Постанова

від 02.11.2016 по справі 815/4469/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4469/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Драчук О.С.

сторін:

позивач: ОСОБА_1 (представник за довіреністю)

відповідач: ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Компанія «ОСОБА_3» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №№000566141, НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 02.08.2016р., -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 жовтня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства «Компанія «ОСОБА_3» до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати недійсним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №000566141 від 02.08.2016р. про сплату 194702,00 грн. нарахованого податку на прибуток та 4157,00 грн. нарахованих штрафних фінансових санкцій за порушення п. 44.1, пп.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України;

визнати недійсним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0005691401 від 02.08.2016р. про сплату нарахованого податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та 30096,00 грн. нарахованих штрафних санкцій за порушення п.198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України;

визнати недійсним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0005701401 від 02.08.2016р., яким встановлено порушення п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, про зменшення розміру від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду), сума 18473,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки складено акт, висновки якого базуються на припущеннях і не враховують докази та відомості щодо господарської діяльності приватного підприємства «Компанія «ОСОБА_3» у періоді, який перевірявся, та, відповідно, донарахування податкових зобов'язань та покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій є безпідставним та таким, що суперечить діючому законодавству. Так, позивач вказав, що має в наявності всі первинні документи, що відповідно ст.9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами, що свідчить про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, необґрунтованість та протиправність винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях (т.2, а.с. 232-234), зазначивши, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області на підставі пп.20.1.4 п. 20.1 ст.20, пп.77.1 ст.78 ПК України, з урахуванням вимог п. 82.1 ст. 82 ПК України, наказу Головного управління ДФС в Одеській області № 885 від 08.06.2016р. та Плану-графіку на ІІ квартал 2015 року, на підставі направлень №№ 1596/14-01, 1595/14-01, 1597/14-01, 1598/14-01, 1599/14-01, 1600/14-01, 1601/14-01, 1602/14-01 проведено документальну планову виїзну перевірку приватного підприємства «Компанія «ОСОБА_3» (код ЄДРПОУ 35504411) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016р.

За наслідками перевірки складено акт № 215/15-32-14-01/355044/1 від 21.01.2016р. «Про результати планової документальної виїзної перевірки приватного підприємства «Компанія «ОСОБА_3» код ЄДРПОУ 35504411 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2015 по 31.03.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2016» (т.1, а.с. 15-68), відповідно до висновків якого встановлено порушення:

1) п.44.1, п.44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 194702 грн., у тому числі по періодам звітності: 2015 рік - 178076 грн., 1 кв 2016 року - 16626 грн.;

2) п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду у сумі 60191 грн., у тому числі по періодам звітності: вересень 2015 року - 15291 грн.; листопад 2015 року - 31011 грн.; грудень 2015 року - 13889 грн.; та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 18473 грн., у тому числі по періодах звітності: березень 2016 року - 18473 грн.

За результатами перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

№000566141 від 02.08.2016р., яким приватному підприємству «Компанія «ОСОБА_3» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 198859,00 грн., з яких 194702,00 грн. (за податковими зобов'язаннями), 4157,00 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 11);

№0005691401 від 02.08.2016р., яким приватному підприємству «Компанія «ОСОБА_3» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 90287,00 грн. з яких 60191,00 грн. (за податковими зобов'язаннями), 30096,00 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 12);

№0005701401 від 02.08.2016р., яким приватному підприємству «Компанія «ОСОБА_3» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 18473,00 грн. (т.1, а.с. 13).

Позивач, вважаючи акт перевірки № 215/15-32-14-01/355044/1 від 21.01.2016р. необґрунтованим, не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями №№000566141, НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 02.08.2016р., звернувся з позовом до суду, в якому просить їх скасувати.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно п. 77.1, п. 77.2, п.77.4 ст. 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Судом встановлено, що приватне підприємство «Компанія «ОСОБА_3» проінформовано про проведення документальної виїзної планової перевірки письмовим повідомленням № 124/15-32 від 08.06.2016р. Вказане повідомлення та копію наказу № 885 від 08.06.2016р. вручено та направлення №№ 1596/14-01, 1595/14-01, 1597/14-01, 1598/14-01, 1599/14-01, 1600/14-01, 1601/14-01, 1602/14-01 пред'явлено головному бухгалтеру ПП «Компанія «ОСОБА_3» 23.06.2016р.

Судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №000566141 від 02.08.2016р. є виявлені під час проведення перевірки порушення п.44.1, п.44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що перевіркою достовірності відображених показників у наданому для перевірки Звіті про фінансові результати за 2015 рік та 1 кв. 2016 року встановлено: 1) перевіркою відображеного у рядку 2000 Звіту про фінансові результати «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» показника у загальній сумі 6303800 грн. встановлено, що на його формування мало вплив здійснення оптової торгівлі товарів побутової хімії та товарів народного споживання, сипучих будівельних сумішей, операцій з надання мерчиндайзенгових та маркетингових послуг; 2) перевіркою відображеного у рядку 2050 Звіту про фінансові результати «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» показника у загальній сумі 52979900 грн. встановлено, що на його формування мали вплив собівартість реалізованих активів; 3) перевіркою відображеного у рядку 2180 Звіту про фінансові результати «Інші операційні витрати» показника у загальній сумі 5730600 грн. встановлено, що на його формування мали вплив витрати на зв'язок, заробітну плату, витрати на відрядження, послуги банку, амортизація основних засобів, ремонт основних засобів, витрати на транспортування, перевалку, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортування продукції (товарів), витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг) та інші.

Як встановлено відповідачем під час проведення перевірки, у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016р. ПП «Компанія «ОСОБА_3» відображено фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності у сумі 330300 грн. (а.с. 17-18).

Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016р. в сумі 5730600 грн. на підставі документів, перелік яких наведено у Додатку 4 «Узагальнений перелік документів, які було використано при проведенні перевірки», встановлено завищення задекларованих ПП «Компанія «ОСОБА_3» показників у рядку 2180 Звіту про фінансові результати «Інші операційні витрати» на загальну суму 393300 грн., у тому числі по періодах 2015 рік - 300900 грн., 1 кв 2016 року - 92400 грн. (т.1, а.с. 18).

Судом встановлено, що між ПП Компанія «Блейд Груп» (Постачальник) та ПП «Південна Логістична Компанія» (Покупець) укладено договір поставки № 1/11 від 01.02.2011 р., відповідно до п.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти товар, кількість та асортимент якого зазначається у товарній накладній, яка є невід'ємною частиною цього договору, та своєчасно сплатити вказану в товарній накладній суму (т.1, а.с. 69-70).

Додатковою угодою №1 від 01.02.2011 до договору поставки № 1/11 від 01.02.2011р. визначено, що для зростання обсягів реалізації товару продавця, а також стимулювання здійснення своєї господарської діяльності покупцем, сторони домовились про здійснення продавцем на користь покупця відповідних мотиваційних виплат. Зокрема, згідно пп.1.1 вказаного договору досягнення покупцем планових показників при придбанні товарів продавця по ТМ «Reckitt Benckiser», що визначається Додатком А до даної Угоди; надання інформації щодо об'ємів придбання товару, згідно з умовами договору поставки № 1/11 від 01.02.2011р. по ТМ «Reckitt Benckiser»; мотиваційна виплата складає 12 % від об'ємів продажу товарів по ТМ «Reckitt Benckiser». Згідно п.2 вказаної угоди мотиваційні виплати проводяться у 2013 році один раз на рік, а починаючи з 2014р щоквартально. Підставою для нарахування та виплати є підписання сторонами звіту про виконання умов договору поставки, звіту про виконання планових показників умов договору, акту про надання послуг (т.1, а.с. 71-74).

В матеріалах справи наявні копії актів надання послуг № 1/03-2016 від 31.03.2016р., № 11/12-2015 від 31.12.2015р., № 09/09-2015 від 30.09.2015р., № 6/06-2015 від 30.06.2015р., № 3/03-2015 від 31.03.2015р.; звіти про виконання умов договору поставки № 1/11 від 01.02.2011р. згідно додатку А від 02.01.2015р.; звіти про виконання умов договору поставки № 1/11 від 01.02.2011р. та додаткової угоди № 1 до договору поставки № 1/11 від 01.02.2011р. (т.1, а.с. 75-117).

Судом встановлено, що між ПП «Компанія «ОСОБА_3» (Замовник) та ТОВ «Таврія-В» (Виконавець), між ПП Компанія «Блейд Груп» (Замовник) та ПП «Таврія-Плюс» (Виконавець), між ПП «Компанія «ОСОБА_3» (Замовник) та ТОВ «Таврія-І» (Виконавець) укладено договори про надання послуг № 359 від 01.04.2016р., 642 від 01.11.2015р., № 689 від 01.12.2015р., № 495 від 01.08.2015р., № 431 від 01.07.2015 р., № 360 від 01.04.2015р., № 113 від 01.01.2015р., № 604 від 01.10.2015р., № 449 від 01.07.2015р., № 183 від 01.02.2015р., № 296 від 01.04.2015р., № 363 від 01.05.2015р., № 240 від 01.03.2015р., № 557 від 01.09.2015р., № 321 від 01.01.2013р., № 417 від 01.06.2015р., № 254 від 01.04.2015р., №183 від 01.03.2015р., № 253 від 01.04.2015р., № 290 від 01.07.2015р., № 682 від 01.05.2015р., № 468 від 01.04.2015р., № 1263 від 01.12.2015р., № 1295 від 01.10.2015р., № 1254 від 01.10.2015р., № 1124 від 01.09.2015р., № 926 від 01.08.2015р., № 843 від 01.07.2015р., № 774 від 01.06.2015р., № 772 від 01.06.2015р., № 665 від 01.04.2015р., № 681 від 01.05.2015р., № 365 від 01.03.2015р., № 260 від 01.02.2015р., № 666 від 01.04.2015р., №257від 01.02.2015р., № 1108 від 01.04.2013р., № 466 від 01.04.2015р., № 149 від 01.01.2015р., № 150 від 01.01.2015р., № 773 від 01.06.2015р., № 800 від 01.07.2015р., № 106 від 01.01.2015р., відповідно до яких в порядку і на умовах, визначених цими договорами, виконавець приймає на себе зобов'язання надавати згідно заявки замовника послуги, визначені в цих договорах, які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується належним чином приймати та оплачувати надані виконавцем послуги. Крім того, в матеріалах справи містяться додаткові угоди до договорів, акти виконаних робіт (т. 1; а.с. 118-251; т.2, а.с.1- 179).

Зі змісту акта перевірки вбачається, що під час визначення «Інших операційних витрат» (р.2180 «Звіту про фінансові результати») встановлені розбіжності між даними бухгалтерського обліку (первинними документами) та даними Декларації з податку на прибуток підприємства (рядок 02 Декларації).

З урахуванням наведеного відповідач дійшов висновку, що ПП «Компанія «ОСОБА_3» на порушення пп.16.1.2, пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.44.2 ст.44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ зі змінами та доповненнями; ст.1, п.п. 1, -7 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року N 996-ХІV зі змінами та доповненнями занижено р.02 Декларації «Фінансовий результат до оподаткування визначений фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (Ф№2 р. 2280 - р.2285) на суму 688400 грн. в результаті віднесення до «Інших операційних витрат» сум витрат, які не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Суд погоджується із висновком відповідача щодо заниження ПП «Компанія «ОСОБА_3» податку на прибуток у сумі 194702 грн. у тому числі по періодам звітності: 2015 рік - 178076 грн., 1 кв 2016 року - 16626 грн., зазначаючи наступне.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності приватного підприємства «Компанія «ОСОБА_3» (ЄДРПОУ 35504411; адреса місцезнаходження: 65031, м. Одеса, вул. Промислова, 1/12) є: Код КВЕД 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; Код КВЕД 46.44 Оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення (основний); Код КВЕД 46.45 Оптова торгівля парфумними та косметичними товарами; Код КВЕД 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; Код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування;

Код КВЕД 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.108 п.14.1 ст.14 ПК України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Згідно з пп.14.1.185 п.14.1 ст.14 ПК України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є: а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору; б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку; в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі; г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності; ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг; д) постачання послуг з розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною).

Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Правова позиція ДПС України з цього приводу викладена в Узагальнюючій податковій консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженій наказом Державної податкової служби України № 123 від 15.02.2012 р., в якій зазначено, що до маркетингових послуг належать, у тому числі послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги). Рекламні та маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватись та проводитись за ініціативи власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб'ютора торговельної мережі. При цьому витрати на маркетингові та рекламні послуги несе безпосередньо замовник цих послуг.

Методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб'ютори)).

Тобто, такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб'юторами) у межах своєї основної діяльності. Досягнення таких показників обґрунтовано сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулює просування товарів у каналах дистрибуції. Такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут.

Оскільки мотиваційні виплати спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі витрати можуть бути віднесені до маркетингових послуг за умови, якщо підтверджені первинними документами, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями).

Водночас, із системного аналізу законодавчих положень вбачається, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти приймання - передачі товарів (робіт, послуг), тощо), мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, відповідач дійшов висновку, що для того, щоб бонуси могли відповідати суті маркетингових послуг, дистриб'ютори повинні проводити реальні заходи зі стимулювання збуту товарів: 1) вчасно та в обумовленому обсязі виконувати плани закупівель товару; 2) своєчасно погашати кредиторську заборгованість; 3) організовувати рекламні та маркетингові акції; 4) розповсюджувати рекламні матеріали тощо. При цьому відповідачем зазначається, що за змістом договору поставки постачальник зобов'язується протягом дії договору передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується його прийняти і своєчасно сплачувати, вказані в товарних накладних суми згідно умов даного договору. Тобто даний договір є договором продажу і його суть досягнення планових показників при придбанні товарів продавця без додаткових послуг на просування товарів. Тобто мотиваційні виплати в даному вигляді є премія за певний обсяг придбаної продукції і відповідно до п.19 П(С)БО 16 "Витрати" не належить до витрат на збут, що привело до їх завищення у сумі 393319 грн. у тому числі по періодам: 2015 рік-300955 грн.,1 кв 2016 року - 92364 грн. (т.1, а.с. 21).

Таким чином, слід погодитися з вищевказаним висновком контролюючого органу, оскільки, по-перше, оформлення поданих позивачем первинних документів, повинно відповідати вимогам чинного законодавства, по-друге, у них має бути розкрито зміст господарської операції та, щоб бонуси могли відповідати суті маркетингових послуг, дистриб'ютори повинні проводити реальні заходи зі стимулювання збуту товарів. Будь-які докази на підтвердження здійснення реальних заходів зі стимулювання збуту товарів не надавались як під час проведення перевірки, так і під час розгляду справи судом.

Згідно пп.16.1.2, 16.1.3 п. 16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

За приписами п.44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.ч. 1-7 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Як було встановлено судом та вбачається зі змісту акта перевірки, під час визначення «Інших операційних витрат» (р.2180 «Звіту про фінансові результати») відповідачем були встановлені розбіжності між даними бухгалтерського обліку (первинними документами) та даними Декларації з податку на прибуток підприємства (рядок 02 Декларації).

Позивачем не спростовано належними та допустимими доказами висновки відповідача щодо заниження р.02 Декларації «Фінансовий результат до оподаткування визначений фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (Ф№2 р. 2280 - р.2285) на суму 688400 грн. в результаті віднесення до «Інших операційних витрат» сум витрат, які не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

При цьому суд звертає увагу, що згідно п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

В абзаці 2 п. 44.7 ст. 44 ПК України зазначено, що протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано представником позивача під час судового розгляду, як протягом здійснення перевірки позивач не надавав відповідачу документів та пояснень, що дозволяли б усунути розбіжності між даними бухгалтерського обліку (первинними документами) та даними Декларації з податку на прибуток підприємства (рядок 02 Декларації), про які зазначено відповідачем в акті перевірки, так і протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків не скористався правом щодо надання до контролюючого органу, що призначив перевірку, документів, які підтверджують показники, відображені ПП «Компанія «ОСОБА_3» у податковій звітності.

Судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0005691401 від 02.08.2016р., №0005701401 від 02.08.2016р. є виявлені під час проведення перевірки порушення п.198.1, п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України.

Згідно п.п. 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст.198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Згідно ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, доходи, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податку податкового обов'язку.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, перевіркою відображених у рядку 10.1 (колонка Б) Декларацій «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню» показників за період з 01.01.2015 по 31.03.2016 у загальній сумі 12219823 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення операцій з придбання товарів, побутової хімії та товарів народного споживання.

При цьому, за результатами перевірки відповідачем встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 10.1 (колонка Б) Декларацій «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню» всього у сумі 78664 грн., в тому числі по періодам звітності: березень 2015 року - 13510 грн.; червень 2015 року - 22760 грн.; вересень 2015 року - 11820 грн.; грудень 2015 року - 12101 грн.; березень 2016 року - 18473 грн. (т.1, а.с. 32).

Як зазначалось вище, між між ПП Компанія «Блейд Груп» (Постачальник) та ПП «Південна Логістична Компанія» (Покупець) укладено договір поставки № 1/11 від 01.02.2011 р. відповідно до п.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти товар, кількість та асортимент якого зазначається у товарній накладній, яка є невід'ємною частиною цього договору, та своєчасно сплатити вказану в товарній накладній суму (т.1, а.с. 69-70).

Крім іншого, позивачем надано до суду копії засвідчених податкових накладних, отриманих від вищезазначеного контрагента: № 195 від 31.10.2016р., № 156 від 31.12.2015р., № 164 від 30.09.2015р., № 155 від 30.06.2015р., № 125 від 31.03.2015р.; платіжних доручень № 541 від 16.06.2016р.; банківської виписки.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що за результатами перевірки відповідач дійшов висновку, що зазначений договір є договором купівлі продажу і його суть полягає у досягненні планових показників при придбанні товарів продавця без додаткових послуг на просування товарів. Відтак, на думку контролюючого органу, мотиваційні виплати у даному вигляді є премією за певний обсяг придбаної продукції і відповідно до п.19 П(С)БО 16 "Витрати" не належить до витрат на збут, що призвело в тому числі до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 18473,00 грн., в тому числі за березень 2016р у сумі 18473грн. При цьому, як зазначено в акті перевірки, на думку контролюючого органу, для того, щоб бонуси могли відповідати суті маркетингових послуг, дистриб'ютори повинні проводити реальні заходи зі стимулювання збуту товарів.

Згідно з п.п.2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Також, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ на суму податкового кредиту), є реальність господарської операції.

За відсутністю факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів (робіт, послуг) однією стороною, та їх отримання іншою стороною, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відтак, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, за відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) або в разі, якщо придбані товари (роботи, послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів чи сплати грошових коштів. До того ж, наявність цивільно-правового договору також не є безумовним свідченням правомірності та реальності вчинення платником податку господарської операції навіть у тому разі, якщо такий договір не визнано недійсним у судовому порядку.

Так, в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011р. судом касаційної інстанції наголошено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Тобто, з наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використанні їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Предметом доказування у цій справі, який пов'язаний із формуванням сум податкового кредиту з податку на додану вартість, становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (Постанова Верховного Суду України від 1 вересня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 4970766), докази, на які посилається позивач у справі (податкові накладні, акт виконаних робіт), є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справах цієї категорії становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту.

У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Вищий адміністративний суд України неодноразово звертав увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку (ухвала від 24.04.2014 р. № К/800/29370/13 по справі 2а-15323/12/2670). При цьому суд касаційної інстанції підкреслив, що якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Таким чином, суд, враховуючи наведені обставини, дослідивши наявні у справі письмові докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позивачем не спростовано порушень, встановлених актом перевірки № 215/15-32-14-01/355044/1 від 21.01.2016р. Водночас відповідачем надано достатньо доказів на підтвердження обставин, зазначених в акті перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 цього КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги приватного підприємства «Компанія «ОСОБА_3» необґрунтовані, документально не підтверджені, не ґрунтуються на положеннях чинного податкового законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, здійснені позивачем судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 94, 159-164, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову приватного підприємства «Компанія «ОСОБА_3» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №№000566141, НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 02.08.2016р.,- відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.11.2016р.

Суддя: Г.П. Самойлюк

відмова

02 листопада 2016 року.