Рішення від 25.10.2016 по справі 910/16766/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2016Справа №910/16766/16 За позовом Гостомельського споживчого товариства

до фізичної особи підприємця ОСОБА_1

про стягнення 32 692,95 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Калита А.В.(керівник)

Від відповідача: не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору оренди № 8 від 01.06.2014 у розмірі 32 692,95 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.09.2016 порушено провадження у справі №910/16766/16 та призначено до розгляду на 04.10.2016.

Представник відповідача в судове засідання 04.10.2016 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 04.10.2016 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 25.10.2016.

В судове засідання 25.10.2016 прибув представник позивача та дав пояснення по справі, підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 25.10.2016 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Проте ухвала суду не була отримана відповідачем та повернулась до суду з наступної причини: "за закінчення строку зберігання".

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

01.06.2014 між Гостомельським споживчим товариством(далі позивач, орендодавець) і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1(далі відповідач, орендар) укладений договір № 8 оперативної оренди будівлі, обладнання та споруд (далі - Договір) дія якого почалася з 01.06.2014, згідно акту приймання-передачі.

Згідно розділу 1 позивач передав відповідачу в строкове платне користування окремо визначене майно - нежитлове приміщення магазин «Культовари», загальною площею 170,3 квадратних метрів, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (далі - Об’єкт оренди).

Відповідно до п. 4.1.2. Договору відповідач прийняв на себе зобов'язання

в строк, передбачений Договором вчасно і в повному обсязі, у відповідності до

умов Договору, сплачувати та відшкодовувати орендну плату, комунальні та інші платежі.

Відповідач прийняв від позивача Об’єкт оренди 01.06.2014, що підтверджується Актом приймання - передачі приміщень від 01.06.2014 (належно завірена копія Акту в матеріалах справи).

Згідно п. 3.1. договору базова орендна плата за місяць складає 1703,00 (тисяча сімсот три грн. 00 коп.) гривень, а також плата за користування земельною ділянкою в сумі 182,85 грн. (сто вісімдесят дві грн. 85 коп.). Всього 1885,85 грн. (тисяча вісімсот вісімдесят п'ять грн. 85 коп.). Орендна плата за кожний місяць не є сталою і обраховується з урахуванням індексу інфляції за даними Держкомстату України та з урахуванням зміні коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до п. 4.1.2. Договору орендну плату Відповідач зобов'язаний сплачувати у безготівковому порядку на поточний рахунок Позивача або готівкою в касу Позивача до 10 числа кожного календарного місяця, в якому здійснюється користування Об’єктом оренди, в національній валюті України, а також компенсувати комунальні та інші платежі.

Матеріали справи свідчать, що позивач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, приміщення в строкове платне користування передав, що підтверджується Актом приймання-передачі приміщення від 01.06.2014.

Проте, відповідач взятих на себе зобов'язань за Договором не виконав, орендної плати за користування орендованим приміщенням не сплатив, а також не відшкодував належних до відшкодування комунальних та інших платежів. Внаслідок чого в період з листопада 2015 року і до червня 2016 року виникла заборгованість в сумі 24622,40 грн. (двадцять чотири тисячі шістсот двадцять дві грн. 40 коп.) відповідно до бухгалтерської довідки № 57 від 22.06.2014, що додається.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість за договором оренди за вказаний період на суму 24 622,40 грн.

Даними діями відповідач порушує взяті на себе зобов'язання за вказаним договором.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору оренди, між сторонами, згідно ст. 11 ЦК України , виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України ).

У відповідності до ст.ст. 202 , 203 , 205 , 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525 , 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України ).

На підставі ст. 3 ЦК України , яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 759 ЦК України , за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст.. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона(орендодавець) передає другій стороні(орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що відповідач має перед позивачем заборгованість зі сплати орендної плати по договору за період з листопада 2015 року і до червня 2016 року у розмірі 24 622,40 грн.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованість з орендних платежів у розмірі 24 622,40 грн. визнаються судом обґрунтованими та задовольняються в повному обсязі.

Крім того, оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, позивачем заявлено до стягнення 6 185,96 грн. пені, відповідно до п. 5.1.1. договору.

Пеня нарахована позивач за період з листопада 2015 року і до червня 2016 року.

Однак, відповідно ж до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкції за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Більше того, позивачем розраховано пеню на всю суму боргу за весь період прострочення, що не відповідає чинному в Україні законодавству.

У зв'язку з наведеним, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 1 581,51 грн.

Пунктом 5.1.1. договору за несвоєчасну сплату орендних платежів передбачена відповідальність - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 1 581,51 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 433,08 грн. та інфляційні збитки в сумі 1 451,51 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 433,08 грн., інфляційні збитки - 1 451,51 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не доведено та не надано доказів на спростування доводів позивача та підтвердження обставин, що звільняло відповідача від обов'язку оплати орендних платежів по договору на спірну суму.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України , ст.ст. 33 , 34 , 49 , 64 , 75 , 82 , 83 , 84 , 85 ГПК України , суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Гостомельського споживчого товариства задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Гостомельського споживчого товариства (Київська обл., смт. Гостомель, вул. Свято-Покровська, буд. 216, код ЄДРПОУ 01754178) 24 622 (двадцять чотири тисячі шістсот двадцять дві) грн. 40 коп. заборгованості, пеню у розмірі 1 581 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят одна) грн. 51 коп., інфляційні збитки в сумі 1451(одна тисяча чотириста п"ятдесят одна) грн. 51 коп., 3% річних в сумі 433(чотириста тридцять три) грн. 08 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1183 (одна тисяча сто вісімдесят три) грн. 98 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 03.11.2016