача на користь позивача не підлягає, що по суті, зазначено у рішенні суду першої інстанції.

Однак, ухвалюючи рішення по справі у частині стягнення пені, місцевий суд не звернув уваги на заяви відповідача щодо спливу строків позовної давності, положення ч. 4 ст. 267 ЦК України, а відтак - помилково прийшов до висновку про відсутність підстав для її застосування та неправомірно послався на ст. 551 ЦК України.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та наявність заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, пеня, передбачена п. 5.2 договору може бути стягнута лише за один рік, до звернення позивача до суду та протягом часу розгляду справи у суді.

Враховуючи дату подачі позову - 23 липня 2014 року, заяву про збільшення позовних вимог та строк позовної давності, встановлений ст. 258 ЦК України, пеню, на переконання апеляційного суду, необхідно стягувати за період з 23 липня 2013 року по 10 березня 2015 року згідно положень ст. 11 ЦПК України.

Оскільки подвійна облікова ставка НБУ у цей період мала різні значення, то за період часу з 23 липня 2013 року по 12 серпня 2013 року пеня становить 69,81 ( 7 000 х 7 х 2 : 100 : 365 х 23 ) грн.

За період з 13 серпня 2013 року по 14 квітня 2014 року пеня становить 610,82 ( 7 000 х 6,5 х 2 : 100 : 365 х 245 ) грн.

За період з 15 квітня 2014 року по 16 липня 2014 року пеня становить 338,88 ( 7 000 х 9,5 х 2 : 100 : 365 х 93 ) грн.

За період з 17 липня 2014 року по 12 листопада 2014 року пеня становить 570,55 ( 7 000 х 12,5 х 2 : 100 : 365 х 119 ) грн.

За період з 13 листопада 2014 року по 15 лютого 2015 року пеня становить 510,14 ( 7 000 х 14 х 2 : 100 : 365 х 95 ) грн.

За період з 16 лютого 2015 року по 03 березня 2015 року пеня становить 119,67 ( 7 000 х 19,5 х 2 : 100 : 365 х 16 ) грн.

За період з 04 березня 2015 року по 10 березня 2015 року пеня становить 69,04 ( 7 000 х 30 х 2 : 100 : 365 х 6 ) грн.

Отже, загальний розмір пені за період з 18 липня 2013 року по 10 березня 2015 року, що підлягає стягненню, становить 2 288,91 ( 69,81 + 610,82 + 338,88 + 570,55 + 510,14 + 119,67 + 69,04 ) грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, викладеного у повній мірі не врахував, як і положень ст.ст. 267, 549, 551 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 212-215 ЦПК України, унаслідок чого передчасно задовольнив позов про стягнення пені в названому розмірі.

За таких обставин, місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а відтак - ухвалив рішення в зазначеній частині без додержання зазначених норм матеріального та процесуального права.

А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, в зазначеній частині, на думку апеляційного суду, знайшли своє підтвердження при розгляді справи, а тому апеляція підлягає частковому задоволенню.

Відтак, у даному випадку, необхідно оскаржуване рішення, в частині стягнення пені, скасувати і ухвалити нове про часткове задоволення заявлених вимог за їх обґрунтованістю, встановленою судом другої інстанції, у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України та зазначених норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВНАК «Ліга справедливості» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в частині стягнення пені скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВНАК «Ліга справедливості» ( м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 70, код ЄДРПОУ 37119642 ), пеню в розмірі 2 288,91 грн., а в решті позову про стягнення пені - відмовити.

В решті рішення залити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

ОСОБА_4