Рішення

від 01.11.2016 по справі 906/882/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "01" листопада 2016 р. Справа № 906/882/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1. - довіреність від 19.09.2016;

ОСОБА_2 - генеральний директор (наказ №28-к від 14.08.2015);

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаси-Оіл" (автодорога Канів-Чигирин-Кременчук, 70 км-520м, сільрада Геронимівська, Черкаський район, Черкаська область)

до Селянського (фермерського) господарства "Пріоритет" (с. Кам'яний брід Коростишівський район Житомирська область)

про стягнення 60205,31 грн.

Позивач звернувся до суду з позов про стягнення з відповідача 60205,31грн. за неналежне виконання договору №38/к постачання нафтопродуктів від 01.07.2015 з яких: 41668,00грн. - основний борг, 3822,22грн. - інфляційні, 1843,34грн. - 3% річних, 12871,75грн. - пеня. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

01.11.2016 на адресу суду від ТОВ "Черкаси-Оіл" надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 18537,41грн., з яких: 3822,22грн. - інфляційні, 1843,34грн. - 3% річних, 12871,75грн. - пеня.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви від 01.11.2016.

Згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Подана позивачем заява про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду, оскільки в даному випадку, як вбачається із матеріалів справи та характеру відносин, які склались між сторонами, дії позивача стосовно зменшення позовних вимог не суперечать чинному законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

У разі зменшення позовних вимог, якщо заяву прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, в даному випадку - це сума 18537,41грн.

Суд розглядає справу з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідач в судове засідання не з'явився, за допомогою факсимільного зв'язку надіслав лист за вих.№29 від 01.11.2016, відповідно до якого останній повідомляє суд, що станом на 28.10.2016 СФГ "Пріоритет" повністю сплатило суму основного боргу, на підтвердження чого подав копію платіжного доручення №171 від 28.10.2016 на суму 41668,00грн. В зв'язку з чим просить суд закрити провадження у справі №906/882/16 та здійснювати розгляд справи без участі представника підприємства.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Черкаси-Оіл" (постачальник/позивач) та Селянським (фермерським) господарством "Пріоритет" (покупець/відповідач) укладено договір постачання нафтопродуктів №38/к (а.с.12-14), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товар партіями для подальшого комерційного господарського використання з метою виробничого використання та надання пов'язаних з цим послуг в порядку, що передбачений цим договором, а покупець - прийняти та оплатити товар згідно рахунку (п.1.1 договору).

Найменування товару - світлі нафтопродукти (бензини та дизельне пальне) (п.1.2 договору).

Відповідно до п.3.1 договору передача (приймання-передача) товару здійснюється на заправках постачальника у вигляді заправки автотранспорту покупця відповідно до відомостей на відпуск нафтопродуктів.

Розрахунки за поставлений товар здійснюються на підставі видаткових накладних (актів прийому-передачі), рахунків-фактури шляхом оплати протягом 7 (семи) робочих днів на розрахунковий рахунок постачальника з моменту отримання товару (п.4.1 договору).

Ціна на товар є динамічного та вказується в виписаних постачальником бухгалтерських документах (п.4.3 договору).

Товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року включно, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення. Закінчення терміну дії договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання (п.9.1 договору).

На виконання умов зазначеного договору поставки постачальником здійснювалися наступні відвантаження товару на загальну суму 64 848,00 грн.:

- 28.07.2015 дизельне пальне у кількості 1 220 л на суму 23 180,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1523 від 28.07.2015;

- 21.08.2015 дизельне пальне у кількості 1 360 л на суму 24 968,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1714 від 21.09.2015;

- 17.09.2015 дизельне пальне у кількості 1 000 л на суму 16 700,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1825 від 17.09.2015 (а.с.15-17).

Проте в порушення умов, визначених у п.п. 4.1 та 6.5 договору постачання нафтопродуктів, покупець товар, зазначений у видатковій накладній №1523 від 28.07.2015 оплатив частково, а саме:

- 29.07.2015 - 2 000,00 грн. (платіжне доручення № 141 від 29.07.2015);

- 06.11.2015 - 5 000,00 грн. (платіжне доручення № 209 від 06.11.2015);

- 19.11.2015 - 5 000,00 грн. (платіжне доручення № 231 від 19.11.2015);

- 20.11.2015 - 5 000,00 грн. (платіжне доручення № 233 від 20.11.2015);

- 23.05.2016 - 3 000,00 грн. (платіжне доручення № 56 від 23.05.2016);

- 19.08.2016 - 3 180,00 грн. (платіжне доручення № 120 від 19.08.2016).

Вказані оплати підтверджуються випискою по рахунку № 26009432343 АТ "Райффайзен банк Аваль" у м. Києві, за період з 29.07.2015 по 19.08.2016 р. (а.с.18).

Як зазначив позивач, товар, поставлений відповідно до видаткових накладних №1714 від 21.09.2015 на суму 24968,00грн. та №1825 від 17.09.2015 на суму 16700,00грн. покупцем взагалі не оплачений.

16.05.2016 позивач направив на адресу відповідача претензію за вих.№35 про сплату заборгованості, яка залишилась без відповіді та задоволення (а.с.19-20).

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на день звернення до суду становила 41668,00грн., що підтверджується відповідним розрахунком.

Разом з тим, під час розгляду справи в суді відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 41668,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №171 від 28.10.2016, у зв'язку з чим позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача 18537,41грн., а саме: 3822,22грн. - інфляційні, 1843,34грн. - 3% річних, 12871,75грн. - пеня.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю правовою природою договір №38/к від 01.07.2016, укладений між сторонами, відповідає умовам договору поставки.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 3 ст.549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначено у п.2.1 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2014 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (зі змінами), якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

З огляду на зазначене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 12871,75грн. пені за безпідставністю її нарахування.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 3822,22грн. інфляційних та 1843,34грн. - 3%річних.

Перевіркою розрахунку 3% річних судом виявлено помилку в частині періодів їх нарахувань, в зв'язку з чим правильним є розмір 3% річних в загальній сумі 1481,13грн., зокрема нарахованих:

1) по видатковій накладній №1523 від 28.07.2015:

- в сумі 160,16грн. за період з 07.08.2015 по 06.11.2015 на суму заборгованості 21180,00грн.;

- в сумі 15,96грн. за період з 07.11.2015 по 19.11.2015 на суму заборгованості 16180,00грн.;

- в сумі 0,92грн. за 20.11.2015 на суму заборгованості 11180,00грн.

- в сумі 93,26грн. за період з 21.11.2015 по 23.05.2016 на суму заборгованості 6180,00грн.;

- в сумі 22,68грн. за період з 24.05.2016 по 19.08.2016 на суму заборгованості 3180,00грн.;

2) по видатковій накладній №1714 від 21.08.2015:

- в сумі 733,34грн. за період з 03.09.2015 по 25.08.2016 на суму заборгованості 24968,00грн.;

3) по видатковій накладній №1825 від 17.09.2015:

- в сумі 454,81грн. за період з 29.09.2015 по 25.08.2016 на суму заборгованості 16700,00грн.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в загальній сумі 1481,13грн.

Перевіркою розрахунку інфляційних судом також виявлено помилку в частині періодів їх нарахувань, в зв'язку з чим обґрунтованою та правильною є загальна сума інфляційних - 3230,50грн. , зокрема нарахованих:

1) по видатковій накладній №1523 від 28.07.2015:

- в сумі 34,38грн. за період з серпня 2015 по жовтень 2015 на суму заборгованості 21180,00грн.;

- в сумі 364,32грн. за період з грудня 2015 по травень 2016 на суму заборгованості 6180,00грн.;

2) по видатковій накладній №1714 від 21.08.2015:

- в сумі 2099,22грн. за період з вересня 2015 по серпень 2016 на суму заборгованості 24968,00грн.;

3) по видатковій накладній №1825 від 17.09.2015:

- в сумі 997,05грн. за період з жовтня по серпень 2016 на суму заборгованості 16700,00грн.

Враховуючи те, що позивачем заявлено до стягнення інфляційні по видаткових накладних №1714 від 21.08.2015 та №1825 від 17.09.2015 в розмірі 1939,68грн. та 892,12грн. відповідно, заява про збільшення суми позову в цій частині не подавалась, то стягненню підлягають інфляційні в заявленій сумі.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних в загальній сумі 3230,50грн.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3230,50грн. - інфляційних та 1481,13грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог за правилами ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.22,33,34,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Пріоритет" (12511, Житомирська область, Коростишівський район, с.Кам'яний Брід, код ЄДРПОУ 32505852)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаси-Оіл" (19601, Черкаська область, Черкаський район, сільрада Геронимівська, автодорога Канів-Чигирин-Кременчук, 70 км-520м, код ЄДРПОУ 32179953):

- 3230,50грн. - інфляційних;

- 1481,13грн. - 3% річних;

- 350,24грн. - судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 04 листопада 2016 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу (за заявою)

3 - відповідачу (рек. з повід.)