Рішення

від 20.10.2016 по справі 910/16827/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2016Справа №910/16827/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ УКРАЇНА"

до товариства з обмеженою відповідальністю "КВАДРБУД"

про стягнення 33 336,48 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Сидоренко О.Л.(дов. від 18.10.2016)

Від відповідача: не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг № Р-21-16/04/14 від 16.04.2014 у розмірі 33 336,48 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.09.2016 порушено провадження у справі №910/16827/16 та призначено до розгляду на 06.10.2016.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 06.10.2016 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, відповідач причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Позивач через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 20.10.2016.

В судове засідання 20.10.2016 прибув представник позивача, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 20.10.2016 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Проте ухвала суду не була отримана відповідачем та повернулась до суду з наступної причини: "за закінчення строку зберігання".

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

16.04.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю «КВАДРБУД» (надалі - відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «РЕМОНДІС Україна» (надалі - позивач) був укладений Договір № Р-21-16/04/14 про надання послуг з вивезення великогабаритних відходів (надалі - «Договір»),

Відповідно до умов Договору, Виконавець зобов'язався надавати послуги з вивезення будівельних відходів, для чого використовувати контейнери місткістю 25 куб. метрів, що належать Виконавцю на праві власності; а Замовник зобов'язався своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором (надалі - «послуги»).

Відповідно до п. 2.1 Договору, контейнери розміщуються на спеціально відведеному Замовником майданчику з твердим покриттям за адресою: м. Київ, вул. Степана Руданського, 9А.

Відповідно до п. 4.3. Договору Замовник зобов'язується здійснювати 100% оплату послуг до 15 числа поточного місяця за послуги, які були надані у попередньому місяці, шляхом перерахування коштів у безготівковому порядку на поточний рахунок Виконавця.

Згідно з умовами пп.4.1-4.3 Договору, тариф на вартість послуг по вивезенню відходів становить 2 500,00 (дві тисячі п'ятсот гривень 00 коп.) грн. в т.ч. ПДВ за вивезення 1 (одного) контейнера 25 куб. метрів.

Як свідчать матеріали справи, позивач своєчасно і якісно надав відповідачу послуги за Договором, і ці послуги були прийняті відповідачем без будь-яких заперечень, про що свідчать товарно-транспортні накладні, подорожні листи, рахунки на оплату, акти надання послуг, Довідка з банку про оплати, здійснені відповідачем за період роботи по Договору та акт звіряння взаємних розрахунків, копії яких надані у додатку до цієї позовної заяви.

Проте, починаючи вже з другого місяця роботи за Договором, відповідач жодного разу належним чином не виконував своїх зобов'язань з повної та своєчасної оплати послуг, наданих позивачем.

Судом встановлено, що плата за послуги повинна була бути здійснена в такому порядку:

до 15 травня 2014 року за надані у квітні 2014 року послуги;

до 15 червня 2014 року за надані у травні 2014 року послуги;

до 15 липня 2014 року за надані у червні 2014 року послуги; до 15 серпня 2014 року за надані у липні 2014 року послуги.

По вказаному вище Договору були проведені наступні розрахунки:

16.04.2014 відповідачем було сплачено позивачу 1 000,00 грн. відповідно до рахунку № 262 від 16.04.2014;

27.05.2014 відповідачем було сплачено позивачу 1 000,00 грн. відповідно до рахунку № 262 від 16.04.2014;

30.05.2014 відповідачем було сплачено позивачу 500,00 грн. відповідно до рахунку № 262 від 16.04.2014;

13.06.2014 відповідачем було сплачено позивачу 1 000,00 грн. відповідно до рахунку № 331 від 30.05.2014;

24.06.2014 відповідачем було сплачено позивачу 1 000,00 грн. відповідно до рахунку № 331 від 30.05.2014;

04.07.2014 відповідачем було сплачено позивачу 2 000,00 грн. відповідно до рахунку № 331 від 30.05.2014;

11.08.2014 відповідачем було сплачено позивачу 1 000,00 грн. відповідно до рахунку № 331 від 30.05.2014.

Станом на 15.08.2016 більше жодних платежів відповідачем здійснено не було, в тому числі, відповідачем не було оплачено наступні рахунки:

- Рахунок на оплату № 445 від 30 червня 2014 р. від ТОВ «РЕМОНДІС Україна» до ТОВ «КВАДРБУД» на загальну суму 5 000,00 грн. в т.ч. ПДВ;

- Рахунок на оплату № 463 від 31 липня 2014 р. від ТОВ «РЕМОНДІС Україна» до ТОВ «КВАДРБУД» на загальну суму 7 875,00 грн. в т.ч. ПДВ.

Вказаний розмір заборгованості підтверджуються, зокрема, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами по вказаному маршруту, Актами наданих послуг, які у двох екземплярах були відправлені відповідачеві поштою, але так і не повернулись (копії додані до матеріалів справи).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив вищевказані акти надання послуг повторно, із збереженням доказів поштового відправлення рекомендованим листом від 27.05.2016 (описи вкладення, квитанції на оплату послуг поштового відправлення в матеріалах справи), а саме:

Акт надання послуг №326 від 30.05.2014 на загальну суму 5 000,00 грн. з ПДВ у двох екземплярах;

Акт надання послуг №434 від 30.06.2014 на загальну суму 5 000,00 грн. з ПДВ у двох екземплярах;

Акт надання послуг №453 від 31.07.2014 на загальну суму 7 875,00 грн. з ПДВ у двох екземплярах.

Згідно з умовами пп.4.6-4.8 Договору, за результатами наданих послуг Виконавець складає та передає на підпис Замовнику Акт виконаних робіт. Замовник зобов'язався протягом 10 робочих днів вищезазначений Акт повернути Виконавцеві. Якщо Замовник не повернув його протягом зазначеного терміну, Акт вважається підписаним. Оскільки, навіть із часу останнього відправлення вже пройшло більше 10 робочих днів, а жодних зауважень до об'єму чи якості наданих послуг з моменту укладення договору й станом на сьогодні не надходило, то такі акти відповідно до умов Договору вважаються підписаними, а послуги надані у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи, починаючи з 2014 року позивач неодноразово звертався до відповідача з проханнями погасити заборгованість відповідача. Так, відповідачеві була надіслана претензія (грошова вимога) № 20-10/14, вих. № 912-14 від 20.10.2014 з вимогою погасити існуючу заборгованість. Проте, відповіді на претензію відповідач не надав, борг не погасив.

Так, станом на 15.08.2016 заборгованість відповідача за отримані ним послуги за Договором становить 12 875,00 грн. (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят п'ять гривень 00 коп.).

Вказаний розмір заборгованості підтверджуються також актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2013 по 30.09.2014, який був складений у двох екземплярах та надісланий Відповідачеві рекомендованим листом вих. № 902-14 від 02.10.2014 (супровідний лист, акт звіряння та докази поштового відправлення в матеріалах справи).

Отже, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договір укладений між сторонами має ознаки договору про надання послуг, а відтак до даних правовідносин мають застосуватися положення, що регулюють даний вид договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору про надання послуг, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 901 - 907 ЦК України.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 12 875,00 грн.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 786,30 грн. та інфляційні збитки в сумі 8 607,44 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 786,30 грн., інфляційні збитки становлять 8 607,44 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбачених договором пені та штрафу.

Згідно з п. 5.4. Договору, у випадку несплати послуг, наданих Виконавцем у строк, передбачений цим договором, Замовник зобов'язується сплатити на користь Виконавця пеню у розмірі 0,5 % від неоплаченої суми за фактично надані послуги за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» надає право сторонам самостійно визначати розмір неустойки за невиконання грошових зобов'язань, однак обмежує її розмір, фактично подвійною обліковою ставкою НБУ, що діє на час прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки відповідач не оплатив надані послуги, то позивач нарахував відповідачеві пеню, яка складає 11 067,74 грн. Суд визнає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позов в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ УКРАЇНА" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КВАДРБУД" (04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, буд. 22, код ЄДРПОУ 38989909) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УМВЕЛЬТ УКРАЇНА" (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14, код ЄДРПОУ 35391427) основний борг в сумі 12 875(дванадцять тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп., пеню в сумі 11 067(одинадцять тисяч шістдесят сім) грн. 74 коп., інфляційні втрати в сумі 8 607(вісім тисяч шістсот сім) грн. 44 коп., 3% річних в сумі 786(сімсот вісімдесят шість) грн. 30 коп. та судовий збір в розмірі 1 378(одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 26.10.2016