Рішення

від 24.10.2016 по справі 910/17026/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2016Справа №910/17026/16 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес"

до приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

про стягнення 30 336,29 грн.

Представники сторін:

від позивача: Бєльченко Ю.К. - керівник;

від відповідача: Галуза Л.О. - представник за довіреністю № 147 від 29.12.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" до приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" про стягнення 30 336,29 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем укладено договір поставки №23/02-15 від 23.02.2015 року.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 43 535,93 грн.

Відповідач частково оплатив поставлений товар.

У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача основного боргу за договором поставки №23/02-15 від 23.02.2015 року у розмірі 24 380,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 861,85 грн., пеню в розмірі 4 094,44 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2016 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.10.2016 року.

07.10.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі.

10.10.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав клопотання про відкладення розгляду.

Представник відповідача підтримав подане клопотання про відкладення розгляду.

Представник позивача заперечував проти даного клопотання.

В судовому засіданні 10.10.2016 року оголошено перерву до 24.10.2016 року.

24.10.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 24.10.016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд припиняє провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 507,00 грн. та вважає, що позовні вимоги позивача в іншій частині позову підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

23.02.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" (постачальник) та приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (покупець) укладено договір №23/02-15.

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити покупцю (передати у власність покупцю) канцелярські товари, бланки та дрібну побутову техніку (надалі - товар) згідно з додатками, які підписуються обома сторонами та є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, прийняти товар та оплатити його.

Згідно з п. 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2015 року (п.10.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 28.12.2015 року сторонами внесли зміни до договору, а саме виклали п.10.1 договору в новій редакції: цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2015 року

Відповідно до п.1.2 договору, період поставки товару - протягом терміну дії договору.

Загальна ціна договору становить 500 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 83 333,33 грн.

Додатковою угодою №1 від 28.12.2015 року сторонами внесено зміни до п.3.2 договору, а саме: загальна суму договору становить 1 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 166 666,67 грн.

Поставка товару здійснюється силами, транспортом постачальника (п.5.3 договору).

Приймання товару здійснюється на території покупця (відокремлених структурних підрозділів покупця, на які постачається товар) за кількістю та якістю.

За кількістю - на підставі актів приймання-передачі товару та видаткових накладних, які підписуються уповноваженими особами відокремлених структурних підрозділів покупця та відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (затв. постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 р. N П-6) (із змінами від 29.12.1973 р. та від 14.11.1974 р.).

За якістю - на підставі візуального огляду, лабораторного аналізу та відповідності стандартам кожної одиниці партії товару, а також сертифікату (паспорту) якості виробника та сертифікату відповідності, який постачальник повинен надати представнику покупця на кожну партію товару. Якість товару повинна відповідати вимогам Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затв. постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 р. N П-7) (зі змінами, внесеними постановами Держарбітражу СРСР від 29 грудня 1973 р. N 81 від 14 листопада 1974 р. N 98), діючих державних стандартів, умовам цього договору (п.5.4 договору).

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 43 535,93 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- №РН-0000090 від 02.02.2016 року (замовлення: рахунок-фактура №СФ-0000031 від 20.01.16) на суму 4 275,31 грн.;

- №РН-0000091 від 02.02.2016 року (замовлення: рахунок-фактура №СФ-0000038 від 22.01.16) на суму 5 315,70 грн.;

- №РН-0000092 від 02.02.2016 року (замовлення: рахунок-фактура №СФ-0000044 від 26.01.16) на суму 1 630,80 грн.;

- №РН-0000103 від 05.02.2016 року (замовлення: рахунок-фактура №СФ-0000067 від 05.02.16) на суму 12 596,60 грн.;

- №РН-0000106 від 08.02.2016 року (замовлення: рахунок-фактура №СФ-0000068 від 08.02.16) на суму 2 476,40 грн.;

- №РН-0000125 від 16.02.2016 року (замовлення: рахунок-фактура №СФ-0000011 від 12.01.16) на суму 14 328,00 грн.;

- №РН-0000126 від 16.02.2016 року (замовлення: рахунок-фактура №СФ-0000046 від 28.01.16) на суму 2 913,12 грн.

Щодо тверджень відповідача про те, що видаткові накладні, надані позивачем як підтвердження здійснення поставки товару, не можуть являтися належними доказами підтвердження поставки товару, оскільки суперечать вимогам ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», то суд зазначає наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані , що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані , що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

З наявних видаткових накладних вбачається, що зі сторони відповідача товар був отриманий, що підтверджується підписами на накладних, завірених печаткою приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту".

При цьому, слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 09 квітня 2013 року у справі №5023/5085/12.

Крім того, відповідно до п. 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно п. 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, здійсненої на видаткових накладних, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Розрахунки за товар по цьому договору покупець здійснює поетапно, за кожну партію товару, що буде постачатися постачальником (п.4.1 договору).

Відповідно до п.4.2 договору, покупець здійснює оплату по факту поставки окремої партії товару, що оформлюється видатковою накладною. Загальний строк оплати покупцем товару не може бути більше 15 календарних днів з дня отримання покупцем товару.

Як зазначено позивачем, відповідачем частково оплачено поставлений товар. У зв'язку з чим, позивачем направлено відповідачу претензію-вимоги №19 від 05.07.2016 року в якій зазначено, що станом на 05.07.2016 року заборгованість по видатковим накладним становить 37 655,00 грн.

Проте, відповідач відповіді на претензію не надав, а здійснив оплату частково в розмірі 13 275,00 грн.

Тобто, станом на момент звернення до суду основний борг становить 24 380,00 грн., а відповідачем здійснено часткову оплату на загальну суму 19 158,93 грн.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем частково сплачено за поставлений товар на загальну суму 507,00 грн., а саме:

- 85,00 грн. (платіжне доручення №59036 від 22.09.2016 року з призначенням платежу: «оплата за канцтовари з-но. рах.»СФ-0000011 від 12.01.16»);

- 115,00 грн. (платіжне доручення №59037 від 22.09.2016 року з призначенням платежу: «оплата за канцтовари з-но. рах.»СФ-0000067 від 05.02.16»);

- 57,00 грн. (платіжне доручення №59345 від 28.09.2016 року з призначенням платежу: «оплата за канцтовари з-но. рах.»СФ-0000067 від 05.02.16»);

- 100,00 грн. (платіжне доручення №59427 від 30.09.2016 року з призначенням платежу: «оплата за канцтовари з-но. рах.»СФ-0000067 від 05.02.16»);

- 150,00 грн. (банківська виписка від 05.10.2016 року, оплата 04.10.2016 року з призначенням платежу: «оплата за канцтовари з-но. рах.»СФ-0000067 від 05.02.16»).

Відповідно п. 1-1 ч. 1 статті 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частина 2 статті 80 ГПК України передбачає, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача за договором № 23/02 від 23.02.2015 року у розмірі 507,00 грн. спростовано, оскільки, відповідачем сплачено заборгованість, тому суд припиняє провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 507,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки №23/02-15 від 23.02.2015 року у відповідача перед позивачем в сумі 23 873,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з простроченням оплати позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 4 094,44 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.7.2.2 договору, на вимогу постачальника покупець в разі несвоєчасної оплати за товар, обумовленої цим договором, зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період невиконання зобов'язань, від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми заборгованості .

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи умови договору та те, що 10% суми заборгованості становить 2 438,00 грн., тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 2 438,00 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 1 656,44 грн. відмовити.

Також, позивачем нараховано індекс інфляції в розмірі 1 861,85 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищенаведене, суд погоджується з розрахунком індексу інфляції за період з 02.03.2016 року по 30.04.2016 року в розмірі 1 861,85 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Твердження відповідача у відзиві на позов про те, що до складу відповідача входить 31 філія, але у зв'язку з проведення антитерористичних операцій на сході України, на окупованих територіях було втрачено контроль над 6-ма структурними підрозділами, що вплинуло на платоспроможність та фінансові можливості відповідача не приймає в якості належної підстави для зменшення пені у відповідності до приписів ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки та відстрочення виконання судового рішення це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість. Аналогічну позицію наведено у постановах від 18.02.2014 та від 29.04.2014 Вищого господарського суду України по справах №904/5957/13 та №16/3012/13.

Зі змісту п.3.17.4 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та п.7.2 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" вбачається, що під час розгляду заяв про зменшення неустойки чи відстрочення платежу судом, насамперед, повинно бути встановлено, що саме є підставою для задоволення наведеного клопотання, винятковість випадку, ступінь вини боржника, незначність прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Аналогічну позицію наведено у постановах від 26.06.2014, від 30.07.2014 та від 06.08.2014 Вищого господарського суду України по справах №906/1904/13, №903/81/14 та №920/2148/13.

Відповідачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності конкретних підстав для зменшення неустойки. За висновками суду, розмір основної заборгованості та сума пені, яка фактично підлягає стягненню з відповідача, є співрозмірними.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору (частина 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 1, 2, 5 ст. 49, п. 1-1 ч. 1, ч.2 ст. 80, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 507,00 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (02092, м. Київ, вулиця Алма-Атинська, 37, код ЄДРПОУ 04737111) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" (02125, місто Київ, вулиця П.Запорожця, 5, код ЄДРПОУ 16300394) основний борг в розмірі 23 873 (двадцять три тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 00 коп., пеню в розмірі 2 438 (дві тисячі чотириста тридцять вісім) грн. 00 коп., індекс інфляції в розмірі 1 861 (одна тисяча вісімсот шістдесят одна) грн. 85 коп. та судовий збір в розмірі 1 302 (одна тисяча триста дві) грн. 76 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 01.11.2016 року.

Суддя С.М. Мудрий