Постанова

від 02.11.2016 по справі 918/596/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2016 р. Справа № 918/596/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Розізнана І.В. ,

судді Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Драчук В.М.

за участю представників сторін:

позивача - представник ОСОБА_1 довіреність у справі; представник ОСОБА_2 довіреність у справі

відповідача - фізична особа-підприємець ОСОБА_3; представник - адвокат Романчук І.І. угода про на дання правової допомоги у справі

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду Рівненської області від 05.09.2016 у справі № 918/596/16 (суддя Торчинюк В.Г.)

за позовом: Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення заборгованості в сумі 3 342 грн. 81 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.09.2016 у справі №918/596/16 (суддя - Торчинюк В.Г.) позов Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в сумі 3 342 грн. 81 коп. задоволено частково.

На користь Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 2 215 грн. 29 коп. боргу по орендній платі та 913 грн. 20 коп. судового збору.

Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення пені нарахованої на заборгованість за період з липня 2015 року по грудень 2015 року в сумі 607 грн. 79 коп.

Припинено провадження по справі в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради заборгованості по орендній платі в сумі 519 грн. 73 коп. за договором оренди від 17 травня 2012 року № 33-б, за липень 2015 року.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що 17 травня 2012 року між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір оренди № 33-б нерухомого майна (спортивного майданчика - міні футбольного поля), що належить територіальній громаді м. Рівного, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування спортивний майданчик (міні футбольне поле), надалі - майно, загальною площею 796 кв.м, розташований на АДРЕСА_1, що перебуває на балансі управління у справах сім'ї, молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради. Вартість майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 31 березня 2012 року і складає 72 354 грн. 00 коп. (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади міста Рівного, затвердженої рішенням Рівненської міської ради (надалі Методика розрахунку) і становить без ПДВ за місяць оренди - 302 грн. 39 коп. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Згідно пункту 3.8. договору у разі припинення договору оренди орендар сплачує орендну плату по день фактичної передачі майна за актом прийому-передачі. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість з орендної плати, якщо така виникла, у повному обсязі враховуючи санкції, балансоутримувачу.

Пунктами 10.1. та 10.3. договору визначено, що цей договір укладено строком на два роки одинадцять місяців; діє з 17 травня 2012 року до 16 квітня 2015 року включно.

Відповідно після припинення дії договору оренди № 33-б від 17.05.2012р. та станом на 07.12.2015, відповідач як орендар не повернув нерухоме майно (спортивний майданчик-міні футбольного поля), що належить територіальній громаді м.Рівного, загальною площею 796 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, тим самим не виконав обов'язок повернення орендованого майна, що передбачено ч. 1 ст. 785 ЦК України, що привело до застосування п. 3.8 договору, яким передбачено сплата орендної плати підприємцем по день фактичного повернення майна за актом приймання-передачі, з огляду на приписи ст.ст. 11, 509, 526, 530, 612, 629, 762 ЦК України, ст. 283 ГК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 05.09.2016 в частині стягнення 2215,29 грн. боргу по орендній платі та 913, 20 грн. судового збору скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, скаржник вважає, що обґрунтування на які посилається господарський суд Рівненської області, як на обставину щодо задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення 2 215 грн. 29 коп. боргу по орендній платі та 913 грн. 20 коп. судового збору. є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та відповідно рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідно до наступного.

Скаржник вважає, що жодних повідомлень про те що власник має намір використовувати орендоване майно для власних потреб ні за три місяця до закінчення договору ні до закінчення строку дії договору оренди позивачем на адресу відповідача не направлялося. Як і не повідомлялося про намір не продовжувати договір на новий строк.

Зважаючи на той факт, що відповідачем належним чином виконувалися умови договору оренди від 17.05.2012 року, останній мав переважне право на продовження оренди на новий термін.

Таким чином 15.04.2015 року відповідач звернувся до позивача з пропозицією укласти договір оренди на новий строк.

07 травня 2015 року відповідачем було отримано лист Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради №08-341 від 20.04.2015 року, яким його було повідомлено, що вказаний договір не буде продовжено на новий строк та позивач просив забезпечити повернення орендованого майна 28 квітня 2015 року.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що повідомлення про припинення договору оренди отримав 07.05.2015 року, після вказаної дати передачі майна, він відповідно і не міг забезпечити 28.04.15 року повернення майна.

05.06.2015 року Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 заборгованості з орендної плати та зобов'язання повернути майно з оренди.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2015 року по справі №918/631/15 позов задоволено частково: Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 передати орендоване майно - спортивний майданчик (міні футбольне поле) загальною площею 796 м кв; стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - 172,93 грн. заборгованості по орендній платі. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 року апеляційну скаргу Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення господарського суду Рівненської області від 25.08.15р. у справі №918/631/15 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому скаржник наголошує, що відповідно до п. 10.8. договору оренди від 17.05.2015 року майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання Сторонами акту прийому-передачі. Обов'язок щодо складання прийому-передачі про повернення майна покладається на Орендодавця. Виходячи з наведеного обов'язок Орендодавця скласти акт прийому - передачі виникає з моменту припинення договору. Всупереч вказаним нормам права акт прийому-передачі майна з оренди Позивачем Відповідачу надано не було.

В той час як фізична особа-підприємець ОСОБА_3 під час розгляду справи №918/631/15 господарським судом Рівненської області 01.08.2015 року повторно надіслав на адресу позивача повідомлення про повернення майна з оренди та акт прийому-передачі вказаного майна.

Вказане повідомлення про повернення майна з оренди позивачем залишено без відповіді. Другий примірник акту прийому-передачі не повернуто.

І лише 07.12.2015 року позивачем було прийнято вказане майно, про що складено акт державним виконавцем.

Скаржник стверджує, що направляв на адресу позивача лист з проханням прийняти майно з оренди до якого додавався складений орендарем акт прийому-передачі. що підтверджує той факт, що не ухилявся від виконання свого обов'язку, намагаючись повернути майно з оренди. В свою чергу, позивач не надав суду жодного доказу направлення Відповідачу акта прийому - передачі майна.

Скаржник вважає, що з огляду на викладене, оскільки прострочення мало місце саме зі сторони позивача, і неповернення орендованого майна стало наслідком прострочення позивача. відповідно позовні вимоги щодо стягнення орендної плати за період з липня по грудень 2015 року є безпідставними.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на ст. 26, ст.17 «Про оренду державного та комунального майна», ст. 193, ст. 291, Господарського кодексу України, ст.ст. 13, 14, 16, 523, 525, 526, 612, 613, 625, 626, 763, 795 Цивільного кодексу України.

Крім того, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить суд відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги, до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2016, колегією суддів у складі: головуюча суддя Гудак А.В., суддя Розізнана І.В., суддя Олексюк Г.Є., апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 02.11.2016.

Скаржнику - Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 відстрочено сплату судового збору в сумі 1515,80 грн. до 01.11.2016 включно.

01.11.2016 на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що згідно ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди. Відповідно до умов договору оренди від 17.05.2012 № 336 (пункт 5.7) орендар зобов'язувався у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві або за його вказівкою - балансоутримувачу орендоване майно в належному стані. Відповідно до п.2.4 цього ж договору обов'язок щодо складання акта прийому-передачі покладається на орендодавця за участю балансоутримувача. Листом № 08-341 від 20.04.2015 управління повідомило відповідача про припинення дії договору оренди та про передачу майна балансоутримувачу - управлінню у справах сім'ї та молоді у визначений час. Виходячи із змісту акту прийому - передачі майна він має бути складений при огляді майна за участю сторони, яка передає та сторони, яка приймає із фіксуванням стану майна, що передається та зазначається дата фактичного повернення майна.

Надані відповідачем документи не можуть бути підставою для припинення нарахування та сплати орендної плати. А також його дії щодо передачі майна є неналежними і не відповідають умовам договору та звичаям ділового обороту у орендних правовідносинах. Отож акт від 17.04.2015 направлений 01.08.2015, без участі балансоутримувача і без огляду майна на місці не міг бути підписаний сторонами заднім числом.

Позивач зазначає, що відповідач намагається довести суду свою невинуватість у несвоєчасному поверненні майна. Проте такий факт має значення при стягненні неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення на підставі ст.785 Цивільного кодексу України. Предметом стягнення у даній справі є заборгованість з орендної плати. Відповідно до п.1 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна «орендар за користуванням об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності і у відповідності до умов договору оренди сплачується орендарем по день фактичного повернення приміщення за актом прийому-передачі».

Отже, твердження апелянта про прострочення кредитором (управлінням) виконання зобов'язання та неможливість виконання свого зобов'язання з вини кредитора, а також вжиття всіх можливих, на його думку, заходів для повернення майна з оренди, спростовується вищезазначеним.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.11.2016 підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити. На виконання вимог ухвали суду від 28.09.2016 долучив до матеріалів справи докази сплати судового збору у сумі 1515,80 грн. - квитанція №86 від 01.11.2016 та фіскальний чек ПН 215600426655 від 02.11.2016.

Представник позивача в судовому засіданні 02.11.2016 заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На виконання вимог ухвали суду від 28.09.2016 долучив витяг з ЄДРПОУ щодо Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні 02.11.2016, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 05.09.2016 у справі № 918/596/16 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2012 між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичною особою-підприємцем було укладено договір оренди № 33-б нерухомого майна (спортивного майданчика - міні футбольного поля), що належить територіальній громаді м. Рівного, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування спортивний майданчик (міні футбольне поле), надалі - майно, загальною площею 796 кв.м, розташований на АДРЕСА_1, що перебуває на балансі управління у справах сім'ї, молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади міста Рівного, затвердженої рішенням Рівненської міської ради (надалі Методика розрахунку) і становить без ПДВ за місяць оренди - 302 грн. 39 коп. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Згідно пункту 3.8. договору у разі припинення договору оренди орендар сплачує орендну плату по день фактичної передачі майна за актом прийому-передачі. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість з орендної плати, якщо така виникла, у повному обсязі враховуючи санкції, балансоутримувачу.

Пунктами 10.1 та 10.3 договору визначено, що цей договір укладено строком на два роки одинадцять місяців; діє з 17 травня 2012 року до 16 квітня 2015 року включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах, які були передбачені цим договором за умови згоди балансоутримувача. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка майна була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка майна.

Відповідно до пункту 5.7. договору орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві або за його вказівкою повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду з урахування нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Крім того, матеріали справи містять рішення господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2015 року № 918/631/15, яким зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 передати орендоване майно - спортивний майданчик (міні футбольне поле) загальною площею 796 кв.м, розташований на АДРЕСА_1, балансоутримувачу - Управлінню у справах сім'ї, молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради та стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 борг в сумі 172 грн. 93 коп. по орендній платі на користь Управління у справах сім'ї, молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Пунктом 6 резолютивної частини вказаного рішення у задоволенні позову Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 892 грн. 81 коп. відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2015 року № 918/631/15 зазначене рішення суду залишено без змін.

Отже, рішення господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2015 року № 918/631/15 набрало законної сили 28 жовтня 2015 року.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .

ГПК перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт:

а) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі (за винятком встановлених рішенням третейського суду);

б) встановлені вироком у кримінальному провадженні (постановою суду у справі про адміністративне правопорушення) питання, чи мало місце діяння та чи вчинене воно особою, при розгляді господарської справи про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї винної особи.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про преюдиціальність факту про те, що :

- договір оренди від 17 травня 2012 року припинив свою дію 16 квітня 2015 року на підставі пункту 10.3. договору (направленого повідомлення орендодавцем про закінчення договору протягом одного місяця після закінчення дії договору);

- з підприємця стягнуто борг по сплаті орендних платежів за період з січня 2015 року по липень 2015 року (на підставі пункту 3.8. договору, сплата оренди по день фактичного передання майна) в сумі 172 грн. 93 коп.

Матеріалами справи підтверджено, що 07 грудня 2015 державним виконавцем було складено акт, яким державний виконавець підтвердив, що майно - спортивний майданчик (міні-футбольне поле) загальною площею 796 кв.м. передано Управлінню у справах сім'ї, молоді та спорту виконавчого комітету Рівненської міської ради.

07 липня 2016 року управлінням було направлено на адресу підприємця претензію про стягнення заборгованості в сумі 3 342 грн. 81 коп. (а.с. 13)

Матеріали справи не містять відповіді підприємця на зазначений лист.

Крім того, колегія суддів встановлено, що матеріали даної справи містять рішення господарського суду Рівненської області, яким вирішено господарський спір в частині стягнення заборгованості по орендній платі за липень 2015 року, за договором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Відповідно колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо припинення провадження по справі, в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради заборгованості по орендній платі в сумі 519 грн. 73 коп. за договором оренди від 17 травня 2012 року № 33-б, за липень 2015 року.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір оренди №33-б від 17.05.2012 року за своєю правовою природою є договором найму, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 58 ЦК України.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст.173, 174, 175 ГК України, ст.ст.11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Судовою колегією встановлено, що відповідач до 07.12.2015 без правових підстав користувався спортивним майданчиком (міні футбольне поле), загальною площею 796 кв.м, розташованим на АДРЕСА_1 в результаті чого утворилася заборгованість по орендній платі в сумі 2 215,29 грн..

Дані обставини стали підставою для звернення до господарського суду Рівненської області з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2215,29 грн. за період з з серпня 2015 року по грудень 2015 року.

Тобто, предметом даного спору є стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за період неповернення орендованого приміщення після припинення орендних правовідносин.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

За приписами ст. 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п.5.7 договору орендар зобов`язується у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві або за його вказівкою повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду з урахування нормального фізичного зносу.

Матеріалами справи підтверджується встановлені судом першої інстанції обставини справи, про те, що позивачем на адресу підприємця було надіслано лист від 20.04.2015р. №08-341 про припинення дії договору та повернення орендованого майна, який отриманий відповідачем 07.05.2015р..

Колегія суддів погоджується з висновком, що у зв`язку з зазначеними обставинами, договір припинив свою дію, а орендоване майно відповідачем не повернуто балансоутримувачу, тому позовна вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі є обґрунтована та підлягає до задоволення.

Таким чином, матеріали справи доказів повернення відповідачем балансоутримувачу орендованого майна після закінчення строку дії договору не містять. Тому, колегія суддів погоджується з висновком, що орендоване майно повернене не було, а підприємець продовжував користуватися орендованим майном.

Окрім того, судова колегія відповідності до ст. 43 ГПК України всебічно, повно вивчивши всі обставини справи в їх сукупності з твердженнями відповідача не погоджується.

Зокрема, скаржник зазначає, що останнім на адресу орендодавця було надіслано повідомлення про повернення майна з оренди (а.с. 23), яким підприємець повідомляв, що вдруге направляє два екземпляри акту повернення орендованого майна від 17 квітня 2015 року.

Крім того, в матеріалах справи наявні належним чином завірені копії надісланих для орендодавця, актів прийому-передачі майна (спортивний майданчик загальною площею 796 кв.м.) від 17 квітня 2015 року з підписами та печатками підприємця (а.с. 26, докази надіслання а.с. 24, 25) та докази відправлення фіскальний чек від 01 серпня 2015 року № 4913 та опис вкладення.

Отже, на думку відповідача ним було повернуто майно для орендодавця 01 серпня 2015 року (з моменту надіслання).

Судом також враховано, що акти прийому-передачі, яким надано правову оцінку рішенням суду від 18 серпня 2015 року № 918/631/15, які були надіслані підприємцем супровідним листом від 07 липня 2015 року є відмінними від тих, які розглядаються у даній справі.

Надаючи оцінку усім доказам в їх сукупності суд зазначає, що відповідачем не надано оригінали доказів надіслання актів прийому-передачі від 17 квітня 2015 року, а саме фіскального чеку та опису вкладення.

Також, матеріали справи не містять доказів отримання вищезазначених актів управлінням.

У судовому засіданні уповноважений представник позивача зазначив, що на адресу управління, вищезазначений лист з повідомленням та актами прийому-передачі майна не надходив.

Судом, з копій надісланих для орендодавця, актів прийому-передачі майна (спортивний майданчик загальною площею 796 кв.м.) з'ясовано, що вони датовані 17 квітня 2015 року, в той час, як надсилалися 01 серпня 2015 року.

Тобто, орендар направив на адресу орендодавця акти, в які було внесено недостовірні дані, зокрема дата.

Крім того, на час надіслання (01 серпня 2015 року) зазначених актів, уже тривав розгляд справи № 918/961/15, отже, маючи намір повернути майно в добровільному порядку, відповідач мав змогу подати на затвердження для господарського суду Рівненської області мирову угоду.

Також, суд наголошує, що як було встановлено вище, майно було повернуто згідно акту державного виконавця від 07 грудня 2015 року, що підтвердив сам ФОП ОСОБА_3 поставивши свій підпис.

Отже, підприємець підписавши акт державного виконавця, своїми діями схвально ставився до того, що майно передається лише 07 грудня 2015 року, а не уже передане 01 серпня 2015 року за надісланими для управління актами.

Крім того, підприємець вважавши, що він передав орендоване майно для управління ще 01 серпня 2016 року, під час виконання мав повідомити ДВС України про те, що майно вже повернуте (доказів такого звернення суду не надано), натомість орендар підписав акт державного виконавця без будь яких зауважень та заперечень.

Тому, враховуючи усі обставини справи та наявні докази в їх сукупності суд вбачає, що ФОП ОСОБА_3 своїми діями підтвердив перебування майна в його користуванні до 07 грудня 2015 року.

Будь яких, належних та допустимих доказів того, що ФОП ОСОБА_3 в добровільному порядку повернув майно, матеріали справи не містять, відтак суд відхиляє твердження відповідача про те, що майно уже було повернуто 01 серпня 2015 року, як необґрунтовані та не доведені.

Щодо вимоги позивача в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 2215,29 грн. по орендній платі за період з серпня 2015 року по грудень 2015 року, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 291 ГК України та ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено.

Договір оренди від 17 травня 2012 року № 33 - б припинив свою дію 16 квітня 2015 року, через закінчення строку на який його було укладено.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Колегією суддів встановлено, що майно повернуто підприємцем балансоутримувачу 07 грудня 2015 року, тому в орендаря виникло зобов'язання щодо сплати орендної плати за фактичне користування майном у відповідності з пунктом 3.8. договору (сплата орендної плати у разі припинення договору по день фактичного користування).

Отже, управління правомірно звернулося до суду, в частині стягнення заборгованості з підприємця по орендній платі за період з серпня 2015 року по грудень 2015 року.

Згідно розрахунку позивача за період з серпня 2015 року по грудень 2015 року відповідач повинен сплатити позивачу 2215,29 грн. боргу по орендній платі.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по орендній платі за користування орендованим майном.

Крім того, пунктом 3.8. договору, передбачено сплата орендної плати підприємцем по день фактичного повернення майна за актом приймання-передачі, водночас даним пунктом не передбачена умова нарахування штрафних санкцій у вигляді пені, після припинення дії договору.

Колегію суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази існування правовідносин у період з липня 2015 року по грудень 2015 року, на підставі яких можна нарахувати відповідачу штрафні санкції (пеню).

Як було встановлено вище, договір припинив свою дію 16 квітня 2015 року, відтак у суду відсутні були правові підстави, для стягнення з відповідача на користь позивача пені за вказаний період , оскільки договір припинив свою дію.

За таких обставин, господарський суд Рівненської області правомірно відмовив в задоволенні позову в частині стягнення пені нарахованої на заборгованість за період з липня 2015 року по грудень 2015 року в сумі 607 грн. 79 коп.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, які фактично повторюють його доводи викладені у відзиві на позов і яким суд першої інстанції дав належну оцінку, на переконання колегії суддів не доводять помилковість прийнятого місцевим господарським судом рішення, а тому не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення господарського суду Рівненської області від 08.09.2016 у справі №918/596/16.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, які фактично повторюють його доводи викладені у відзиві на позов і яким суд першої інстанції дав належну оцінку, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 05 вересня 2016 р. у справі № 918/596/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу № 918/596/16 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Олексюк Г.Є.