Рішення

від 31.10.2016 по справі 139/938/16-ц

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/938/16-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

31 жовтня 2016 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.,

при секретарі судового засідання Хонькович Л.І.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Муровані Курилівці справу за позовом ОСОБА_2 до селянського фермерського господарства «Стимул» про стягнення заборгованості по орендній платі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3, як власник земельної ділянки № 12а площею 2,32 га, 10 січня 2006 року уклала договір оренди цієї земельної ділянки із СФГ «Стимул» с. Курашівці строком на 10 років. 19 травня 2010 року ОСОБА_3 померла. Позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 і прийняла спадщину. Судовим рішенням, яке набрало чинності 06 лютого 2015 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на ? частину земельної ділянки, площею 2,32 га, що розташована на території Курашовецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 07 травня 2015 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,1591 га, кадастровий номер 0522883600:06:002:0267.

Відповідач продовжував використовувати земельну ділянку ОСОБА_3 з моменту смерті останньої і до кінця 2015 року, однак відмовляє у виплаті ОСОБА_2, як спадкоємцю, відповідної частки орендної плати.

12 жовтня 2016 року ОСОБА_2 заявила до суду вимогу про стягнення з СФГ «Стимул» с. Курашівці орендної плати за її частку у спадковій земельній ділянці за 2010-2015 роки з розрахунку 3% від нормативно-грошової оцінки в сумі 3400 гривень 83 копійки.

Позивач у судове засідання не з'явилася. 24 жовтня 2016 року подала до канцелярії суду заяву, у якій просила розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги підтримала, не заперечила проти винесення заочного рішення (а.с. 43).

На підставі ч. 2 ст. 158 ЦПК України судом ухвалено про розгляд справи за відсутності позивача.

Представник відповідача СФГ «Стимул» в особі голови - ОСОБА_4, 24 жовтня 2016 року, подала до суду заперечення проти позову (а.с. 21-23).

Представник відповідача ОСОБА_1 (а.с. 46) в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав і суду пояснив: 13 листопада 2006 року Мурованокуриловецьким відділом Вінницької регіональної філії «Центр державного земельного кадастру» було зареєстровано договір оренди землі строком на 10 років між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем СФГ «Стимул». Умовами договору передбачено передачу в оренду земельної ділянки загальною площею 2,32 га. Договором також передбачено розмір та строки сплати орендної плати, зокрема виплату орендної плати визначено у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в строк до 30 грудня кожного року. У зв'язку зі смертю орендодавця, СФГ «Стимул» звернулося із відповідною заявою до Курашовецької сільської ради щодо надання в оренду земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 з виплатою орендної плати до часу, коли спадкоємці останньої оформлять спадщину та зареєструють свої права на нерухоме майно. 17 січня 2012 року 8 сесія 6 скликання Курашовецької сільської ради прийняла рішення № 71 про погодження надання СФГ «Стимул» 8 земельних ділянок, в тому числі і земельної ділянки ОСОБА_3, за рахунок не витребуваних часток (паїв) на території сільської ради на умовах оренди терміном на 11 місяців. Орендну плату встановлено в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки розпайованих земель. Рішенням сесії сільської ради, також передбачено, що у випадку оформлення спадщини, договір оренди може бути розірвано. На виконання цього рішення сесії сільської ради, 17 січня 2012 року між СФГ «Стимул» та Курашовецькою сільською радою було укладено договір оренди не переоформлених земельних часток (паїв) строком на 11 місяців. В подальшому аналогічні договори оренди було укладено у 2013-2015 роках. Упродовж періоду з 2012 року по 2015 рік СФГ «Стимул» до бюджету Курашовецької сільської ради було сплачено орендну плату за оренду земельної ділянки, що належала ОСОБА_3, в розмірі 4131 гривні 88 копійок, що відповідає умовам укладених договорів та чинному законодавсту України. Враховуючи положення ст. 35 Закону України «Про охорону земель», ч. 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», а також умови договору, СФГ «Стимул» продовжило використовувати належну ОСОБА_3 земельну ділянку з метою недопущення порушення вимог законодавства та договірних зобов'язань. Договір оренди землі із ОСОБА_3 був укладений строком на 10 років з фактичним строком дії до 13 листопада 2016 року. Спадкоємець ОСОБА_3 ОСОБА_2, з часу смерті спадкодавця 19 травня 2010 року лише 06 лютого 2015 року в судовому порядку визнала своє право власності на ? частки земельної ділянки площею 2,32 га, а 07 травня 2015 року зареєструвала своє право на належну їй в порядку спадкування частку земельної ділянки розміром 1,1591 га. Вважає, що позивач пропустила позовну давність. Крім того, вважає, що, оскільки зміни про розмір орендної плати в договір сторонами не вносилися, розмір орендної плати за землю має бути таким, як передбачено у договорі із ОСОБА_3 - 1% від нормативно-грошової оцінки.

Просить відмовити повністю ОСОБА_2 у задоволенні позову через його необгрунтовність та безпідставність.

Розглянувши справу у судовому засіданні, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, проаналізувавши законодавство, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного:

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду від 26 січня 2015 року, яке набрало чинності 06 лютого 2015 року (а.с. 11-12), встановлено, що ОСОБА_3 володіла земельною ділянкою площею 2,32 га, що розташована на території Курашовецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, на підставі державного акта серії ВН-ХШ № 1263. Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також укладеним між сторонами договором оренди землі.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом встановлено, що 10 січня 2006 року між ОСОБА_3 з одного боку та СФГ «Стимул» в особі директора ОСОБА_5 з другого боку укладено договір оренди земельної ділянки № 12а площею 2,32 га, яка знаходиться на території Курашовецької сільської ради строком на 10 років.

Договір оренди землі зареєстровано у Мурованокуриловецькому відділі Вінницької філії «Центр державного земельного кадастру» 13 листопада 2006 року за № 040683600010 (зворот а.с. 8).

Факт передачі земельної ділянки від орендодавця до орендаря підтверджено відповідним актом прийому-передачі від 10 січня 2006 року (а.с. 9).

Пунктами 9, 10 Договору визначена форма та розміри орендної плати та підстави для обчислення її розміру. Так, орендна плата становить 159 гривень, або 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 287 гривень з урахуванням індексу 2,465.

Пунктом 11, 13 Договору визначено, що орендна плата вноситься щорічно до 30 грудня після збору урожаю, а її розмір переглядається кожного року, у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря та в інших випадках передбачених законом.

Як вбачається із обставин, викладених у позовній заяві, починаючи з часу укладення договору оренди і до 2009 року відповідачем сплачувалась орендна плата ОСОБА_3 за використання належної їй земельної ділянки.

19 травня 2010 року ОСОБА_3 померла, що стверджується рішенням Мурованокуриловецького районного суду від 26 січня 2015 року (а.с. 11-12).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса, або у сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). До складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися на момент його смерті.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ст. 1296 ЦК України).

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз'яснено, що відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (із збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 07.02. 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини ( частина пята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на обєкт нерухомого майна.

Як передбачено п. 2 ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Виникнення, перехід і припинення права власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації відповідно до ст. 182 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 п. «г» ст. 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Порядок набуття земельних ділянок у порядку спадкування визначається відповідно до норм ЦК України (Книга шоста «Спадкове право» ЦК України), а також передбачено ст. 131 Земельного Кодексу України.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 4 цього Закону встановлено обов'язкову державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, що знаходиться на території України. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Відповідно до статті 3 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), окрім сертифіката на земельну частку (пай) є також: свідоцтво про право на спадщину; рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до рішення Мурованокуриловецького районного суду від 26 січня 2015 року, яке набрало законної сили 06 лютого 2015 року (а.с. 11-12), за ОСОБА_2 визнано право власності на ? частку земельної ділянки площею 2,32 га, яка розташована на території Курашовецької сільської ради, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_3, яка настала 19 травня 2010 року.

Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 37203354 від 07 травня 2015 року (а.с. 13) стверджується, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1,1591 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Курашовецької сільської ради.

Реалізовуючи своє право власності на зазначену вище земельну ділянку позивачем було направлено претензію ФГ «Стимул» щодо сплати заборгованості за договором оренди землі.

31 серпня 2016 року головою ФГ «Стимул» ОСОБА_4 на адресу позивача направлено відповідь, де зазначено, що ФГ «Стимул» з 2012 року використовує, в тому числі, і земельну ділянку розміром 2,32 га, яка раніше належала ОСОБА_3, але після її смерті була визнана невитребуваним паєм, у відповідності з вимогами чинного законодавства, відповідно до Договорів оренди, зі сплатою орендної плати до бюджету Курашовецької сільської ради, а тому будь-якого боргу перед позивачем, як спадкоємцем ОСОБА_3 не має (а.с. 15-16).

Таке ж твердження представник відповідача висловила і у своїх запереченнях (а.с. 21-23), до яких додала договори оренди землі, укладені із Курашовецькою сільською радою в особі Курашовецького сільського голови та селянського (фермерського) господарства «Стимул» за 2012 - 2016 роки.

Підставою для укладення таких договорів стало рішення 8 сесії 6 скликання Курашовецької сільської ради № 71 від 17 січня 2012 року, у якому за клопотанням керівника СФГ «Стимул» ОСОБА_5 було погоджено надати земельні ділянки в кількості 8 штук для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель невитребуваних часток (паїв) на умовах оренди терміном на 11 місяців (а.с. 38).

Із довідки заступника начальника - заступника голови комісії з проведення реорганізації відділу Держкомзему у Мурованокуриловецькому районі вбачається, що згідно земельно-кадастрових даних, станом на 17 січня 2012 року за СФГ «Стимул» по Курашовецькій сільській раді за межами населених пунктів, рахується земель, в тому числі, невитребуваних часток (паїв) загальною площею 19,8038 га (а.с. 39). Станом на 01 січня 2015 року їх площа становила 12,7398 га (а.с. 42).

Земельна ділянка ОСОБА_3 сільською радою була включена до списків невитребуваних паїв та протягом 2012-2015 років (а.с. 26, 29, 32, 35) здавалася в оренду СФГ «Стимул». Така обставина не заперечується відповідачем та підтверджується договорами оренди, укладеними між Курашовецькою сільською радою та СФГ «Стимул» з 2012 по 2016 роки (а.с. 24-25, 27-28, 30-31, 33-34, 36-37). За користування такими земельними паями СФГ «Стимул» сплачувало Курашовецькій сільській раді орендну плату, яка зараховувалася до загального фонду бюджету сільської ради. Кошти від оренди надходили до бюджету сільської ради не за окремі земельні ділянки, а за загальну площу земель, які використовуються згідно договору оренди. Кошти від оренди на рахунках загального фонду місцевого бюджету не зберігаються і не накапичуються, а використовуються згідно затвердженого річного кошторису.

Статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно з п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 №122 «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» , нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду. Однак, як встановлено судом, вказана земельна ділянка не відноситься до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, оскільки вона належала на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВН ХІІІ № 1263 (а.с. 11-12).

Таким чином, є хибною позиція сільської ради, що земельна ділянка, передана в оренду, після смерті її власника вважається невитребуваною поки спадкоємці не переоформлять право власності на неї.

Згідно із ст.ст. 7, 31 Закону України «Про оренду землі» та Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМ України від 3 березня 2004 року № 220, смерть орендодавця (власника землі) не є підставою для автоматичного припинення договору оренди землі.

Отже, після смерті власника земельної частки (паю) договір оренди землі зберігає свою силу як для орендаря, так і для майбутніх власників землі (спадкоємців). Одержавши сертифікат, державний акт на право власності на земельну ділянку чи рішення суду про визнання права власності на спадкову земельну ділянку, спадкоємці зможуть переоформити договір оренди землі вже на своє ім'я.

Тому, така земельна ділянка до оформлення спадкоємцями прав на неї не може вважатися невитребуваною.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 140 ЗК України, смерть власника земельної ділянки є підставою для припинення права власності на земельну ділянку лише за відсутності спадкоємця.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

За таких обставин, передача в оренду земельних ділянок, спадкоємці яких не отримали свідоцтв на право на спадщину, а земельні ділянки були здані в оренду спадкодавцем, не може здійснюватися органами місцевого самоврядування чи органами державної влади, позаяк дана земельна ділянка не набула статусу невитребуваної.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні судом досліджено докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог та докази, надані відповідачем на заперечення позову.

За приписами ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Як вбачається із рішення Мурованокуриловецького районного суду від 26 січня 2015 року (а.с. 11-12) ОСОБА_3 померла 19 травня 2010 року. Цим же рішенням за позивачем в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 визнано право власності на ? частину земельної ділянки площею 2,32 га. Рішення набрало законної сили 06 лютого 2015 року. Своє право власності позивач оформила 07 травня 2015 року (а.с. 13).

Верховний Суд України у своєму рішенні (постанові) від 06 липня 2016 року (справа № 6-3095цс15) констатує: «…спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності майном.».

Статтею 148-1 ЗК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки (частина 1).

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов'язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім'я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку (частина 3).

За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки (частина 4).

Із поданих позивачем доказів, зокрема, відповіді на претензію (а.с. 14-16) слідує, що відповідачу стало відомо про нового власника частини земельної ділянки ОСОБА_3 у 2016 році.

За таких обставин, враховуючи викладені вище положення закону, суд вважає, що позивач має право на витребування від орендаря орендної плати за користування спадковою землею після реєстрації права власності на частину цієї земельної ділянки відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - 07 липня 2015 року, тобто за 2015 рік.

Що ж до розміру орендної плати, то суд вважає, що він має бути визначений з урахуванням положень пунктів 9-11, 13 Договору оренди землі від 10 січня 2006 року, ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 526 ЦК України та указу Президента України № 725/2008 від 19 серпня 2008 року. Таким чином, орендна плата має бути не нижчою, ніж 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Враховуючи вище перераховані норми закону, інформацію відділу Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області № 29-28-99.3-1272/2-16 від 02 серпня 2016 року (а.с. 10), обставину, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову і стягнення заборгованості по орендній платі лише за 2015 рік, розмір задоволеної частини позову складає 755 гривень 35 копійок (50357,33 грн. нормативно-грошової оцінки х 3% : 2 (частка позивача у земельній ділянці) = 755,35 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України).

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»). За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір справляється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати ( підпункт 1.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Ціна позову 3400 гривень 33 копійки, а тому позивачем судовий збір сплачено в мінімальному розмірі, передбаченому Законом для таких позовів - 551 гривня 20 копійок (а.с. 1). З урахування вимог Закону України «Про судовий збір» про мінімальний розмір ставки судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру , суд приходить до висновку, що відшкодуванню підлягає вся сума судових витрат - 551 гривня 20 копійок.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 81, 125, 131, 140, 148-1 ЗК України, ст.ст. 15, 16, 331, 526, 626, 1217, 1267, 1296 ЦК України, ст.ст. 1,2, 7, 13, 21, 31 Закону України «Про оренду землі», п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 07.02. 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», ст.ст. 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 2, 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», п. 12 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 №122 «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17 червня 2011 року , ст.ст. 2, 3, 4, 10, 59, 60, 61,79, 88, 179, 212, 213, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути із селянського фермерського господарства «Стимул» с. Курашівці (код 31599096) на користь ОСОБА_2 орендну плату за Договором оренди землі, зареєстрованого 13 листопада 2006 року за № 040683600010, за 2015 рік в сумі 755 (сімсот п'ятдесят п'ять) гривень 35 копійок.

Стягнути із селянського фермерського господарства «Стимул» с. Курашівці (код 31599096) на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржено сторонами в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Мурованокуриловецький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: