Постанова

від 27.10.2016 по справі 816/1350/16

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 рокум. ПолтаваСправа №816/1350/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (надалі - позивач, ОСОБА_4Л.) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому, з урахуванням заяви від 26.09.2016 /а.с. 23/, просила:

- визнати протиправною та скасувати відмову в затвердженні проектів землеустрою із надання земельної ділянки площею 39,3301 га із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 5321685600:00:008:0003;

- зобов'язати відповідача винести наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати у користування земельну ділянку площею 39,3301 га із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 5321685600:00:008:0003.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у затвердженні проекту землеустрою не відповідає вимогам закону, оскільки сертифікат інженера - землевпорядника ОСОБА_5 анульований вже після розроблення зазначеного проекту.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях проти позову представник відповідача зазначила, що на дату звернення ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою відповідно до відомостей Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників сертифікат інженера - землевпорядника ОСОБА_5 анульований на підставі наказу Держгеокадастру України від 15.03.2016 №82. А тому, згаданий проект землеустрою не може бути затверджений, оскільки вважається недійним з огляду на приписи статті 68 Закону України "Про землеустрій".

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечувала, наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Суд встановив, що ОСОБА_4 06.03.2015 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 39,3301 га (рілля) для ведення фермерського господарства на умовах оренди за межами населених пунктів на території Халтурінської сільської ради Карлівського району Полтавської області /а.с. 41, 104/. До заяви позивач додала викопіювання з кадастрової карти, диплом про закінчення Красноградського сільськогосподарського технікуму ім. Ф.А. Тимошенко, копію трудової книжки, копію паспорта та картки платника податків, обґрунтування розмірів земельної ділянки /а.с. 42, 48, 83-87, 105-106/.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.03.2015 №889-СГ ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 39,3301 га (рілля) для ведення фермерського господарства /а.с. 43, 103/.

13.03.2015 позивач уклала з ТОВ "Геогруп" договір на розробку проекту землеустрою /а.с. 44, 45/.

Як підтверджено залученою до матеріалів справи копією першої сторінки Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 39,3301 га гр. ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства (надалі - Проект землеустрою) /а.с. 37/, відповідний проект розроблено та підписано сертифікованими інженерами - землевпорядниками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у 2015 році.

21.03.2016 позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про затвердження Проекту землеустрою /а.с. 107/.

Листом від 06.04.2016 вих. №1413/6-16 відповідач повідомив ОСОБА_4 про те, що відповідно до відомостей Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників сертифікат інженера - землевпорядника ОСОБА_5 від 20.05.2013 №010152 анульований на підставі наказу Держгеокадастру України від 15.03.2016 №82. А відповідно до вимог статті 68 Закону України "Про землеустрій" складення документації із землеустрою особою, яка не отримала кваліфікаційного сертифіката, яку позбавлено кваліфікаційного сертифіката або дія кваліфікаційного сертифіката якої зупинена, забороняється. Документація із землеустрою та технічна документація з оцінки земель, яка була підписана такою особою, є недійсною. За таких обставин, з метою вирішення порушеного питання позивачу запропоновано вжити відповідних заходів, після чого подати клопотання та землевпорядну документацію на повторний розгляд /а.с. 108/.

11.05.2016 позивач повторно звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про затвердження Проекту землеустрою /а.с. 109/.

Однак, листом від 02.06.2016 вих. №4282/6-16 відповідач повідомив ОСОБА_4 про відсутність правових підстав для затвердження Проекту землеустрою з огляду на те, що заявником не усунуті недоліки, зазначені у листі від 06.04.2016 вих. №1413/6-16 /а.с. 110/.

Не погодившись з такою відповіддю суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Питання передачі в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності урегульовано Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

Пунктом "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За приписами частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною другою статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_7 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, статтею 123 Земельного кодексу України урегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; встановлено заборону компетентним органам вимагати інші, ніж визначені цією статтею, матеріали та документи; передбачені загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з цим, суд враховує правовий висновок Верховного Суду України, наведений у постанові від 16.03.2016 у справі №21-6440а15, відповідно до якого відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 зазначеного Закону). У таких правовідносинах Закон №973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом №973-IV.

Так, відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на дату звернення позивача із клопотанням про надання дозволу) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частиною другою згаданої статті Закону визначено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Зокрема, частиною четвертою статті 123 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу.

А відповідно до частини тринадцятої згаданої статті, підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Дійсно, частиною восьмою статті 68 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 №858-IV передбачено, що складення документації із землеустрою особою, яка не отримала кваліфікаційного сертифіката, яку позбавлено кваліфікаційного сертифіката або дія кваліфікаційного сертифіката якої зупинена, забороняється. Документація із землеустрою та технічна документація з оцінки земель, яка була підписана такою особою, є недійсною.

Як зазначалось судом вище, Проект землеустрою розроблено та підписано сертифікованими інженерами - землевпорядниками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у 2015 році /а.с. 37/.

До матеріалів справи залучені копії кваліфікаційних сертифікатів інженерів - землевпорядників: №010152, виданого 20.05.2013 ОСОБА_5, та №010282, виданого 10.01.2014 ОСОБА_6 /а.с. 88-89/.

Відмову у погодженні Проекту землеустрою відповідач мотивував тим, що наказом Держгеокадастру України від 15.03.2016 №82 анульовано кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника ОСОБА_5 від 20.05.2013 №010152.

При цьому доказів анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_5 відповідач на вимогу суду не надав.

Разом з тим суд зауважує, що на момент складення Проекту землеустрою інженер-землевпорядник ОСОБА_5 мала діючий кваліфікаційний сертифікат, у зв'язку із чим посилання відповідача на положення статті 68 Закону України "Про землеустрій" щодо складення документації із землеустрою особою, яку позбавлено кваліфікаційного сертифіката, та, як наслідок, недійсність такої землевпорядної документації, суд вважає безпідставним.

Відповідь Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 06.04.2016 вих. №1413/6-16 не містить посилань на інші підстави для відмови у затвердженні Проекту землеустрою, окрім тих, правова оцінка яким надана судом вище.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність у спірних відносинах порушеного права позивача у сфері публічно-правових відносин.

При цьому суд враховує, що у поданих до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області клопотаннях та у розробленій документації із землеустрою цільове призначення земель визначено для ведення фермерського господарства, а не для ведення особистого селянського господарства, про що помилково вказує позивач у заяві про уточнення позовних вимог від 26.09.2016 /а.с. 23/.

Згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи вищевикладене, належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у затвердженні проекту землеустрою із надання земельної ділянки площею 39,3301 га із земель державної власності для ведення фермерського господарства кадастровий номер 5321685600:00:008:0003, викладеної у листах від 06.04.2016 вих. №1413/6-16 та від 02.06.2016 вих. №4282/6-16.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу положень пункту 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

А відповідно до пункту 3 частини другої статті 162 названого Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання органу державної влади прийняти рішення, і це прямо передбачено наведеними вище положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" розкрито у Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, відповідно до якого дане поняття потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 ОСОБА_7 Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету ОСОБА_8 Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження державних органів обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде легітимним (законним).

Натомість у спірних відносинах відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - погодити землевпорядну документацію, або відмовити у її погодженні, існує лише один правомірний варіант поведінки, адже підстави для відмови у погодженні проекту землеустрою чітко визначені у законі.

Згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом . Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди.

Суд враховує, що позивачем до заяви від 06.03.2015 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою додано документи згідно з переліком, наведеним у частині першій статті 7 Закону України "Про фермерське господарство".

Крім того, позивачем одержано висновок відділу Держземагентства у Карлівському районі Полтавської області від 14.04.2015 вих. №1613-0.3-495/2-15 про погодження Проекту землеустрою.

Отже, позивачем виконано вимоги Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" щодо одержання в оренду земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

У ході судового розгляду справи встановлено, що відмова відповідача у затвердженні Проекту землеустрою ґрунтується на невірному трактуванні останнім вимог закону.

Суду не надано доказів щодо існування визначених законом підстав для відмови у затвердженні Проекту землеустрою та передачі позивачу в оренду бажаної земельної ділянки.

Враховуючи вищенаведене у своїй сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 39,3301 га із земель державної власності для ведення фермерського господарства кадастровий номер 5321685600:00:008:0003 та передати її у користування ОСОБА_4

З урахуванням наведеного, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

А відповідно до частини першої вказаної статті, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати відмови Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у затвердженні проекту землеустрою із надання земельної ділянки площею 39,3301 га із земель державної власності для ведення фермерського господарства кадастровий номер 5321685600:00:008:0003, викладені у листах від 06.04.2016 вих. №1413/6-16 та від 02.06.2016 вих. №4282/6-16.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 39,3301 га із земель державної власності для ведення фермерського господарства кадастровий номер 5321685600:00:008:0003 та передати у користування ОСОБА_4.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 551,20 грн (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2016 року.

Суддя С.С. Бойко