Рішення

від 26.10.2016 по справі 914/2603/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2016р.                                                             Справа№ 914/2603/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНТРЕЙД», м.Київ

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», с.Стремільче Радехівського району Львівської області

про стягнення 103379,57грн.

Cуддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Суть спору: позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНТРЕЙД», м.Київ до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», с.Стремільче Радехівського району Львівської області про стягнення 103379,57грн., з яких 8478,60грн. 3% річних та 94900,97грн. індексу інфляції.

Ухвалою суду від 10.10.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.10.2016р.

Сторонами явки повноважних представників в судове засідання 26.10.2016р. не забезпечено.

До матеріалів справи судом долучено додаткові пояснення ТзОВ «АВАНТРЕЙД» (вх.№41145/16 від 17.10.2016р.), а також додаткові документи (вх.№42208/16 від 24.10.2016р.).

У позовній заяві ТзОВ «АВАНТРЕЙД» просить розглянути справу на підставі поданих документів без присутності представника, у зв'язку із неможливістю забезпечити його явку в судове засідання. Вказане клопотання прийнято судом.

Відповідачем поважності причин неявки представника в судове засідання не повідомлено, хоча про час та місце його проведення він повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (знаходиться в матеріалах справи). Письмового відзиву та інших витребуваних судом документів не подано, клопотання та заяви від СТзОВ «Прогрес» не надходили.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено таке.

Між Приватним підприємством «Авантис» (постачальник за договором) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (покупець за договором) укладено договір поставки нафтопродуктів №211113-01 від 21.11.2013р., за яким постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити нафтопродукти (далі по тексту – товар) у відповідності з умовами, визначеними цим договором та/або додатками до нього, які є його невід'ємною частиною (п.1.1).

Згідно з п.2.1 договору, асортимент, ціна кількість та вартість партії товару узгоджується сторонами в кожному випадку окремо при поставці партії товару та визначається в рахунках-фактурах (видаткових накладних) або додатках, які являються невід'ємною частиною даного договору.

25.02.2014р. постачальником виставлено покупцю рахунок-фактуру №140225-03, відповідно до якої вартість товару становить 115129,79грн.

У договорі сторони погодили, що оплата товару проводиться покупцем в безготівковій формі в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, протягом одного календарного дня з моменту поставки товару (п.5.1). Моментом поставки товару є перехід права власності товару покупцю. Так, відповідно до п.3.4. договору, право власності на товар, а також всі пов'язані з ним ризики, переходять від постачальника до покупця з моменту передачі товару та підписання уповноваженою особою покупця відповідних документів, які засвідчують прийом-передачу товару (видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної, та/або акту прийому-передачі товару) в пункті поставки.

Так, поставка товару (паливо дизельне ДТ-З-К5, сорт F) на суму 115129,79грн. підтверджується видатковою накладної №РН-140318-01, довіреністю СТзОВ «Прогрес» №11 від 18.03.2014р. та товарно-транспортної накладної №1803-3 від 18.03.2014р.

Проте, оплату за поставку вищевказаного товару покупцем не здійснено.

Зазначені обставини встановлено рішення господарського суду Львівської області від 16.06.2016р. по справі №914/914/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантрейд», м. Київ до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», с.Стремільче Радехівського району Львівської області про стягнення 115129,79грн., яке набрало законної сили.

У вказаному рішенні суду також встановлено, що 01.04.2014р. між Приватним підприємством «Авантис» (кредитор за договором), Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНТРЕЙД» (новий кредитор за договором, позивач по справі) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (боржник за договором, відповідач по справі) укладено договір про уступку права вимоги №3в/0104-14.

Так, у п.1.1 вказаного договору про уступку права вимоги зазначено, що він регламентує цивільні правовідносини, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, передбачених цим договором та чинним законодавством України, кредитором новому кредитору права вимоги щодо сплати грошових коштів строк виконання яких настав, яке належить кредитору та в межах яких новий кредитор стає кредитором за договором поставки нафтопродуктів №211113-01 від 21.11.2013р. (далі по тексту – договір поставки), що укладений між кредитором та боржником та по якому боржник має заборгованість перед кредитором. Зокрема, у п.1.2 договору про уступку права вимоги встановлено, що за цим договором новий кредитор одержує право (замість кредитора) вимагати від боржника належного виконання грошового зобов'язання, строк виконання якого настав, в сумі 115129,79грн., в тому числі, сплату втрат від інфляції (інфляційних нарахувань) та 3% річних, за договором поставки.

З огляду на вищенаведене, рішенням господарського суду Львівської області від 16.06.2016р. по справі №914/914/16 (з врахуванням ухвали суду від 30.06.2016р. про виправлення описки) позов задоволено повністю та стягнуто з СТзОВ «Прогрес» на користь ТзОВ «АВАНТРЕЙД» 115129,79грн. заборгованості та 1726,95 грн. судового збору.

Водночас, зважаючи на неналежне виконання СТзОВ «Прогрес» зазначеного грошового зобов'язання ТзОВ «АВАНТРЕЙД» звернулось до господарського суду із позовом про стягнення із відповідача 8478,60грн. 3% річних та 94900,97грн. індексу інфляції, нарахованих у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини. Однак, цивільні права та обов'язки можуть виникати також і безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Так, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, у відповідності до ст.599 ЦК України, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Із долучених до матеріал справи вбачається, що наказ про примусове рішення господарського суду Львівської області від 16.06.2016р. по справі №914/914/16 пред'явлено ТзОВ «АВАНТРЕЙД» до виконання Радехівському районному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, яким 22.09.2016р. виконано його в повному обсязі, що підтверджується копією банківської виписки про рух коштів по рахунку позивача.

Водночас, Пленумом Вищого господарського суду України у п.7.1 Постанови №14 від 17.12.2014р. роз'яснено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, ч.1 ст.692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правова норма ч.1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, зважаючи на те, що товар за договором поставки передано СТзОВ «Прогрес» 18.03.2014р., а зобов'язання із його оплати не виконано у встановлений договором строк, суд приходить до висновку, що прострочення боржника настало 20.03.2014р. Належне виконання зобов'язання за договором відбулося 22.09.2016р. у межах виконавчого провадження із примусового виконання рішення господарського суду Львівської області від 16.06.2016р. по справі №914/914/16, яким стягнуто заборгованість за поставлений за договором товар.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Окрім цього, а в п.5.1 вказаної Постанови зазначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Окрім цього, Верховним Судом України на засіданні Судової палати у цивільних справах 01.10.2014р., розглянувши справу №6-113цс14, зроблено правовий висновок, відповідно до якого будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що зобов'язання зі сплати 3% річних та індексу інфляції, нарахованих на суму грошового зобов'язання, за яким боржником допущено прострочення, виникає на підставі закону та не залежить від фактичного виконання такого зобов'язання, тобто сплати коштів за поставлений товар на підставі рішення суду.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 23.01.2012р. по справі №3-142гс11, про те, що постановлення судового рішення чи відкриття виконавчого провадження щодо його примусового виконання не припиняє зобов'язання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості – не виключає відповідальності за порушення строків розрахунків.

Водночас, суд звертає увагу на роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у Постанові №14 від 17.12.2013р. про те, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2). Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1).

Відтак, провівши відповідний перерахунок, суд приходить до висновку, що до стягнення із відповідача підлягають 71035,08грн. індексу інфляції, нарахованих за період з квітня 2014 року по серпень 2016 року.

Також проаналізувавши долучений до матеріалів справи розрахунок 3% річних, суд звертає увагу на те, що при його проведенні позивачем не враховано, що загальна кількість днів у 2016 році – 366, а не 365, як звично. А тому, провівши відповідний перерахунок, суд вважає, що до стягнення із відповідача підлягають 8472,30грн. 3% річних, нарахованих за визначений ТзОВ «АВАНТРЕЙД» період з 20.03.2014р. по 31.08.2016р.

Таким чином, позов слід задоволити частково.

Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат, суд зазначає, що відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. Так, беручи до уваги визначену позивачем ціну позову – 103379,57грн., суд зазначає, що за подання відповідної позовної заяви до суду до сплати належав судовий збір в розмірі 1550,69грн. Водночас, до матеріалів справи долучено платіжне доручення №104 від 27.09.2016р., що підтверджує сплату ТзОВ «АВАНТРЕЙД» 1554,39грн. відтак, 3,70грн. судового збору сплачено позивачем надмірно.

Суд роз'яснює, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В решті суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1192,618грн. слід покласти на відповідача, а в розмірі 358,08грн. – на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (Львівська область, Радехівський район, с.Стремільче, вул.Центральна, буд.8; код ЄДРПОУ 03762555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНТРЕЙД» (м.Київ, Печерський узвіз, буд.3; код ЄДРПОУ 37318988) 8472,30грн. 3% річних, 71035,08грн. індексу інфляції та 1192,61грн. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

4. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

5. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 31.10.2016р.

Суддя Щигельська О.І.