Рішення

від 01.11.2016 по справі 915/1052/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 року Справа № 915/1052/16

Господарський суд Миколаївської області у складі судді ВасильєвоїЛ.І. при секретарі судового засідання Матвєєвій А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

За позовом: Керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави 55213, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Карла Маркса , 18

до відповідача-1: ОСОБА_1 селищна рада Арбузинського району Миколаївської області, 55301, Миколаївська область, смт. Арбузинка, пров. Каштановий, 18

до відповідача-2: Фермерське господарство В«ОСОБА_2М.В» , 55301, АДРЕСА_1

про: визнання недійсною угоди про соціально-економічне партнерство на 2016 рік від 23.03.2016 року.

Представники сторін:

від позивача: представник не з'явився

від відповідача : представник не з'явився

У судовому засіданні приймає участь прокурор Кадєєва А.В.

Суть спору: 30.09.2016 р. керівник Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави з позовними вимогами до відповідачів ОСОБА_1 селищної ради Арбузинського району Миколаївської області (далі - відповідач-1) та Фермерського господарства «ОСОБА_2М.» (далі - відповідач-2) про:

- визнання недійсною угоди про соціально-економічне партнерство на 2016 рік, укладену між відповідачами 23.03.2016 р.;

- витребування від відповідача-2 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 19,7090 га (ріллі), розташовану за межами населеного пункту в межах території ОСОБА_1 селищної ради Арбузинського району Миколаївської області.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі.

01.11.2015 р. від відповідача-1 надійшло клопотання від 27.10.2016 р. № 1253/15/16 в якому він вказує, що проти позову не заперечує та просить розглядати справу за відсутності його представника.

Суд клопотання відповідача-1 задовольнив.

Відповідач-2 своїм правом, передбаченим ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо надання відзиву на позов, участі в судовому засідання не скористався. Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній документами згідно ст. 75 вказаного кодексу.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначив наступне.

Первомайською місцевою прокуратурою в ході вивчення стану додержання вимог чинного законодавства при використанні земель сільськогосподарського призначення на території Арбузинського району Миколаївської області встановлено наступні порушення.

Рішенням відповідача-1 від 03.12.2015 №7 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 11,2 га в межах території ОСОБА_1 селищної ради для ведення фермерського господарства.

Відповідно до інформації відповідача-1 від 03.06.2016 в період виготовлення проекту землеустрою між відповідачами 23.03.2016 укладено угоду про соціально-економічне партнерство на 2016 рік (далі - угода) терміном дії до 31.12.2016 з подальшою пролонгацією терміну її дії.

Відповідно до положень угоди відповідач-1 передав відповідачу-2 в обробіток земельну ділянку площею 20 га для вирощування зернових культур на території відповідача-1 та зобов'язано фермерське господарство сплачувати орендну плату за використання земельної ділянки в розмірі 40000 грн. (з розрахунку 2000 грн. за 1 га земель). Річна сума фінансування перераховується не пізніше 10.11.2016.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд -

встановив:

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За своїм змістом зазначена угода є договором передачі у платне користування земельної ділянки, тобто договором оренди землі, оскільки вона відповідає вимогам ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» в частині визначення істотних умов договору оренди землі. Зокрема, в угоді зазначено об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди та відомості про орендну плату із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення (розділи 1, 2, 3, 4 Договору).

Крім цього, те, що між відповідачами фактично укладено договір оренди землі підтверджується протоколом допиту голови селищної ради ОСОБА_3 від 20.09.2016, проведеного під час досудового розслідування кримінального провадження №42016151300000077, розпочатого 09.08.2016 за фактом самовільного використання спірної земельної ділянки за ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Статтею 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочин вважається удаваним у разі вчинення його сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. У такому випадку відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно з абз. 4 п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Враховуючи те, що між відповідачами фактично укладений договір оренди землі, застосуванню підлягають відповідні положення Земельного кодексу України, які регулюють питання надання земель у користування.

Відповідно до листів відповідача-1 від 03.06.2016 № 587/14/16 та Відділу Держгеокадастру в ОСОБА_1 районі Миколаївської області від 07.06.2016 № 10-14.06-0.2-528/2-16 вказана земельна ділянка площею 20 га знаходиться за межами населеного пункту та відноситься до земель державної форми власності сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 15-1 цього Кодексу розпоряджатися землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, уповноважений центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 4 статті 122 вищевказаного Кодексу передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно підпункту 12 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.02.2015 № 14, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України.

Отже, орган, який на даний час розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території області є Головне управління Держгеокадастру в області.

Таким чином, відповідач-1 поза межами своїх повноважень фактично розпорядився землями державної власності при укладанні спірної угоди.

Статтями 116, 123 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час укладання вищевказаної угоди передбачено, що юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону, які приймаються на підставі відповідних проектів землеустрою щодо їх відведення. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом надання їх у користування.

Згідно зі ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 вказаної статті не передбачено надання земель юридичним особам для вирощування зернових культур без проведення земельних торгів.

Водночас, всупереч зазначеним вимогам законодавства, проект землеустрою щодо відведення відповідачу-2 вищевказаної земельної ділянки не розроблявся, рішення про надання вказаної земельної ділянки на підставі виготовленої документації не приймалися. Земельні торги щодо продажу права оренди спірної земельної ділянки не проводились.

Статтею 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, фактичний договір оренди землі названо угодою про соціальне-економічне партнерство, як наслідок документація із землеустрою не розроблена, земельні торги не проведено, договір у встановленому законодавством порядку не зареєстровано.

Крім цього, статтею 79-1 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування, державної реєстрації у Державному земельному кадастрі та права власності на неї.

Водночас, відповідно до інформації відділу Держгеокадастру в ОСОБА_1 районі Миколаївськолї області (листи від 21.04.2016 р. № 10-14.06-0.2-395/2-16, від 09.09.2016 р. № 10-14.06-0.2-824/2-16, від 07.06.2016 р. № 10-14.06-0.2-528/2-16) земельна ділянка площею 20 га не сформована, у Державному земельному кадастрі не зареєстрована, тому взагалі не могла бути предметом спірної угоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як вказано у п. 3.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» до господарських договорів, що підпадають під ознаки ч. 1 ст. 207 ГК України, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на незаконне заволодіння, користування, розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України).

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Враховуючи викладене, та те, що відповідач-1 не будучи власником вказаної земельної ділянки, за спірною угодою незаконно передав у користування відповідачу-2 земельну ділянку державної власності, без розроблення проекту землеустрою, реєстрації ділянки у Державному земельному кадастрі та проведення земельних торгів, угода підлягає визнанню недійсною.

Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 19.08.2016, проведеного у рамках кримінального провадження №42016151300000077, розпочатого 09.08.2016 за ч. 1 ст. 197-1 КК України, зображень фототаблиці до нього та плану горизонтальною зйомки, проведеного геодезичною організацією ОСОБА_1 філія ПП «Мередіан», на даний час відповідачем-2 фактично використовується земельна ділянка площею 19,079 га, а тому саме ця земельна ділянка підлягає витребуванню.

З огляду на те, що надання спірної земельної ділянки відбулось без волі власника - держави в особі Головного управління Держгеокадастру в області, належним способом захисту є витребування ділянки площею 19,079 га від відповідача-2 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в області.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Відповідач-1 визнав позов у повному обсязі.

Відповідач-2 не спростував вимоги позивача, не надав суду відповідні докази, які свідчать про законність укладеної спірної угоди.

В спірних правовідносинах відповідачами дійсно порушені норми та приписи діючого законодавства, у зв'язку з чим прокурор (позивач) цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги, заявлені прокурором відповідно до вимог чинного законодавства, матеріалами справи підтверджені, та підлягають задоволенню у повному обсязі, судові витрати слід віднести за рахунок відповідачів, рівними частинами.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсною угоду про соціально-економічне партнерство на 2016 рік, укладену 23.03.2016 р. між ОСОБА_1 селищною радою Арбузинського району Миколаївської області (55301, Миколаївська область, смт. Арбузинка, пров. Каштановий, 18, ідентифікаційний код 04376653) та Фермерським господарством В«ОСОБА_2М.В» (55301, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 40134990).

Витребувати від Фермерського господарства «ОСОБА_2М.» (55301, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код 40134990) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, просп. Миру, 34) земельну ділянку площею 19,7090 га (ріллі), розташовану за межами населеного пункту в межах території ОСОБА_1 селищної ради Арбузинського району Миколаївської області.

Стягнути з ОСОБА_1 селищної ради Арбузинського району Миколаївської області (55301, Миколаївська область, смт. Арбузинка, пров. Каштановий, 18, ідентифікаційний код 04376653) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м.Миколаїв, вул.Спаська, 28, р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м.Києва, МФО 820172) 1378,00 грн. судового збору.

Стягнути з Фермерського господарства «ОСОБА_2М.» (55301, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код 40134990) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м.Миколаїв, вул.Спаська, 28, р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м.Києва, МФО 820172) 1378,00 грн. судового збору.

Видати накази.

Рішення у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.93 Господарського процесуального кодексу України.

повний текст рішення складено та підписано 04.11.2016р.

Суддя Л.I. Васильєва