Рішення

від 26.10.2016 по справі 910/15938/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2016Справа №910/15938/16

За позовомПублічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Національний кредит» доТовариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014»

провизнання нікчемного правочину недійсним Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Недотопа М.М. від відповідача:Коновалов О.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Банк Національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Національний кредит» (надалі - «Банк») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» (надалі - «Товариство») про визнання нікчемного правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений 27.06.2014 р. між сторонами договір про внесення змін №1 до договору про депозитний вклад «Стандартний» №DU1237/2014-1 строком на 12 місяців +1 день в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 р. є нікчемним, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати такий договір недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.08.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 12.09.2016 р.

Представником відповідача 12.09.2016 р. до канцелярії суду надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що уклавши спірний договір про внесення змін, банк взяв на себе обов'язок щодо повернення грошових коштів у разі припинення договору застави майнових прав, тобто конкретизувала умови дострокового розірвання основного договору.

В судовому засіданні 12.09.2016 р. судом оголошувалась перерва на 05.10.2016 р.

Судове засідання 05.10.2016 р. не відбулося, у зв'язку чим ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016 р. справу призначено до розгляду на 26.10.2016 р.

В судове засідання представник позивача з'явився, на виконання вимог ухвал суду надав додаткові докази та пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.06.2014 р. між Банком та Товариством (вкладник) був укладений договір про депозитний вклад «Стандартний» строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) № DU1237/2014-1 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 2.1 Договору вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок №26155099516003 в ПАТ «Банк національний кредит», МФО 320702, грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн. в національній валюті, на умовах цього договору.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що депозит розміщується на строк з 26.06.2014 р. по 27.06.2015 р. включно; банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22.00% річних (п. 2.3).

За змістом п. 3.7 Договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику №26005099516001 в Банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Відповідач звернувся до Банку із заявою від 26.02.2015 р. про дострокове припинення дії Договору та повернення грошових коштів разом з відсотками.

27.06.2014 р. між Банком та Товариством було укладено договір про внесення змін №1 до Договору, яким пункт 3.7 Договору було викладено в новій редакції: «Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав №04-1278/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 р., звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банку за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії договору застави майнових прав №04-1278/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 р. банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника №26005099516001/980, відкритий у Банку.

Спір у справі виник у зв'язку із наявністю підстав для визнання недійсним договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Договору.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання недійсним договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Договору позивач вказує на те, що такий правочин є нікчемним, тобто таким, недійсність якого встановлена приписами ч 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.06.2015 р. № 358 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.06.2015 р. № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ», згідно з яким з 08.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку. Тимчасову адміністрацію в Банку запроваджено строком на 3 місяці з 08.06.2015 р. по 07.09.2015 р. включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28.08.2015 р. № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.08.2015 р. № 159 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» та делегування повноважень ліквідатора банку».

31.08.2015 р. розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» та делеговано всі повноваження ліквідатора позивача, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу строком на 1 рік з 31.08.2015 р. до 31.08.2016 р. включно.

Проведеною перевіркою уповноваженою особою Фонду гарантування було виявлено нікчемність договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Договору з тих мотивів, що Банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів.

Листами №10/15-9 від 02.10.2015 р. та №04-08/2090 від 17.11.2015 р. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Банку звернулася до відповідача із повідомленням про нікчемність договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Договору та пропозицією повернути банку грошові кошти у розмірі 133 150,68 грн.

Підпунктом 2 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається із умов Договору, його пунктом 3.7 сторонами було погоджено, що у випадку розірвання Договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

При цьому, договором про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Договору сторонами було змінено пункт 3.7 такого Договору, в тому числі, в частині застосування зниженої відсоткової ставки у випадку його розірвання за ініціативою вкладника.

Тобто, внаслідок внесення сторонами змін до Договору на підставі договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р., положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були виключені із умов Договору.

Таким чином, укладення договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Договору є відмовою банку від власних майнових вимог, оскільки у зв'язку з незастосуванням банком перерахунку нарахованих відсотків за заниженою відсотковою ставкою (2%) потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів за відсотковою ставкою 22,00%.

За таких обставин суд приходить до висновку про існування підстав, з якими приписи частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають нікчемність договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Договору.

Відповідно до п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. №11 за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

На підставі викладеного та враховуючи висновок суду про нікчемність договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Договору, позовні вимоги про визнання недійсним такого договору є правомірним та обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Національний кредит» задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним нікчемний договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до договору про депозитний вклад «Стандартний» строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) № DU1237/2014-1 від 26.06.2014 р., який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» та Публічним акціонерним товариством «Банк Національний кредит».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21-Б, н/п 34; ідентифікаційний код 39253137) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58; ідентифікаційний код 20057663) судовий збір у розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.10.2016 р.

Суддя В.П. Босий