Рішення

від 31.10.2016 по справі 913/1085/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

31 жовтня 2016 року Справа № 913/1085/16

Провадження №6/913/1085/16

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Красносільське» с.Іванівське Донецької області,

до відповідача ОСОБА_1 господарства «Радій», м. Попасна Луганської області

про стягнення 1 028 122 грн. 00 коп.

Суддя Василенко Т.А.

Секретар судового засідання Жданова Е.А.

У засіданні брали участь:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність №109 від 12.10.2016,

від відповідача - представник не прибув.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору : позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі - продажу №1 від 15.07.2015 в розмірі 1 028 122 грн. 00 коп., в тому числі: борг в сумі 720 000 грн. 00 коп., 3% річних в сумі 17 174 грн. 00 коп., інфляційні нарахування в сумі 76 248 грн. 00 коп., пеня за неправомірне користування чужими коштами в сумі 214 700 грн. 00 коп. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 15.10.2016 року).

Позивачем до суду надані докази відправлення відповідачу заяви про збільшення позовних вимог від 15.10.2016 року. Судом відповідні докази долучені до матеріалів справи.

Відповідач витребувані судом документи не представив, правом на участь повноважного представника у судових засіданнях не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Явка учасників процесу в судове засідання не визнавалася обов'язковою.

При цьому, відповідач не заявляв клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З урахуванням наведеного, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає наступне.

Між ТДВ В«Красносільське» (позивач у справі) та ФГ «Радій» (відповідач у справі) укладений договір купівлі-продажу № 1 від 15.07.2015 р. предметом якого була поставка пшениці врожаю 2015 року.

Відповідно до умов договору, позивач як продавець зобов'язався поставити покупцю -відповідачу у справі, пшеницю врожаю 2015 року у кількості 300 тон на загальну суму 900 000 грн. Покупець зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його на умовах договору в термін до 31 12.2015 року.

Згідно накладних №№ 53,54,55,56 від 28.07.2015, №№ 57,58,59,60 від 29.07.2015 позивач поставив, а відповідач прийняв товар у повному обсязі.

Відповідно до платіжного доручення №24 від 30.07.2015 відповідачем було перераховано на користь позивача кошти в сумі 180 000,00 грн.

Таким, чином станом на 01.01.2016 за відповідачем утворився борг за поставлений товар в сумі 720 000,00 грн.

18.01.2016 позивач повідомив відповідача про порушення ним грошового зобов'язання і запропонував останньому перерахувати залишок коштів до кінця січня 2016 року.

Листом за №6 від 25.01.2016 відповідач надіслав позивачу пропозицію про відстрочку платежу до 01.04.2016 і запропонував підготувати доповнення до договору купівлі-продажу.

За листом від 27.01.2016 позивач погодився з пропозицією відповідача і запропонував останньому прибути для підписання додаткової угоди. Але відповідач для вирішення спірного питання не прибув.

На початку лютого 2016 проект відповідної додаткової угоди до договору був переданий директору відповідача для підписання, але останнім підписаний не був.

02.03.2016 позивач повторно надіслав на адресу відповідача проект додаткової угоди до договору купівлі-продажу №1 від 05.07.2015 про відстрочку платежу, але відповідачем відповіді на вказаний лист направлено не було.

З урахуванням наведеного, позивач направив відповідачу претензію №35 від 14.03.206 за якою вимагав у останнього до 19.03.2016 сплатити заборгованість в сумі 720 000,00 грн. Відповідач відповідь на претензію не надіслав, грошові кошти не оплатив.

Виходячи з наведеного, позивач звернуся до суду із даним позовом, за яким, окрім основного боргу в сумі 720 000,00 просить стягнути з відповідача пеню за неправомірне користування чужими коштами в сумі 214 700,00 відповідно до п. 8.1 договору, а також відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 17 174,00 грн. та інфляційні нарахування в сумі 76 248,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на умови договору № 1 від 15.07.2015 р., норми ст.ст. 180 173, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 610, 638, 1214 Цивільного кодексу України та інші, а також практику Європейського суду з прав людини.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, позовні вимоги не оспорив.

Оцінивши матеріали справи та доводи сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як було вказано вище, 15.07.2015 між сторонами у справі укладений договір купівлі-продажу №1, за умовами якого відповідач як продавець зобов'язався передати відповідачу - покупцю, відповідну продукцію, а останній зобов'язався прийняти та оплатити прийняту продукцію на умовах договору.

Згідно умов договору позивач (продавець) зобов'язався поставити відповідачу (покупцеві) товар - пшеницю 2015 року у кількості 300 тон загальною вартістю 900 000,00 грн., а позивач зобов'язався прийняти поставлений товар та оплатити його вартість в порядку і в строки, передбачені цим договором.

Згідно п. 3 договору поставка здійснюється шляхом самовивезення.

Згідно п. 5.1 договору форма оплати - безготівковий розрахунок.

Згідно п. 7.1 договору договір вступає в силу з моменту підписанні і діє до 31 грудня 2015 року.

Відповідно до п. 7.2 договору продавець зобов'язаний надати покупцю первинні документи: видаткові накладні, електроні податкові накладні, рахунки на поставлену продукцію.

Згідно п. 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством.

На виконання умов договору, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, передбачений договором на загальну суму 900 000,00 грн. за накладними №№ 53,54,55,56 від 28.07.2015, №№ 57,58,59,60 від 29.07.2015

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору № 1 від 15.07.2015. кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки та купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу ( ст. 663 ЦК України).

За умовами договору, відповідач повинен був оплатити поставлений товар у безготівковому порядку але певний строк оплати сторонами в договорі не визначений.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що позивачем, за вказаними вище накладними було поставлену відповідачу товар на загальну суму 900 000,00 грн. Відповідний товар відповідачем був прийнятий без зауважень та оплачений згідно платіжного доручення № 24 від 30.07.2015 частково в сумі 180 000,00 грн.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).

Тобто, зобов'язання з оплати отриманого товару у відповідача виникло з моменту прийняття цього товару.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону, а також Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

В даному випадку, позивач поставив відповідачу певний товар, який останній отримав, але в повному обсязі не оплатив, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 720 000 грн. 00 коп.

Згідно п. 1.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від

того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Тобто, на момент звернення до суду у позивача виникло право вимоги заборгованості за поставлену продукцію в сумі 720 000 грн. 00 коп.

Відповідач доказів повної оплати отриманої продукції не надав.

Приймаючи до уваги викладене, а також те, що позовні вимоги в частині стягнення боргу в сумі 720 000 грн. 00 коп. є обґрунтованими, їх слід задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача пені за неправомірне користування чужими коштами в сумі 214 700,00 грн., нарахованої за період з 01.01.2016 р. по 17.10.2016 р. слід зазначити наступне.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню. Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГК України.

Але умовами договору сторони не передбачили такого виду відповідальності за невиконання грошового зобов'язання як нарахування та стягнення пені за неправомірне користування чужими коштами, а лише вказали про загальну відповідальність сторін за невиконання зобов'язань за договором. При цьому в ст. 231 ГК України на яку посилається позивач не визначений певний розмір пені за порушення господарського зобов'язання, яке є предметом договору № 1 від 15.07.2015 року

В той же час, в п. 2.1 постанови Пленуму ВГСУ Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Згідно п. 2.5 вказаної постанови вказано на те, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

В даному випадку, сторонами в договорі не визначено ані строки, ані порядок нарахування пені за прострочення грошового зобов'язання. Також певним законодавчим актом не встановлено умови та порядок нарахування пені за порушення зобов'язання, передбаченого умовами відповідного договору. Тобто нарахування пені з боку позивача є неправомірним, у зв'язку з чим, в задоволенні вказаних вимог слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних за період з 01.01.2016 р. по 17.10.2016 р. в сумі 17 174,00 грн. та інфляційних нарахувань за вказаний період в сумі 76 248,00 грн. слід зазначити наступне.

Сплата інфляційних нарахувань і трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відповідно до ст. 625 ЦК України не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до вимог абз.3 п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р., розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь - який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» судом встановлено, що загальний розмір інфляційних нарахувань за період січень - вересень 2016 року станом на 17.10.2016 становить 46 157,00 грн., у той час, як позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних нарахувань становить 76 248,00 грн. З урахуванням обставин справи та норм чинного законодавства, суд задовольняє позовні вимоги щодо інфляції саме в розмірі 46 157,00 грн., в решті вимог слід відмовити.

В той же час, суд погоджується із розрахунком 3% річних, наданого позивачем та задовольняє вказані вимоги в сумі 17 174,00 грн.

За таких обставин, позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 720 000,00 грн., 3% річних в сумі 17 174,00 грн., інфляційні нарахування в сумі 46 157,00 грн. (всього 783 331,00 грн.) В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача пропорційно обґрунтовано заявлених та задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 господарства «Радій», АДРЕСА_1, код ЄДР 32714290, на користь:

- Товариства з додатковою відповідальністю «Красносільське», с. Іванівське (Красне), Бахмутського району, вул. 70 річчя Жовтня, 1, код ЄДР 05394765, основний борг в сумі 720 000,00 грн., 3% річних в сумі 17 174 грн. 00 коп., інфляційні нарахування в сумі 46 157 грн. 00 коп. , витрати зі сплати судового збору в сумі 11 749 грн. 97 коп., видати наказ позивачу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 93 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 02.11.2016

Суддя Т.А. Василенко