Ухвала

від 31.10.2016 по справі 911/2642/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

УХВАЛА

"31" жовтня 2016 р. Справа №911/2642/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Доманської М.Л.

Пантелієнка В.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві на постанову господарського суду Київської області від 20.09.2016 року

у справі № 911/2642/16 (суддя Наріжний С.Ю.)

за заявою Ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадіма-Іст»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадіма-Іст»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ліквідатор ТОВ «Кадіма-Іст» звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.08.2016 року прийнято заяву про порушення справи про банкрутство до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.08.2016 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Кадіма-Іст».

Оскаржуваною постановою господарського суду Київської області від 20.09.2016 року визнано банкрутом ТОВ «Кадіма-Іст»; відкрито його ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено Олефіренка О.І.

Не погоджуючись із зазначеною постановою місцевого господарського суду, ГУ ДФС у м. Києві звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Київської області від 20.09.2016 року про визнання банкрутом ТОВ «Кадіма-Іст» та припинити провадження у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві у справі № 911/2642/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Доманської М.Л., Пантелієнка В.О.

Розглянувши апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві та додані до неї документи, апеляційний суд дійшов висновку, що у прийнятті апеляційної скарги має бути відмовлено з огляду на наступне.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Між тим, згідно з ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі про банкрутство.

Враховуючи те, що у справах про банкрутство, окрім судових рішень у формі ухвал, в одному випадку, у разі визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, виноситься постанова, оскарження такої постанови відбувається з урахуванням особливостей, передбачених Законом про банкрутство.

Відтак, в силу особливостей справи про банкрутство (ст. 4-1 ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» учасники у справі про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство; сторони у справі про банкрутство - кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут).

Крім того, цією ж статтею Закону про банкрутство визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

При цьому, колегія суддів зауважує, що зазначений перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство названа стаття відносить також інших осіб, які у випадках, передбачених Законом про банкрутство, беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) користуються правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників. Ця норма міститься в ст. 210 Господарського кодексу України. Проте, вказана норма не встановлює автоматичного визнання цих органів кредиторами у всіх справах про банкрутство. Статус кредитора щодо неплатоспроможного боржника набувається, у тому числі і цими органами, через певні процедури, які визначені спеціальною нормою законодавства - Законом про банкрутство.

Однак інші випадки участі органу державної податкової служби у справі про банкрутство платника податків Законом про банкрутство не передбачені. Таким чином, орган державної податкової служби не віднесений чинним законодавством до інших, окрім кредиторів, учасників справи про банкрутство.

Необхідно зазначити, що особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме кредитора, лише після заявлення у встановленому порядку грошових вимог до боржника. Тільки після цього така особа має процесуальне право на оскарження процесуальних документів у справі про банкрутство.

Особливості та порядок заявлення кредиторами вимог до боржника, що ліквідується в порядку ст. 95 Закону, визначені положеннями ч.3 ст.95 Закону, які передбачають, що кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу.

Отже, у справі про банкрутство боржника, що ліквідується власником (в порядку ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), особа може набути статусу кредитора - сторони у справі про банкрутство, лише після прийняття постанови про визнання банкрутом та у разі звернення із кредиторськими вимогами до боржника.

Натомість, в матеріалах справи відсутні докази звернення скаржника з грошовими вимогами до боржника в порядку, встановленому ч. 3 ст. 95 Закону про банкрутство.

В апеляційній скарзі апелянт жодним чином не посилається на наявність у боржника заборгованості по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), відповідно, будь-яких майнових (грошових) претензій до боржника, розмір таких претензій (суму вимог), характер вимог (майнові або грошові) з посиланням на відповідні докази, що підтверджують такі вимоги.

Таким чином ГУ ДФС у м. Києві не набула статусу учасника справи про банкрутство, оскільки не звернулося з грошовими вимогами до боржника у визначені законодавством порядок і строки.

Доводи скаржника про порушення його права на проведення перевірки не приймаються колегією суддів з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України зазначено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Органи державної податкової служби не позбавлені права та можливості здійснювати в межах повноважень свої функції та проводити перевірку вимог податкового законодавства Боржником згідно з вимогами ст.ст. 75, 78 Податкового кодексу України.

Згідно з вимогами ст.ст.75, 78 ПК України, проведення документальних позапланових перевірок дотримання вимог податкового законодавства знаходиться у виключної компетенції державної податкової служби, остання не позбавлена права здійснювати, в межах повноважень, свої функції та проводити перевірку дотримання вимог податкового законодавства платником податків до моменту затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу у справі про банкрутство такого платника податків.

Згідно Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, у зв'язку з припиненням платника податків органи державної податкової служби розпочинають та проводять процедури, передбачені цим розділом, у разі одержання хоча б одного з таких документів (відомостей): заяви за ф. N 8-ОПП від платника податків, поданої згідно з пунктом 11.2-11.4 цього розділу; відомостей державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи; відомостей з Єдиного державного реєстру чи ЄДРПОУ, повідомлення органу державної реєстрації про закриття відокремленого підрозділу; судових рішень або відомостей з Єдиного державного реєстру, іншої інформації щодо прийняття судом рішень про порушення провадження у справі про банкрутство чи визнання банкрутом платника податків, порушення справи або прийняття рішення судом про припинення юридичної особи, визнання недійсною державної реєстрації чи установчих документів платника податків, зміну мети установи, реорганізацію платника податків (п. 11.5).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала господарського суду Київської області від 31.08.2016 року про порушення провадження у даній справі про банкрутство згідно відмітки канцелярії на зворотньому боці останнього аркушу ухвали надсилалась на адресу податкового органу за місцезнаходженням боржника та отримана ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області 14.09.2016 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення (арк. с. 167).

Крім того, боржник належним чином повідомляв ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про початок процедури припинення товариства шляхом ініціювання справи про банкрутство, що підтверджується листом № 1 від 16.08.2016 та фіскальним чеком відділення поштового зв'язку (арк.с. 65).

Заява боржника про припинення платника податків за ф. № 8-ОПП від 18.07.2016 року (арк. с. 24) була направлена на адресу ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві 18.07.2016 року, що підтверджується описом вкладення з відбитком календарного штемпеля та фіскальним чеком відділення поштового зв'язку (арк.с. 25).

Також до матеріалів справи було подано копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.08.2016 року, з якого вбачається, що ТОВ «Кадіма-Іст» станом на 16.08.2016 року перебуває в стані припинення з 18.05.2016 року за рішенням засновників.

Повідомлення про порушення справи про банкрутство ТОВ «Кадіма-Іст» офіційно оприлюднено 31.08.2016 року за № 34981, а про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури - 20.09.2016 року за № 35613.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що податковим органом з моменту порушення провадження по справі про банкрутство і до визнання боржника банкрутом вчинялись дії, направлені на проведення перевірки, згідно приписів Податкового кодексу України.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством не обмежуються повноваження податкових органів на проведення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) суб'єктів господарювання, які перебувають у процедурах банкрутства. В будь-якому випадку відкриття ліквідаційної процедури не може бути перешкодою податковому органу у здійсненні ним планової або позапланової перевірки боржника.

Орган податкової служби вправі звернутися до ліквідатора боржника та провести позапланову перевірку його господарської діяльності, а у випадку відмови ліквідатора, як керівника боржника, надати можливість перевірки суб'єкта господарювання, орган податкової служби вправі оскаржити дії ліквідатора до суду у справі про банкрутство. (Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду Україниь від 18.09.2014 року у справі № 910/9206/14, від 25.09.2014 року у справі № 911/1515/14, від 08.04.2015 року у справі № 925/2369/14, від 21.04.2015 року у справі 911/1342/14, від 12.05.2015 року у справі № 904/10023/14, від 21.07.2015 року у справі № 908/5256/14 та від 28.07.2015 року у справі № 911/4890/14).

Таким чином, скаржником не доведено належними доказами, що оскаржуваною постановою суд вирішив питання щодо прав та обов'язків Головного управління ДФС у м. Києві і відповідно, останнє не має права апеляційного оскарження зазначеної постанови згідно приписів статті 91 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року N 15 «Про судову практику в справах про банкрутство» юридичні та фізичні особи, акціонери, учасники господарських товариств, що не мають статусу сторони чи учасника у справі про банкрутство, не мають права на оскарження судових рішень у справі про банкрутство, а помилково порушене апеляційне і касаційне провадження підлягають припиненню в порядку, передбаченому статтею 80 ГПК на підставі статей 91 та 107 ГПК як такі, що не підлягають вирішенню в господарських судах.

Згідно із ч. 5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» якщо апеляційну скаргу подано особою, яка не має права її подавати, або на процесуальний документ, який не ухвалювався та відсутній у справі то відповідні обставини виключають перегляд судових актів суду першої інстанції апеляційним господарським судом. У таких випадках останній повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу: щодо апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції - з посиланням на статті 97, 98 ГПК, а щодо апеляційних скарг на ухвали суду - на статті 91, 98 і 106 ГПК.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що оскільки скаржник не має статусу сторони чи учасника у справі № 911/2642/16 про банкрутство ТОВ «Кадіма-Іст» і права апелянта оскаржуваною постановою не порушені, то відповідно він не наділений процесуальний правом на її оскарження, а відтак у прийнятті апеляційної скарги ГУ ДФС у м. Києві на постанову господарського суду Київської області від 20.09.2016 року необхідно відмовити.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями, 86, 91, 98 ГПК України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у прийнятті апеляційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві на постанову господарського суду Київської області від 20.09.2016 року у справі № 911/2642/16.

2. Матеріали справи № 911/2642/16 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді М.Л. Доманська

В.О. Пантелієнко