Рішення

від 26.10.2016 по справі 910/16610/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2016Справа №910/16610/16 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «Інтерсервіс - Плюс» до про Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» стягнення заборгованості у розмірі 574 366 грн. 07 коп. Представники:

від Позивача: Мелешкевич Т.М. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне підприємство «Інтерсервіс - Плюс» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 574 366 грн. 07 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 30.12.2013 року між Приватним підприємством «Інтерсервіс - Плюс» (Виконавець) та Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (Замовник) було укладено Договір №21, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язався надати послуги з технічного обслуговування приладів комерційного обліку теплової енергії, а Замовник - прийняти і оплатити такі послуги відповідно до умов цього Договору. Як зазначає Позивач, він належним чином виконав умови цього Договору, що підтверджується Актами виконання робіт на суму 341 385 грн. 00 коп., проте Відповідач в порушення умов Договору не здійснив оплату за виконані роботи у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Приватним підприємством «Інтерсервіс - Плюс» становить 291 385 грн. 00 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» пеню у розмірі 52 189 грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 19 040 грн. 17 коп., інфляційні у розмірі 211 751 грн. 10 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.09.2016 року порушено провадження у справі № 910/16610/16, судове засідання призначено на 28.09.2016 року.

28.09.2016 року в судове засідання з'явились представники позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 09.09.2016 року не виконав. В судовому засіданні представники позивача подали документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 09.09.2016 року не виконали.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:

1) сторін надати докази на підтвердження здійснення часткової оплати Комунальним підприємством "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" за Договором №21 від 30.12.2013 року;

2) Позивача:

- докази на підтвердження надання послуг з технічного обслуговування приладів комерційного обліку теплової енергії за Договором №21 від 30.12.2013 року (акти виконаних робіт);

- здійснити обґрунтований розрахунок пені, 3% річних та інфляційних за кожним актом виконаних робіт окремо із зазначенням періоду початку прострочки Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" та закінчення такого нарахування, з урахуванням здійснення часткової оплати, відповідно до вимог ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

3) Відповідача надати докази на підтвердження оплати заборгованості в розмірі 291 385,00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.09.2016 року відкладено розгляд справи на 26.10.2016 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

17.10.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку пені, 3% річних, інфляційних та документів на виконання вимог ухвали суду від 28.09.2016 року.

В судовому засіданні 26 жовтня 2016 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи, викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 03.10.2016 року уповноваженій особі підприємства ухвали суду від 28.09.2016 року, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав.

Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 26 жовтня 2016 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

30.12.2013 року між Приватним підприємством «Інтерсервіс - Плюс» (Виконавець) та Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (Замовник) було укладено Договір №21, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язався надати послуги з технічного обслуговування приладів комерційного обліку теплової енергії, а Замовник - прийняти і оплатити такі послуги відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п.3.2 Договору ціна одноразової послуги з технічного обслуговування одного приладу комерційного обліку теплової енергії на місяць становить 165 грн. 00 коп. згідно з договірною ціною на технічне обслуговування приладів комерційного обліку теплової енергії (Додаток №2 до Договору).

Загальна вартість Договору становить 461 505 грн. 00 коп. (п.3.3 Договору)

Згідно з п.4.2 Договору підставою для здійснення оплати за послуги, що надаються у відповідності до Договору є підписаний сторонами акт виконаних робіт. Замовник зобов'язується проводити оплату наданих послуг щомісячно протягом 10 банківських днів з моменту підписання Сторонами актів виконаних послуг. (п.4.3 Договору)

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати на строк більший вказаний в п.4.3 Договору, Замовник сплачує Виконавцю за кожний день прострочення платежу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

У п.10.1 Договору встановлено, що Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №21 від 30.12.2013 року Позивач надав послуги з технічного обслуговування приладів комерційного обліку теплової енергії, а Відповідач в свою чергу прийняв вказані послуги, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт №ОУ-16 за січень 2014 року, №ОУ-32 за лютий 2014 року, №ОУ-48 за березень 2014 року, №ОУ-65 за квітень 2014 року, №ОУ-84 від 27.05.2014 року за травень 2014 року, №ОУ-103 від 25.06.2014 року за червень 2014 року, №ОУ-119 за липень 2014 року, №ОУ-137 від 27.08.2014 року за серпень 2014 року, №ОУ-155 за вересень 2014 року, №ОУ-173 від 30.10.2014 року за жовтень 2014 року, №ОУ-193 від 26.11.2014 року за листопад 2014 року, №ОУ-209 від 29.12.2014 року за грудень 2014 року на загальну суму в розмірі 341 385 грн. 00 коп., проте Відповідачем здійснена лише часткова оплата за надані послуги в розмірі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою по рахунку Позивача та листом №103/46-5870 від 23.10.2014 року Відповідача.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач в порушення умов Договору не здійснив оплату за виконані роботи у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Приватним підприємством «Інтерсервіс - Плюс» становить 291 385 грн. 00 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» пеню у розмірі 52 189 грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 19 040 грн. 17 коп., інфляційні у розмірі 211 751 грн. 10 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства «Інтерсервіс - Плюс» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору №21 від 30.12.2013 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №21 від 30.12.2013 року Позивач надав послуги з технічного обслуговування приладів комерційного обліку теплової енергії, а Відповідач в свою чергу прийняв вказані послуги, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт №ОУ-16 за січень 2014 року, №ОУ-32 за лютий 2014 року, №ОУ-48 за березень 2014 року, №ОУ-65 за квітень 2014 року, №ОУ-84 від 27.05.2014 року за травень 2014 року, №ОУ-103 від 25.06.2014 року за червень 2014 року, №ОУ-119 за липень 2014 року, №ОУ-137 від 27.08.2014 року за серпень 2014 року, №ОУ-155 за вересень 2014 року, №ОУ-173 від 30.10.2014 року за жовтень 2014 року, №ОУ-193 від 26.11.2014 року за листопад 2014 року, №ОУ-209 від 29.12.2014 року за грудень 2014 року на загальну суму в розмірі 341 385 грн. 00 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, проте Відповідачем здійснена лише часткова оплата за надані послуги в розмірі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою по рахунку Позивача та листом №103/46-5870 від 23.10.2014 року Відповідача.

Таким чином, заборгованість Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» перед Приватним підприємством «Інтерсервіс - Плюс» за Договором №21 від 30.12.2013 року становить 291 385 грн. 00 коп., що також підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом на 28.03.2016 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Приватному підприємству «Інтерсервіс - Плюс» в розмірі 291 385 грн. 00 коп.

Отже, Суд приходить до висновку, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату вартості виконаних та прийнятих робіт в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 291 385 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 12.02.2014 р. по 04.08.2016 р. у розмірі 19 040 грн. 17 коп. та інфляційні в розмірі 211 751 грн. 10 коп.

При цьому, Суд звертає увагу, що у розрахунку 3% річних, інфляційних та пені Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 18 152 грн. 71 коп., інфляційні у розмірі 198 778 грн. 70 коп. та пеню у розмірі 55 195 грн. 36 коп.

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд зазначає, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. (п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції")

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку тим, що Приватне підприємство «Інтерсервіс - Плюс» до початку розгляду справи по суті не звертався з відповідною заявою про збільшення або зменшення розміру позовних вимог, Суд розглядає заявлені позовні вимоги у прохальній частині позову Позивача.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати за надані й прийняті послуги за загальний період прострочки з 12.02.2014 р. по 04.08.2016 р. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних у розмірі 18 158 грн. 46 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов'язання за загальний період з 12.02.2014 року по 04.08.2016 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв»язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних у розмірі 211 751 грн. 10 коп. за загальний період прострочки з 12.02.2014 р. по 04.08.2016 р. підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають інфляційні у розмірі 198 773 грн. 03 коп. за загальний період прострочки з 12.02.2014 р. по 04.08.2016 р.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 12.02.2014 р. по 04.08.2016 р. у розмірі 52 189 грн. 80 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати на строк більший вказаний в п.4.3 Договору, Замовник сплачує Виконавцю за кожний день прострочення платежу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв»язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 12.02.2014 р. по 15.07.2015 р. у розмірі 52 189 грн. 80 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до норм статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог. Крім того, Суд звертає увагу, що при здійсненні розрахунку пені Позивачем не були враховані приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, з Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» на користь Приватного підприємства «Інтерсервіс - Плюс» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 291 385 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 18 158 грн. 46 коп., інфляційні у розмірі 198 773 грн. 03 коп. та пеня у розмірі 52 189 грн. 80 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного підприємства «Інтерсервіс - Плюс» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (02002, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕЛЯБІНСЬКА, будинок 9-Г, Ідентифікаційний код юридичної особи 38133008) на користь Приватного підприємства «Інтерсервіс - Плюс» (02093, м.Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 26-В, Ідентифікаційний код юридичної особи 32704831) заборгованість у розмірі 291 385 (двісті дев'яносто одна тисяча триста вісімдесят п'ять) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 18 158 (вісімнадцять тисяч сто п'ятдесят вісім) грн. 46 (сорок шість) коп., інфляційні у розмірі 198 773 (сто дев'яносто вісім тисяч сімсот сімдесят три) грн. 03 (три) коп., пеню у розмірі 52 189 (п'ятдесят дві тисячі сто вісімдесят дев'ять) грн. 80 (вісімдесят) коп. та судовий збір у розмірі 8 407 (вісім тисяч чотириста сім) грн. 59 (п'ятдесят дев'ять) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 31 жовтня 2016 року.

Суддя О.В. Чинчин