Рішення

від 25.10.2016 по справі 914/2231/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2016р. Справа№ 914/2231/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Черменєвій В.С.

за позовом: Приватного підприємства «Бізнес Ойл», Львівська область, м.Львів,

до Відповідача: Приватного підприємства «ВД-Транс», Львівська область, Яворівський район, с.Терновиця,

про стягнення заборгованості

ціна позову: 179354,82 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 20.02.2015р. б/н);

Відповідача: не з'явився

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Приватного підприємства «Бізнес Ойл» до Приватного підприємства «ВД-Транс» про стягнення 88397,24 грн. суми основного боргу, 13265,86 грн. п'яти відсотків річних та 77691,72 грн. інфляційних втрат. Ціна позову 179354,82 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 05.09.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 20.09.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області у даній справі від 20.09.2016р. та від 04.10.2016р., в тому числі у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвал Господарського суду Львівської області по даній справі, зокрема щодо подання відзиву на позовну заяву.

Представнику Позивача по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, подав клопотання (вх. №42400/16), у якому просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку, надав усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду по даній справі надсилались Відповідачу за вказаною у позовній заяві адресою місцезнаходження Відповідача: 81060, Львівська область, Яворівський район, с.Терновиця.

Окрім того, як встановлено судом та вбачається із Безкоштовного запиту до ЄДРБОФОП та ГФ (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), Приватне підприємство «ВД-Транс» знаходиться за адресою: 81060, Львівська область, Яворівський район, с.Терновиця.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 №1556/5 (з подальшими змінами).

Конверти з ухвалами Господарського суду Львівської області у даній справі скеровані Відповідачу, підтвердженням чого є витяги з реєстрів вихідної кореспонденції суду.

Крім того суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Також суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

З врахуванням вищенаведених доводів, в тому числі, беручи до уваги реєстри поштових відправлень суду та інші наявні в матеріалах справи докази пересилання Відповідачеві ухвал суду по даній справі, суд зазначає про повне виконання судом вимог ч.1 ст.64 та ст.87 ГПК України, а відтак, - приходить до висновку, що Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань по даній справі.

При цьому, суд зазначає, що Відповідач повторно не забезпечив явку представника в судове засідання та не виконав вимог ухвал суду у справі, суд про причини неявки повноважного представника в судове засідання та невиконання вимог ухвал суду у справі не повідомив.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Крім того суд зазначає, що в силу вимог ст.69 ГПК України, враховуючи дату подання позовної заяви (31.08.2016р.) та строки пересилання поштової кореспонденції, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.12.2012 року між Приватним підприємством «Бізнес Ойл» (Позивач, Зберігач) та Приватним підприємством «ВД-Транс» (Відповідач, Поклажодавець) укладено Договір зберігання нафтопродуктів №36 (Договір), за умовами якого (п.1.1.) Зберігач у порядку та на умовах, визначених Договором, зобов'язувався за плату зберігати нафтопродукти, передані йому ОСОБА_2, і повернути їх в схоронності.

Відповідно до пунктів 1.2. та 1.3. Договору предметом зберігання є нафтопродукти, повні і остаточні ідентифікуючі ознаки яких (найменування, марка, міра (об'єм), якість тощо) визначаються приймальними актами. Місцем зберігання є адреса: смт.Куликів, вул.Шевченка, 73, Нафтобаза ПП «Бізнес-Ойл».

Згідно пунктів 2.1. та 2.2. Договору строк зберігання однієї поставки товару становить до одного місяця. Строк зберігання може бути змінений за згодою Сторін, про що складається додатковий договір. Строк дії Договору з 01.12.2012 року по 31.12.2013 року. Зберігач вправі змінити строк дії Договору, попередивши про це ОСОБА_2 за місяць.

Факт і дата прийняття Зберігачем товару, а також факт і дата його повернення ОСОБА_2 фіксується актами, які Сторони зобов'язані підписувати у відповідний день. Сторона, яка підписала відповідний акт, визнає цим, що товар, який, відповідно, передається на зберігання або повертається, відповідає усім вимогами, які вона до нього ставила за Договором (п. 2.3. Договору).

Пунктом 3.1. Договору Сторонами погоджено, що плата за Договором складається з витрат Зберігача на зберігання товару та оплати за послуги його зберігання (винагорода). Розмір винагороди становить 200,0 грн. з урахуванням податку на додану вартість за одну тонну переданих на зберігання нафтопродуктів.

Згідно пункту 3.2. Договору розрахунки проводяться нафтопродуктами, не пізніше 25 числа кожного, наступного за звітним, місяця, у якому здійснювалось зберігання незалежно від кількості календарних днів, впродовж яких фактично здійснювалось зберігання. У випадку, якщо винагорода сплачується у грошовій (безготівковій) формі, вона вноситься із врахуванням її індексації, визначеної Зберігачем, про що останній повідомляє ОСОБА_2 не пізніше, як за сім календарних днів до граничного строку оплати винагороди, визначеного цим пунктом Договору.

Відповідно до пункту 3.3. Договору розрахунки між Зберігачем та ОСОБА_2 проводяться на підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт, оформлених належним чином.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що у випадку прострочення сплати винагороди за Договором Поклажодавець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, котра діятиме в цей момент, а також відшкодувати інфляційні втрати та п'ять відсотків річних від простроченої суми (ст.625 ЦК України).

Договір підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

В подальшому, на виконання умов укладеного між Сторонами Договору, Відповідач в період з грудня 2012 року по січень 2014 року включно передав, а Позивач прийняв на зберігання нафтопродукти у кількості 543,982 тон, що підтверджується долученими до матеріалів справи ОСОБА_2 надання послуг від 31.12.2012 року №384 на суму 8800,00 грн.; від 31.01.2013 року №13 на суму 11600,00 грн.; від 28.02.2013 року №38 на суму 11000,00 грн.; від 31.03.2013 року №70 на суму 9932,77 грн.; від 30.04.2013 року №99 на суму 8989,94 грн.; від 31.05.2013 року №139 на суму 9518,88 грн.; від 30.06.2013 року №78 на суму 6154,27 грн.; від 31.07.2013 року №211 на суму 4213,86 грн.; від 30.09.2013 року №260 на суму 12861,00 грн.; від 31.10.2013 року №289 на суму 6834,22 грн.; від 29.11.2013 року №317 на суму 6160,52 грн.; від 31.12.2013 року №341 на суму 6365,89 грн.; від 31.01.2014 року №28 на суму 6365,89 грн. ОСОБА_3 надання послуг підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Окрім того, приймання Позивачем на зберігання нафтопродуктів за Договором також підтверджується долученими до матеріалів справи ОСОБА_2 приймання нафтопродуктів за кількістю від 04.01.2013 року №1/1; від 10.01.2013 року №1/2; від 14.01.2013 року №1/3; від 15.01.2013 року №1/4; від 16.01.2013 року №1/5; від 17.01.2013 року №1/6; від 13.02.2013 року №7/1; від 19.02.2013 року №8/1; від 20.02.2013 року №8/2; від 22.02.2013 року №8/3; від 25.02.2013 року №10/1; від 28.02.2013 року №10/2; від 07.03.2013 року №11/1; від 27.03.2013 року №15/1; від 22.04.2013 року №19/1; від 29.04.2013 року №20/1; від 30.04.2013 року №22/1; від 03.05.2013 року №22/2; від 13.05.2013 року 323/1; від 30.05.2013 року №29/1; від 03.06.2013 року №30/2; від 14.06.2013 року №36/2; від 09.07.2013 року №43/1; від 26.07.213 року №47/1; від 02.09.2013 року №55/1; від 13.09.2013 року №59/1; від 30.09.2013 року №31/1; від 01.10.2013 року б/н; від 11.10.2013 року б/н; від 29.10.2013 року б/н; від 29.11.2013 року №73/2; від 09.12.2013 року №73/1, а також товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів від 02.01.2013 року №0/; від 10.01.2013 року №0/; від 31.01.2013 року №0/; від 08.02.2013 року №0/; від 11.02.2013 року №0/; від 15.02.2013 року №0/; від 25.02.2013 року №0/; від 01.03.2013 року №0/; від 04.03.2013 року №0/; 11.03.2013 року №0/; від 12.03.2013 року №0/; від 19.03.2013 року №0/; від 22.03.2013 року №0/; від 25.03.2013 року №0/; від 05.04.2013 року №0/65, №0/65/1 та №0/65/2; від 10.04.2013 року №0/69/1, №0/69/2; від 15.04.2013 року №0/74/1 та №0/74/2; від 22.04.2013 року №0/86/1 та №0/86/2; від 26.04.2013 року №0/94/1; від 29.04.2013 року №0/95/1 та №0/95/2; від 03.05.2013 року 0/96 та №0/96/2; від 08.05.2013 року №0/106/1, №0/106/2 та 0/106/3; від 14.05.2013 року №0/115/1; від 17.05.2013 року №0/122/1 та №0/122/2; від 21.05.2013 року №0/126/1 та №0/126/2; від 27.05.2013 року №0/133/1 та №0/133/2; від 30.05.2013 року №0/138/1; від 04.06.2013 року №0/141/1, №0/141/2 та №0/141/3; 07.06.2013 року №0/149/1; від 13.06.2013 року №0/153/1 та №0/153/2; від 20.06.2013 року №0/170/1; від 27.06.2013 року №0/181/1 та №0/181/2; від 05.07.2013 року №0/186/1 та №0/186/2; від 08.07.2013 року №0/189/1; від 10.07.2013 року №0/192/1 та №0/192/2; від 18.07.2013 року №0/203/1; від 22.07.2013 року №0/209/1; від 26.07.2013 року №0/221/1, №0/221/2 та №0/221/3; від 29.07.2013 року №0/221/2; від 06.09.2013 року №0/282/1, №0/283/1, №0/284/1; від 07.09.2013 року №0/284/2; від 16.09.2016 року №0/293/1; від 24.09.2013 року №0/300/1; від 01.10.2013 року №0/309/1, №0/310/1, №0/310/2 та №0/310/3; від 07.10.2013 року №0/314-, №0/314-1 та №0/314/1; від 09.10.213 року №0/314/, №0/314/2; від 19.10.2013 року №0/324/1; від 07.11.2013 року №0/346/1 та №0/346/2; від 11.11.2013 року №0/349/1; від 13.11.2013 року №0/356/1 та №0/356/2; від 02.12.2013 року №0/371/1 та №0/371/2; від 04.12.2013 року №0/372/1 та №0/372/2; від 05.12.2013 року №0/374/1; від 10.12.2013 року №0/378/1; від 11.12.2013 року №0/379/1; від 16.12.2013 року №0/382/1 та №0/382/2; від 24.12.2013 року №0/388/1 та №0/388/2; від 31.01.2014 року №0/22/1, №0/22/2, №0/22/3, №0/22/4, №0/22/5, №0/22/6.

За зберігання переданих вказаними актами нафтопродуктів Відповідач повинен був сплатити на користь Позивача 108797,24 грн. Відповідачем взяті на себе договірні зобов'язання із оплати послуг зберігання за Договором перед Позивачем виконано частково, сплачено 20400,00 грн., а саме: 25.01.2013 року сплачено на користь Позивача 8800,00 грн.; 28.02.2013 року - 9000,00 грн.; 28.03.2013 року - 2600,00 грн. що підтверджується Виписками з банківського рахунку Позивача за 25.01.2013 року, 28.02.2013 року та 28.03.2013 року.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 88397,24 грн. суми основного боргу зі сплати винагороди за зберігання нафтопродуктів за Договором.

Викликаний в порядку статті 30 ГПК України ОСОБА_4 в судовому засіданні 04.10.2016 року надав пояснення, з яких вбачається, що він є засновником Відповідача, проте жодного відношення до Відповідача не має, Приватним підприємством «Вд-Транс» керують інші особи, з приводу чого ОСОБА_4 звертався у правоохоронні органи. Окрім того, ОСОБА_4 зазначив, що жодних договорів зберігання та актів по них не підписував, про існування таких йому невідомо.

З приводу пояснень ОСОБА_4 суд зазначає, що Договір та акти до нього не підписувались від імені Відповідача його засновником, а підписані його директором - ОСОБА_5

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ч.1 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

При цьому суд зазначає, що підписання ОСОБА_2 надання послуг, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксують факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отримані послуги. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Приписами ч. 1 статті 946 ЦК України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі факту підписання Договору, Актів приймання нафтопродуктів за кількістю, ОСОБА_2 надання послуг, відсутності заперечень Відповідача як проти самого факту отримання та повернення товару, його невідповідності кількісним або якісним характеристикам, які визначено Сторонами у Договорі та Актах, так і щодо існування у Відповідача зобов'язання з оплати послуг Зберігача за Договором, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 88397,24 грн. суми основного боргу зі сплати винагороди Зберігача є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 13265,86 грн. 5% річних та 77691,72 грн. інфляційних втрат.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 13265,86 грн. п'яти відсотків річних за період з 26.02.2013 року по 22.08.2016 року та 77691,72 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2013 року по липень 2016 року.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що у випадку прострочення сплати винагороди за Договором Поклажодавець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, котра діятиме в цей момент, а також відшкодувати інфляційні втрати та п'ять відсотків річних від простроченої суми (ст.625 ЦК України).

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність проведених Позивачем розрахунків суд зазначає, що такі Позивачем проведено невірно, оскільки не враховано приписів ч.5 ст. 254 ЦК України та пункту 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Здійснивши перерахунок сум п'яти відсотків річних та інфляційних втрат, які Позивач просить суд стягнути з Відповідача, суд встановив, що сума п'яти відсотків річних за прострочення оплати наданих послуг за Договором становить 13047,00 грн.; інфляційних втрат - 78042,38 грн.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 13265,86 грн. 5% річних підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 13047,00 грн., позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 77691,72 грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог; при цьому суд зазначає, що за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

25.10.2016р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 31.10.2016р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2687,04 грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 -5 , 4 -7 , 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 553, 554, 610, 625, 626, 627, 936, 946 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ВД-Транс» (81060, Львівська область, Яворівський район, с.Терновиця; ідентифікаційний код 37362466) на користь Приватного підприємства «Бізнес-Ойл» (79024, Львівська область, м.Львів, вул.Промислова, буд.45; ідентифікаційний код 37205605) 88397,24 грн. суми основного боргу, 13047,00 грн. п'яти відсотків річних, 77691,72 грн. інфляційних втрат та 2687,04 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.