Ухвала

від 18.10.2016 по справі 826/22288/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2016 року м. Київ К/800/10985/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Черпіцької Л.Т. Суддів -Кравцова О.В. Донця О.Є. при секретарі -Гуловій О.І. за участю представників:позивача: Радченко А.М., Зима О.В. відповідача: Гілим С.О., Рудалєва Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргоюНаціонального банку України напостанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2016р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2016р. у справі№ 826/22288/15 за позовомПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" доНаціонального банку України проскасування рішення

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправним та скасування Рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем Національного банку України «Про накладення штрафу на публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» від 09.09.2015 року №465.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що притягнення Позивача до відповідальності на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" є неправомірним, оскільки дана норма повинна застосовуватися, коли між клієнтом та Банком вже виникли договірні відносини і Банк обслуговує клієнта в межах договору. Отже, при прийнятті оскаржуваного Рішення №465 Відповідачем не враховано, що 01.07.2015 року АТ «Ощадбанк» відкрив рахунки клієнту, що не може бути підставою застосування абз. 4 ст.10 Закону України Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2016р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2016р., позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями Національний банк України звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі розпорядження Національного банку України від 14.08.2015р. № 459-р фахівцями Департаменту фінансового моніторингу у період з 14.08.2015р. до 28.08.2015р. здійснено позапланову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з питань дотримання ним окремих вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та валютного законодавства. За результатами позапланової виїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» складено Довідку про позапланову виїзну перевірку Банку від 27.08.2015 р. (надалі - Довідка).

З Довідки вбачається, що під час перевірки встановлено порушення статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», що полягає у невиконанні обов'язку відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта недостовірної інформації.

На підставі результатів перевірки Комітетом з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем прийнято Рішення від 09.09.2015 року №465, яким на публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» накладено штраф за порушення вимог статті 10 Закону у розмірі 2 990 132,00 гривень (надалі - Рішення №465).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач і звернувся із даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 1067 Цивільного кодексу України, Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до абз. 1, абз. 3 п. 1.3 Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за N 1172/8493 (надалі - Інструкція №492), Клієнти мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, якщо банк не має змоги прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. Фізичні особи мають право відкривати рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності та для власних потреб.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку та заборону відмови у відкритті рахунку, виключенням з цього правила може бути відсутність можливості прийняти на банківське обслуговування (наприклад, відсутність банківської ліцензії, відсутність у банку права здійснювати певні операції тощо) та якщо відмова відкрити рахунок допускається законом або банківськими правилами.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2015 року позивачем відкрито рахунки НОМЕР_1 (у гривні) та № НОМЕР_2 (у доларах США) фізичній особі - ОСОБА_9 (народному депутату України, далі - Клієнт).

Відповідно до ч. 1- ч. 4 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон), Банк зобов'язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів (осіб) у разі виникнення підозри в тому, що їх фінансові операції (фінансова операція) можуть (може) бути пов'язані (пов'язана) з фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення; клієнтів, які проводять перекази без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 15000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою ніж 150000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості; клієнтів, що здійснюють фінансові операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150000 гривень, або у сумі, еквівалентній зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах; клієнтів, у яких банк залучає кошти на умовах субординованого боргу; клієнтів, що укладають з банком кредитні договори, договори про зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; осіб (крім банків, зареєстрованих в Україні), з якими банк як професійний учасник ринку цінних паперів укладає договори для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів (фондовому ринку). З дня укладення договору така особа є клієнтом банку; осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів/осіб (представника клієнта); клієнтів (осіб), визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення фінансового моніторингу. Банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті. Банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов'язаний надати документи і відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Згідно з п. 2.1, п. 2.3 Інструкції №492, Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов'язані на підставі офіційних документів або засвідчених в установленому законодавством України порядку їх копій ідентифікувати та верифікувати клієнтів - власників рахунків / представників власників рахунків / осіб, які відкривають рахунки на користь третіх осіб у порядку, установленому законодавством України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та нормативно-правовим актом Національного банку з питань фінансового моніторингу. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком. Банк під час ідентифікації та верифікації клієнта встановлює ідентифікаційні дані про цього клієнта, передбачені статтею 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» № 1702-VII (далі - Закон № 1702-VII), суб'єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов'язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом) здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта). Суб'єкт первинного фінансового моніторингу в процесі обслуговування клієнта зобов'язаний уточнювати інформацію про клієнта в порядку, встановленому суб'єктом державного фінансового моніторингу, який відповідно до цього Закону виконує функції державного регулювання та нагляду за відповідним суб'єктом первинного фінансового моніторингу.

Перелік документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, визначений пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу та її спеціальний статус».

Під час розгляду справи судами було встановлено, що ОСОБА_9 (Клієнт) є фізичною особою-резидентом, тому під час ідентифікації та верифікації Банком до відкриття рахунків на виконання вимог законодавства для проведення ідентифікації та верифікації ОСОБА_9 (Клієнт) надано співробітнику Позивача (Банку) наступні документи: паспорт громадянина України та картка фізичної особи - платника податків.

Також в матеріалах справи містяться документи, які було подано та досліджено позивачем під час відкриття рахунків ОСОБА_9, зокрема: копія заяви про відкриття поточного рахунку в гривні від 01.07.2015 року, копія картки зі зразком підпису, копія паспорту, копія картки фізичної особи-платника податків, копія опитувального листа клієнта - фізичної особи, копія декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013р., копія декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014р., копія службової записки від 01.07.2015 року № 26/3-1110/1 з погоджувальною візою.

На виконання до вимог п. 5.2. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2013р. №189 Банком встановлено, що надані Клієнтом офіційні документи були чинними (дійсними) на момент їх надання та включали всі необхідні ідентифікаційні дані, визначені Законом. Здійснив вивчення Клієнта.

На виконання п. 5 ст.6 Закону № 1702-VII Банком було вжито додаткових заходів для з'ясування джерел походження коштів Клієнта на підставі інформації, отриманої з офіційних публічних джерел, а саме, розміщених на офіційному сайті Верховної Ради України декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру Клієнта за 2013 та 2014 роки (до яких Клієнт запропонував Банку звернутися з метою вивчення джерел його доходів і фінансового становища).

За результатами аналізу документів Банком встановлено відповідність даних Опитувального листа, який надано Клієнтом 01.07.2015, офіційній публічній інформації, зокрема: вказано основні джерела доходів, а саме, заробітна плата та дивіденди (доходи від цінних паперів), при цьому зазначена Клієнтом сума основного доходу становить від 5 до 10 тис. грн.., що підтверджується публічними даними про заробітну плату народного депутата України.

Таким чином, при відкритті рахунку позивач відповідно до чинного законодавства мав право і зобов'язаний був витребувати лише певні документи (паспорт та ідентифікаційний код). Як вбачається з матеріалів справи, і не заперечується відповідачем, 01.07.2015р. під час відкриття рахунку Позивачем проведена ідентифікація, верифікація та вивчення ОСОБА_9 на підставі одержаних Банком офіційних документів. Отже підстав для відмови у відкритті рахунку клієнта у позивача не було.

Колегія суддів погоджується також з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що перевірка достовірності даних, які викладені в деклараціях (Клієнта), здійснюються виключно податковим органом, а отже позивач не може нести відповідальність за достовірність чи недостовірність даних, наведених в декларації. Чинне законодавство не покладає на Банки обов'язок щодо перевірки задекларованих Клієнтом даних в декларації.

Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм та з урахуванням матеріалів справи, суди обґрунтовано дійшли висновку, що у позивача, на час відкриття рахунків, були відсутні дані, що Клієнтом було подано неправдиву (недостовірну) інформацію про дохід ОСОБА_9

Необґрунтованим є посилання скаржника на те, що Клієнтом надано недостовірну інформацію, оскільки він є керівником ТОВ «ДИН». Так, як вірно встановили суди попередніх інстанцій, згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в розділі керівник зазначено - ОСОБА_9 Однак, в розділі «Дані про перебування юридичної особи в процесі припинення» міститься інформація, що з 16.06.2005р. ТОВ «ДИН» (код ЄДРПОУ 33207621) знаходиться в стані ліквідації за рішенням суду і головою ліквідаційної комісії/ліквідатором є Трухан Володимир Феодосійович.

Відповідно до ст. 105 Цивільного кодексу України, до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Отже, ТОВ «ДИН» перебуває в стані припинення з 2005 р., а до ліквідатора, який призначено перейшли повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Щодо посилання відповідача на те, що позивачем в порушення статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», надав Клієнту банківську послугу (зокрема, відкрив рахунок) на підставі недостовірної інформації, наданої Клієнтом, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач з'ясував фінансовий стан та джерела походження коштів Клієнта на підставі декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру складеної та оприлюдненої на виконання Закону України «Про запобігання корупції» станом на липень 2015 рік, а не станом на серпень 2015 рік.

Відповідно до п. 50.1. ст. 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

У відповідності до п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Отже, саме на Податковий орган покладено обов'язок щодо перевірки даних податкової декларації, а не на Банк при відкритті рахунків, що в свою чергу не може свідчити про порушення Позивачем вимог ст. 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Крім того, законодавством передбачено можливість подання платником податків уточнюючої декларації, що в свою чергу не є підставою вважати про подання недостовірних даних в поданій декларації за звітний період.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що перевірка достовірності даних, які викладені в деклараціях (Клієнта), здійснюють виключно Податковим органом, а отже позивач не може нести відповідальність за достовірність чи недостовірність даних, наведених в деклараціях та не наділений правом перевіряти декларації Клієнтів. Чинне законодавство не покладає на Банки обов'язок щодо ставлення під сумнів задекларованих Клієнтом даних в декларації, а отже у Позивача на час відкриття рахунків були відсутні дані, що Клієнтом було подано неправдиву (недостовірну) інформацію про дохід ОСОБА_9

Щодо даних зазначених клієнтом в опитувальнику, на які посилається НБУ у своїй Довідці від 27.08.2015 року, то у позивача були відсутні підстави вважати надану інформацію недостовірною, чи такою, що не відповідає даним декларацій, оскільки сума вказаного орієнтовного місячного сукупного доходу сім'ї «більше 20 тис.» аж ніяк не суперечить даним декларації, оскільки дохід Клієнта є більшим за 20 тисяч гривень, а 5 - 10 тис., як сума основного доходу відповідає розміру заробітної плати народного депутата, що є загально доступною інформацією.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2016р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2016р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: