Рішення

від 26.10.2016 по справі 913/968/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

Р І Ш ЕН Н Я

26 жовтня 2016 року Справа № 913/968/16

Провадження №1пд/913/968/16

За позовом керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 освіти і науки України , м. Київ

до 1-го відповідача - ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею, смт. Марківка Луганської області

2-го відповідача - Фермерського господарства "Агро-Макс" , смт. Марківка Луганської області

про визнання недійсним договору про спільне оброблення земельних ділянок, зобов'язання їх звільнити та повернути

Суддя Зюбанова Н.М.

Секретар судового засідання-помічник судді Антонова І.В.

В засіданні брали участь:

від позивача - представник не прибув;

від відповідачів - представники не прибули ;

прокурор відділу прокуратури Харківської області ОСОБА_3

Суть спору: про визнання недійсним договору про спільне оброблення земельних ділянок, укладеного 24.10.2011 між ОСОБА_2 професійним аграрним ліцеєм та фермерським господарством "Агро-Макс", зобов'язання 2-го відповідача звільнити земельну ділянку та повернути її навчальному закладу.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши прокурора, суд дійшов до наступного .

Так, як свідчать позовні матеріали, має місце звернення до суду Старобільської місцевої прокуратури, а правове регулювання участі прокурора у розгляді справ у господарському суді регулюється ст. 29 ГПК України , згідно з якою прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

При оцінці питання правомірності звернення з позовом у цій справі до суду керівника Старобільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_1 освіти і науки України, суд керується наступним законодавством.

Так, відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно до ст. 23 Закону України В«Про прокуратуруВ» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Підставою звернення з цією позовною заявою до суду керівника Старобільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_1 освіти і науки України є те, що згідно статуту ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею управління майном, закріпленим за ліцеєм, здійснюється ОСОБА_1 освіти і науки України.

Ухвалою господарського суду від 22.09.2016 у судовому засіданні підтверджено підстави представництва керівником Старобільської місцевої прокуратури інтересів держави в особі органу, уповноваженого виконувати функції держави у спірних правовідносинах - ОСОБА_1 освіти і науки України з заявленими позовними вимогами за позовною заявою від 31.08.2016 № 03/2165 та порушено провадження у справі № 913/968/16.

Таким чином предметом спору у справі є позовні вимоги керівника Старобільської місцевої прокуратури про визнання недійсним договору про спільне оброблення земельних ділянок від 24.10.2011, укладеного між ОСОБА_2 професійним аграрним ліцеєм та фермерським господарством "Агро-Макс", припинення зобов'язання за цим договором на майбутнє та зобов'язання 2-го відповідача звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 268,74 га, вартістю 7126753,68 грн. та повернути її навчальному закладу.

Відповідачі відзиви на позовну заяву не надали, їх представники у судове засідання не прибули, тому справа розглядається на підставі ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.

Щодо обставин спору, то судом встановлено , що 24.10.2011 між ОСОБА_2 професійним аграрним ліцеєм (1-им відповідачем) та фермерським господарством "Агро-Макс" (2-им відповідачем) було укладено договір про спільне оброблення земельних ділянок, за умовами якого навчальний заклад зобов'язався виділити фермерському господарству земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та затвердити структуру сивозмін. Також ОСОБА_2 професійний аграрний ліцей мав направляти в розпорядження фермерського господарства учнів для проходження виробничої практики та проведення виробничого навчання (п. 2.2 договору).

В свою чергу, фермерське господарство "Агро-Макс" прийняло зобов'язання організувати виконання комплексу сільськогосподарських робіт на виділених полях з метою отримання сільхозпродукції згідно структури сивозмін, брати на себе видатки, пов'язані з виконанням сільськогосподарських робіт; створити умови та проводити виробничі навчання та практику учнів ліцею; забезпечити зберігання та ремонт техніки, що спільно використовується сторонами, за власний рахунок зберігати отриманий врожай (п.п. 2.4 - 2.8 договору).

Щодо розрахунків сторін, то відповідачі дійшли згоди про компенсацію витрат фермерського господарства ліцеєм шляхом передання у власність господарства 80% отриманого врожаю, а 20 % залишати собі. У той же час, визначено суму у розмірі 30000 грн., яка має сплачуватись до 1 липня, а остаточний розрахунок не пізніше 30 днів після отримання фермерським господарством врожаю на зберігання.

Строк дії договору за умовами п. 4.1 визначено у 6 років.

Також сторонами було складено та підписано акт виділення земельних ділянок до договору про спільне оброблення земельних ділянок від 24.10.2011, за змістом якого зазначено наступне: "На виконання умов п. 4.1 договору від 24 жовтня 2011 року сторони домовилися, що земельними ділянками, що є суттєвими умовами договору, є земельна ділянка площею 268,74 га (землі фактично згідно акту 275,94 га), що знаходиться у постійному користуванні ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею на підставі державного акту про право постійного користування землею, що видано згідно рішення Луганської обласної ради народних депутатів від 27 лютого 1990 року № 67 та зареєстровано за № 4, яка надана ФГ "Агро-Макс" від ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею".

Обгрунтовуючи позов, керівник Старобільської місцевої прокуратури зазначає про укладання вказаного договору з порушенням чинного законодавства, оскільки його не було погоджено з ОСОБА_1 освіти і науки України згідно з п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України В«Про управління об'єктами державної власностіВ» від 21.09.2006 № 185-V, а також є порушення ОСОБА_2 професійним аграрним ліцеєм титулу права постійного користування землею (ст. 92 Земельного кодексу України) через надання права оброблення останньої іншому суб'єкту. З урахування вказаних обставин та листа керівника Старобільської місцевої прокуратури від 21.10.2016 № 114/4574 заявником стверджується, що оспорюваний договір про спільне оброблення земельних ділянок є удаваним правочином, який приховує орендні правовідносини, а тому має бути визнаний недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, 235 ЦК України.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи місцевої прокуратури, суд вважає вимоги останньої обґрунтованими, а позов таким, що підлягає повному задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, правове регулювання правовідносин сторін здійснюється Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, а також Законами України "Про оренду землі" від 06.10.2008 № 161-ІV, "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 № 185-V.

У відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону № 1060-ХІІ В«Про освітуВ» навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Доданим до матеріалів справи Державним актом на право постійного користування землею серії І-ЛГ № 003151 від 26.11.1996, виданим ОСОБА_2 селищною радою народних депутатів Середньому ПТУ № 122 відповідно до рішення Луганської обласної ради народних депутатів від 27.02.1990 № 67, підтверджується факт наявності у ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею статусу постійного землекористувача щодо землі площею 275,94 га згідно з планом землекористування (арк. справи 44-45).

Згідно п. 1.6 Статуту ОСОБА_2 СПТУ № 122 реорганізоване у ОСОБА_2 професійний аграрний ліцей.

Відповідно до листа Відділу Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Луганської області № 10-28-994-484/2-16 від 19.08.2016 згідно статистичної звітності форми 2-зем та 6-зем земельна ділянка площею 275,0 га, яка обліковується за ОСОБА_2 професійним аграрним ліцеєм, відноситься до земель державної власності.

Таким чином 1-ий відповідач ОСОБА_2 професійний аграрний ліцей є землекористувачем у розумінні ст. 92 ЗК України, згідно з якою право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою , яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Керівник Старобільської місцевої прокуратури стверджує, що оспорюваний договір про спільне оброблення земельних ділянок, укладений між відповідачами у справі 24.10.2011, є удаваним правочином, який приховує дійсні орендні правовідносини сторін.

Так, у відповідності до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі; умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

За умовами розділу 1 оспорюваного договору його предметом є відносини з приводу спільної обробки земельних ділянок з метою створення умов для проведення виробничого навчання та проходження виробничої практики учнями ліцею.

Таким чином, вочевидь, що вкладом ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею у спільну діяльність за змістом договору є виділення земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні за ДА № 003151 від 26.11.1996, у той час, як відповідно до ст. 95 ЗК України землекористувачі мають право самостійно господарювати на землі, мають власність на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі.

Крім цього , відповідно до ст. 1 Закону України В«Про управління об'єктами державної власностіВ» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 6 цього Закону уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують, зокрема, підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, договори про спільну діяльність та контролюють виконання умов цих договорів.

Втім, за матеріалами справи відсутні докази погодження оспорюваного договору з ОСОБА_1 освіти і науки України, яке згідно зі ст. 8 Закону України В«Про професійно-технічну освітуВ» має повноваження розпорядження державним майном, що перебуває у користуванні підпорядкованих професійно-технічних навчальних закладів.

Так, за листом від 09.09.2016 № 9/1-11-241-16 ОСОБА_1 освіти і науки України підтримало заявлений прокуратурою позов, що виключає погодження договору про спільне оброблення земельних ділянок від 24.10.2011.

У той же час за матеріалами справи ставиться питання про удаваний характер укладеного відповідачами договору про спільне оброблення земельних ділянок.

Для перевірки цього факту судом, поряд з оцінкою змісту умов договору, досліджені первинні документи, надані Старобільською місцевою прокуратурою, які оформлені фермерським господарством В«Агро-МаксВ» , а саме: накладні №№ 1,2 від 01.11.2015, від 30.11.2015 про передачу-прийняття зібраного врожаю (кукурудзи на силос), реєстри приймання зерна, виписки банку, який обслуговує ліцей, про перерахування коштів.

Суд вважає, що у сукупності ці докази підтверджують існування між сторонами правовідносин, які пов'язані з одержанням доходу від оброблення землі, його розподіленням між сторонами. Документів, які б свідчили про досягнення заявленої мети оспорюваного договору - як створення умов для проведення виробничого навчання та проходження виробничої практики учнями ліцею - відповідачами не надано. Позов ними фактично не оспорений.

Матеріалами справи підтверджено, що фермерське господарство В«Агро-МаксВ» користується земельною ділянкою площею 268,74, яка знаходиться у постійному користуванні ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею, яке отримує кошти за це, за актом обстеження землі від 19.10.2016 на ній знаходяться посіви кукурудзи.

У відповідності до ліцензії, виданої ОСОБА_1 освіти і науки України ОСОБА_2 професійному аграрному ліцею 09.02.2015 за № 527968 (арк. справи 49-50) професії, за якими здійснюються підготовка і навчання студентів це, зокрема, трактористи-машиністи, слюсарі з ремонту сільськогосподарських машин, водії.

Втім, зі змісту договору про спільне оброблення земельних ділянок взагалі не вбачається, яка частка виробничих зусиль ліцею задіяна у цьому обробленні, окрема угода про кількість учнів (п. 2.2 договору) відсутня.

Організація комплексу робіт з метою одержання врожаю згідно з п. 2.4 покладена на фермерське господарство В«Агро-МаксВ» .

За таких обставин суд робить висновок про існування у дійсності між сторонами правовідносин оренди землі, яка є строковим платним володінням і користуванням земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили . Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У п. 3.11 постанови пленуму ВГС України від 29.05.2013 № 11 В«Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» вказано, що встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 1 Закону України В«Про оренду земліВ» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до п. 2.1. постанови пленуму ВГС України від 29.05.2013 №11 В«Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскільки договір про спільне оброблення земельних ділянок було укладено у 2011 році, до правовідносин які виникли між сторонами, застосовується редакція ст. 15 Закону України В«Про оренду земліВ» , яка була чинною на момент укладення оспорюваного правочину, а саме:

- істотними умовами договору оренди землі є : об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки; строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Законодавцем передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Враховуючи те, що договір про спільне оброблення земельних ділянок, як такий, що регулює орендні правовідносини сторін щодо 268,74 га землі, належної ОСОБА_2 аграрному професійному ліцею на праві постійного користування, не відповідає вимогам ст. 15 Закону України В«Про оренду земліВ» через відсутність суттєвих умов та п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України В«Про управління об'єктами державної власностіВ» через відсутність погодження з ОСОБА_1 освіти і науки України, вимога про визнання недійсним вказаного договору є законною, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, у той же час, ч. 3 ст. 207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє.

Пленум ВГС України від 29.05.2013 № 11 В«Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» роз'яснює - якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 235, ч. 1 ст. 203 , ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України , ст. 15 Закону України В«Про оренду земліВ» , п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України В«Про управління об'єктами державної власностіВ» господарський суд визнає недійсним з моменту укладення договір про спільне оброблення земельних ділянок, підписаний між ОСОБА_2 професійним аграрним ліцеєм (1-им відповідачем) та фермерським господарством В«Агро-МаксВ» (2-им відповідачем), а також припиняється дія цього договору на майбутнє.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання 2-го відповідача звільнити займану земельну ділянку та повернути її 1-му відповідачу, як орендодавцеві, то ці вимоги також обгрунтовані, оскільки зміст підписаного сторонами акту виділення земельних ділянок від 24.10.2011, в якому не йдеться про передачу землі, спростовується фактичними обставинами справи, які свідчать про користування землею фермерським господарством, оскільки проводились розрахунки за зібраним врожаєм, акт від 19.10.2016 свідчить про наявність посівів на орендованій землі, яку слід звільнити та повернути постійному користувачу, який має сам господарювати на ній згідно зі ст. 92 ЗК України. Про повернення землі сторонам слід скласти відповідний акт.

Таким чином позов задовольняється повністю, а судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідачів порівну та підлягають до відшкодування прокуратурі Луганської області.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов керівника Старобільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивача ОСОБА_1 освіти і науки України до відповідачів: ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею (ідент. код 21792910) та фермерського господарства "Агро-Макс" (ідент. код 37587044) про визнання недійсним договору про спільне оброблення земельних ділянок, зобов'язання їх звільнити та повернути 1-му відповідачу задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір про спільне оброблення земельних ділянок від 24.10.2011, підписаний між ОСОБА_2 професійним аграрним ліцеєм (ідент. код 21792910) та фермерським господарством "Агро-Макс" (ідент. код 37587044), а також припинити дію цього договору на майбутнє.

3. Зобов'язати фермерське господарство "Агро-Макс", смт. Марківка Луганської області, вул. Єременка, 137, ідент. код 37587044 звільнити та повернути ОСОБА_2 професійному аграрному ліцею, смт. Марківка Луганської області, пл.Соборна, 1, ідент. код 21792910 земельну ділянку площею 268,74 га, про що сторонам скласти акт.

4. Стягнути з фермерського господарства "Агро-Макс", смт. Марківка Луганської області, вул. Єременка, 137, ідент. код 37587044 на користь прокуратури Луганської області, ідент. код 02909921, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, буд. 27 - 1378 грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею, смт. Марківка Луганської області, пл. Соборна, 1, ідент. код 21792910 на користь прокуратури Луганської області, ідент. код 02909921, м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Богдана Ліщини, буд. 27 - 1378 грн. 00 коп. судового збору.

6. Видати накази відповідно до статті 116 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.10.2016.

Суддя Н.М.Зюбанова