Рішення

від 02.11.2016 по справі 903/708/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 листопада 2016 р. Справа № 903/708/16

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом Приватного підприємства "Маневичімонтажрембуд"

до відповідача: Любешівської районної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

- Управління Державної казначейської служби України у Любешівському районі Волинської області

про стягнення 139 369,78 грн.

Суддя: С.В. Бондарєв

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-директор; ОСОБА_2-дов. від 23.09.2016р.

від відповідача: ОСОБА_3-дов. від 31.10.2016р. №1511/25/2-16

від третьої особи: ОСОБА_4 - дов. від 07.10.2016р. №01-54/1508

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін та третій особі роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учасникам судового процесу згідно ст. ст. 22, 27 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.

В судовому засіданні 02.11.2016 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

В судовому засіданні 02.11.2016р. о 10:30 на підставі ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 02.11.2016р. до 10:45 для представлення сторонами суду письмових пояснень по справі.

Суть спору: Позивач- Приватне підприємство "Маневичімонтажрембуд"- звернувся до господарського суду з позовом до відповідача- Любешівської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- Управління Державної казначейської служби України у Любешівському районі Волинської області - про стягнення 139 369,78 грн., в т.ч. 13 107,00грн.- 3% річних за період з 06.01.2015р. по 26.09.2016р. та 379 782,78грн.-суми індексу інфляції за період з січня 2015р. по серпень 2016р. (включно) згідно ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що у зв'язку із невиконанням відповідачем- Любешівською районною державною адміністрацією - умов договору на виконання робіт №4 від 21.12.2012р., позивач у даній справі-ПП "Маневичімонтажрембуд" звернувся до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Любешівської районної державної адміністрації 253 520,73грн.- суми основного боргу, 13 648,44грн.-3% річних за період з 11.01.2013р. по 27.10.2014р. та 42 490,55грн.-суми індексу інфляції за період з 11.01.2013р. по 27.10.2014р.

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.12.2014р. у справі №903/1067/14 за позовом Приватного підприємства "Маневичімонтажрембуд" до Любешівської районної державної адміністрації про стягнення 309 659,72грн. позов задоволено та стягнуто з Любешівської районної державної адміністрації на користь Приватного підприємства "Маневичімонтажрембуд" 309 659,72 грн., в т.ч. 253 520,73грн. - основного боргу, 42 490,55грн. - інфляційних втрат та 13 648,44грн. - 3% річних та 6 193,19грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набрало законної сили 06.01.2015р.

12.01.2015р. господарським судом Волинської області видано наказ №903/1067/14-1 про стягнення з Любешівської районної державної адміністрації на користь Приватного підприємства "Маневичімонтажрембуд" 309 659,72 грн., в т.ч. 253 520,73грн. - основного боргу, 42 490,55грн. - інфляційних втрат та 13 648,44грн. - 3% річних та 6 193,19грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Проте, борг відповідачем не повернуто, а рішення суду не виконано.

Ухвалою суду від 30.09.2016р. порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 02.11.2016р. на 10:00год.

В порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- Управління Державної казначейської служби України у Любешівському районі Волинської області.

Крім того, зобов'язано сторін представити суду: позивача- оригінали, долучених до позову доказів; копію статуту; відповідача- письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог.

Позивач в судовому засіданні 02.11.2016р. позовні вимоги підтримав та просив суд задоволити їх в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.11.2016р. та в письмових запереченнях б/н від 02.11.2016р. (вх.№01-54/9870/16) позов заперечив, вказавши, що зі сторони відповідача були здійснені усі необхідні заходи для перерахування коштів на оплату виконаних позивачем робіт по влаштуванню пішохідного мостового переходу між смт. Любешів і с. Заріка Любешівського району Волинської області. Повідомив, що платіжне доручення від 24.10.2013р. та декларація про готовність об'єкта були подані до Управління Державної казначейської служби України у Любешівському районі Волинської області у жовтні 2013 року, а тому Любешівська районна державна адміністрація здійснила усі необхідні дії по виконанню зобов'язання за договором підряду. Натомість, зі сторони Управління Державної казначейської служби України у Любешівському районі Волинської області не було здійснено перерахування коштів за виконані позивачем роботи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в судовому засіданні 02.11.2016р. та в письмових поясненнях по справі від 02.11.2016р. б/н (вх.№01-54/9869/16) позов заперечив, вказавши, що рішення суду про стягнення основної заборгованості на користь позивача у сумі 309 659,72грн. було подано в органи казначейства та включено за бюджетною програмою КПКВ 3504040 "Заходи щодо виконання судових рішень, які гарантовані державою".

Повідомив, що рішення судів, які включені до вищевказаної програми виконуються в порядку черговості. Затримка перерахування коштів позивачу відбувається у зв'язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів та передбаченими у законах про Державний бюджет України обмеженими асигнуваннями для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями.

Господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, визнавши зібрані матеріали достатніми для розгляду спору, -

встановив:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Волинської області від 23.12.2014 року №903/106714 за позовом Приватного підприємства "Маневичімонтажрембуд" до Любешівської районної державної адміністрації про стягнення 309 659,72грн. постановлено стягнути з Любешівської районної державної адміністрації на користь Приватного підприємства "Маневичімонтажрембуд" 309 659,72 грн., в т.ч. 253 520,73грн. - основного боргу, 42 490,55грн. - інфляційних втрат та 13 648,44грн. - 3% річних та 6 193,19грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду від 23.12.2014 року №903/1067/14 в апеляційному порядку не оскаржувалося та відповідно до ст. 85 ГПК України набрало законної сили 06.01.2015 року.

Відповідним рішенням суду встановлено, що 21.12.2012р. між Приватним підприємством "Маневичімонтажрембуд" (генпідрядник - виконавець) та Любешівською районною державною адміністрацією (замовник) і Любешівською селищною радою (третя сторона на боці замовника) було укладено договір на виконання робіт №4, згідно з яким виконавець зобов'язався за завданням замовника виконати роботи, замовник та третя сторона зобов'язалася прийняти роботу а замовник оплатити.

Згідно п.2.1, 2.2 даного договору виконавець виконує роботи "будівництво для влаштування пішохідного мостового переходу для забезпечення сполучення між смт. Любешів і с. Заріка Любешівського району Волинської області під час затоплення заплави р. Стохід повеневими та паводковими водами". Види робіт та їх вартість визначаються згідно проектно-кошторисної документації.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.5, 3.6, 3.7 договору сторони передбачили, що вартість виконаних робіт визначається згідно проектно-кошторисної документації, загальна вартість робіт за договором становить 260 000,00 грн. Оплата проводиться шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше, як через 10 днів після підписання актів виконаних робіт. Здача робіт виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом прийому - передачі виконаних робіт, який підписується повноваженими представниками сторін протягом 3 робочих днів після фактичного завершення робіт. Підписання акту прийому-передачі виконаних робіт представниками замовника та третьої сторони є підтвердження відсутності претензій до виконавця.

Приватне підприємство "Маневичімонтажрембуд" передбачені п.1.1, 2.1 умови договору роботи виконало, провели будівництво пішохідного мостового переходу для забезпечення сполучення між смт. Любешів і с. Заріка Любешівського району Волинської області.

Факт виконання товариством взятих на себе зобов'язань за договором підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012р. на суму 260 000,00 грн., який підписаний сторонами договору 27.12.2012 року та скріплений печатками.

Судом встановлено, що дані роботи були виконанні повністю за рахунок Приватного підприємства "Маневичімонтажрембуд", що підтверджується відомістю матеріальних цінностей (вартість/кількість) опроцентованих в акті ф.КБ-2в за грудень 2012 р. по об'єкту "Будівництва для влаштування пішохідного мостового переходу для забезпечення сполучення між смт. Любешів і с. Заріка, Любешівського району".

Разом з тим, дана заборгованість підтверджується довідкою Ківерцівської міжрайонної фінансової інспекції щодо документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та достовірності даних включених до актів виконаних робіт та стану розрахунків з Любешівською районною державною адміністрацією за період 01.01.2013р. по 01.03.2014р. за №720-14/26 від 05.05.2014р. та витягом з актом позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності у Любешівській районній державній адміністрації станом на 01.03.2014р.

Однак, сума заборгованості зменшилась на 6 479,27грн. відповідно до акту №710-14/51 від 13.05.2014р. Камінь-Каширської міжрайонної державної фінансової інспекції позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Любешівської районної державної адміністрації.

Отже, у Любешівської районної державної адміністрації Волинської області існує заборгованість за виконані будівельні роботи згідно договору за № 4 від 21.12.2012р. та актом приймання виконаних будівельних робіт в сумі 253 520,73 грн.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, ст.11 Цивільного кодексу України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст.844 ЦК України передбачено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.

Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

За ч.1 ст.854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Дана сума заборгованості - 253 520,73 грн. підтверджена матеріалами справи, відповідачем визнана, підставна та підлягає до стягнення.

Крім того, суд зауважує, що вищевказаним рішенням суду по справі №903/1067/14 було стягнуто з відповідача 309 659,72 грн., в т.ч. 253 520,73грн. - основного боргу, 42 490,55грн. - інфляційних втрат за період з 11.01.2013р. по 27.10.2014р. та 13 648,44грн. - 3% річних за період з 11.01.2013р. по 27.10.2014р.

Згідно ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Договір на виконання робіт №4 від 21.12.2012 року недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).

12.01.2015 року на виконання рішення суду від 23.12.2014 року по справі №903/1067/14 видано наказ №903/1067/14-1.

Рішенням суду від 23.12.2014р. по справі №903/1067/14 було стягнуто з відповідача 309 659,72 грн., в т.ч. 253 520,73грн. - основного боргу, 42 490,55грн. - інфляційних втрат за період з 11.01.2013р. по 27.10.2014р. та 13 648,44грн. - 3% річних за період з 11.01.2013р. по 27.10.2014р.

Отже, як вбачається з рішення суду від 23.12.2014 року №903/1067/14 до стягнення задоволено в тому числі суму основного боргу в розмірі 253 520,00грн.

Вищий господарський суд України в п. 7.2 постанови пленуму від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначив, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 року № 13/210/10 та від 12.09.2011 року № 6/433-42/183.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

За змістом ст. 511 ЦК України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 528 ЦК України у випадку покладення виконання обов'язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 194 ГК України передбачено, що неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Згідно з ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобовязання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Виходячи зі змісту ст.617 Цивільного кодексу України випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 ЦК України і ст.193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.1.10 постанови №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобовязань, взятих на себе за договором. Окрім цього, за змістом частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_4 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, про що, зокрема, зазначено у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. по справі № 3/28гс12. Також в п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі №15/5027/715/2011).

При цьому судом врахований правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 15.05.2012р. №3/28гс12 та правова позиція Вищого господарського суду України, висловлена у постановах від 03.10.2012 р. у справі №5011-53/4606-2012, від 03.12.2012р. у справі №5011-16/4107-2012, від 30.07.2014р. у справі №910/1610/14, від 10.02.2015р. у справі №922/1365/13, від 17.02.2016р. у справі №910/10575/15.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Наявне прострочене грошове зобов'язання, яке встановлене рішенням суду від 23.12.2014 року по справі №903/1067/14, обумовлює правомірність застосування ст.625 Цивільного кодексу України.

З врахуванням викладеного, перевіривши розрахунки позивача, суд вважає підставними та таким, що підлягають до стягнення:

- 3% річних, нараховані за період з 06.01.2015 року по 26.09.2016 року на суму боргу 253 520,00грн. в розмірі 13 107,00грн.;

- втрати від інфляції, нараховані за період з січня 2015 року по серпень 2016 року (включно) на суму боргу 253 520,00грн. в розмірі 126 262,78грн.

Розрахунок нарахування річних та суми індексу інфляції перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи викладене, суд не приймає доводи відповідача як такі, що не є підставою для звільнення відповідача від виплати компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про підставність позову та необхідність його задоволення.

При цьому суд виходив з обставин повної підтвердженості пред'явлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 090,55грн. слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Беручи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задоволити повністю .

2. Стягнути з Любешівської районної державної адміністрації (Волинська обл., смт. Любешів, вул. Незалежності, буд. 53, код 02051431)

на користь Приватного підприємства "Маневичімонтажрембуд" (Волинська обл., смт. Маневичі, вул. Галана, буд. 34, код 36709791)

139 369,78грн., в т.ч. 13 107,00грн.-3% річних, 126 262,78грн.-суми індексу інфляції та 2 090,55 грн.-витрат по сплаті судового збору.

Повний текст рішення складено

03.11.2016

Суддя С. В. Бондарєв