Рішення

від 27.10.2016 по справі 175/4421/15-ц

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/4421/15-ц

Провадження № 2/175/1777/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2016 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рись Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області , треті особи: Дніпропетровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права постійного користування ? частиною земельної ділянки в порядку спадкування за законом та права власності на ? частину фермерського господарства ,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання права постійного користування 1/2 частиною земельної ділянки в порядку спадкування за законом та права власності на 1/2 частину фермерського господарства , який 11 квітня 2016 року уточнив та просив ухвалити рішення, яким визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину фермерського господарства «Самара» (цілісний майновий комплекс), свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО № 397212 від 01.07.1997 року, ідентифікаційний код 21895811, місце розташування: Дніпропетровська область Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого 22 вересня 2014 року; визнати за ним, ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_4, який помер 22 вересня 2014 року, право постійного користування 1/2 часткою земельної ділянки площею 17,7 гектарів, яка розташована на території ОСОБА_3 селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, надана для ведення селянського (фермерського) господарства, та була надана ОСОБА_4 на підставі державного акту на право постійного користування землею, серія ДП № 034209 від 20 грудня 1999 року, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1352.

В обґрунтування позову вказав, що він ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4, а відповідачка ОСОБА_2 є його дружиною. Рішенням Дніпропетровської районної ради народних депутатів, сесія XXI від 14 березня 1991 року за ОСОБА_4, як за фермером було закріплено 20,0 гектарів пахотної землі. 14 березня 1991 року виконавчий комітет Дніпропетровського районного виконкому ради депутатів видав на ім'я батька ОСОБА_4 державний акт на право безстрокового користування 17,7 га земельної ділянки, яка була йому надана для ведення фермерського господарства (серія Б № 096808). Таким чином, батько набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерською господарства відповідно діючого на той період часу законодавства, а саме ст. 51 Земельного Кодексу України в редакції 1990 року. ОСОБА_4 був засновником Фермерського господарства «Самара». 28 грудня 1999 року батькові був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою нового зразка серія ДП № 034209. 22 вересня 2014 року ОСОБА_4 помер. Він, ОСОБА_1 та відповідачка є спадкоємцями першої черги, та прийняли спадщину, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст. І269 ЦК України звернулися до Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини. На даний час діяльність фермерського господарства не припинена, він як член фермерського господарства на даний час продовжує його діяльність. 03 квітня 2015 року ними отримана Постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій відносно видачі свідоцтва про право постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом, оскільки, як поясняє нотаріус відсутній документ, який би підтверджував право власності батька на вищезазначену земельну ділянку, а також жодного документу, що підтверджує право власності на майно фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) та рекомендовано звернутися з позовною заявою до суду.

Адвокат позивача за договором на представництво інтересів в суді ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені в позові.

У судовому засіданні представник відповідача за довіреністю ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області у судове засідання не з'явився, надав суду лист про розгляд справи без участі їх представника та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства (а.с.105).

Представник третьої особи Дніпропетровської районної державної адміністрації у судове засідання не з'явився.

Представник третьої особи Дніпропетровської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився, надав суду лис про розгляд справи без присутності представника нотаріальної контори (а.с.103).

Вислухавши пояснення представників сторін,повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Встановлено, що 22 вересня 2014 року помер батько позивача ОСОБА_4, про що свідчить актовий запис № 83 від 24 вересня 2014 року в свідоцтві про смерть серії 1-КИ №640250 виданому Виконавчим комітетом ОСОБА_3 селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (а.с.14). Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1, автомобіль ВАЗ21043, 1999 року випуску, автомобіль ВАЗ21104, 2005 року випуску та фермерське господарство «Самара». Заповітів ОСОБА_4 не складав.

Спадкоємцем першої черги після померлого 22 вересня 2014 року ОСОБА_4 є його син ОСОБА_1 (позивач по справі) та дружина ОСОБА_2 (відповідачка по справі). Сторони, як спадкоємці першої черги, відповідно до чинного законодавства звернулися до державного нотаріуса Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7 з заявами про прийняття спадщини та отримання свідоцтв (а.с.52,53). Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки не неможливо встановити склад спадкового майна, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 03 квітня 2015 року (а.с.62).

На думку позивача, після смерті його батька ОСОБА_4 відкрилась спадщина на майно у вигляді фермерського господарства «Самара» (цілісний майновий комплекс) та право постійного користування земельною ділянкою площею 17,7 гектарів, яка розташована на території ОСОБА_3 селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, надана для ведення селянського (фермерського) господарства. На час розгляду справи діяльність фермерського господарства «Самара» не припинена.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 був засновником та головою фермерського господарства «Самара», що було створено на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ДП №034209, а також Закону України «Про фермерське господарство», Закону України «Про власність», Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу», «Про підприємство», законодавства про землю та інших законодавчих актів України, зареєстроване розпорядженням голови Дніпропетровської райдержадміністрації 01 липня 1997 року за № 518/4-р, що підтверджується Статутом фермерського господарства «Самара» (а.с.25-32).

Рішенням Дніпропетровської районної ради народних депутатів V сесії ХХІ з'їзду від 14 березня 1991 року за ОСОБА_4, як за фермером було закріплено 20,0 гектарів пахотної землі (а.с.17). 14 березня 1991 року виконавчий комітет Дніпропетровського районного виконкому ради депутатів видав на ім'я ОСОБА_4 ОСОБА_8 акт на право безстрокового користування площею 17,7 га земельної ділянки, яка була йому надана для ведення фермерського господарства серії Б № 096808 (а.с.18-21). Оскільки на місцевості землі виявилося менше, то земельна ділянка була надана меншого розміру. Таким чином, за життя ОСОБА_4 набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерською господарства відповідно до ст. 51 Земельного Кодексу України в редакції 1990 року.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту ч. 2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст. 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених ч. 2 цієї статті.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із ч. 1 ст. 407 ЦK України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

При цьому, між власником спірних земельних ділянок (орган місцевого самоврядування) та головою фермерського господарства «Самара» ОСОБА_4 не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог ч. 1, 2 ст. 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємицею права користування чужими земельними ділянками.

Разом з тим, фермерське господарство «Самара» не позбавлено можливості звернутися до власника земельної ділянки (орган місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, що повністю також узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України по справі № 6-2329цс16 від 05.10.2016 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 407, 1216, 1217, 1218, 1222, 1225 ЦК України, ст. 92, 116, 118, 125, 126, 131 ЗК України, ст.ст.3, 10, 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, треті особи: Дніпропетровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права постійного користування ? частиною земельної ділянки в порядку спадкування за законом та права власності на ? частину фермерського господарства - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Озерянська Ж.М.