Рішення

від 03.11.2016 по справі 925/1285/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2016 р. Справа № 925/1285/16

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Гень С.Г.,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю,

від відповідача - представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фермерського господарства В«УкраїнаВ» , с. Стара Прилука,

Липовецького району, Вінницької області

до товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий Дім В«Садко

УкраїнаВ» , м. Черкаси

про стягнення 17 734 грн. 72 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося фермерське господарство В«УкраїнаВ» до товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий Дім В«Садко УкраїнаВ» про стягнення 17 734 грн. 72 коп., а саме: 16 000 грн. 00 коп. попередня оплата, 1 587 грн. 72 коп. пеня та 147 грн. 00 коп. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 24 жовтня 2016 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 03 листопада 2016 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Викликаний в судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву суду не надав.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 24 жовтня 2016 року було зобов'язано відповідача надати суду відзив на позовну заяву з посиланням на мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовних вимог.

Оскільки відповідач не був позбавлений права надати суду необхідні докази та свої доводи і міркування щодо предмету спору шляхом письмових пояснень та заперечень, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, та оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні, яке відбулося 03 листопада 2016 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1285/16.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 16 000 грн. 00 коп., позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що на виконання умов договору купівлі - продажу здійснив попередню оплату товару в розмірі 16 000 грн. 00 коп.

Проте, відповідач не поставив позивачу товар та не повернув суму попередньої оплати у встановлений позивачем строк.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 147 грн. 00 коп., а також заявлено до стягнення пеню в розмірі 1 587 грн. 72 коп.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, товариство з обмеженою відповідальністю В«Торговий Дім В«Садко УкраїнаВ» виставило позивачу рахунок-фактуру від 06 червня 2016 року за №00099 про сплату 16 000 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ за 250 штук товару, а саме В«ковш 380В» по ціні 53 грн. 33 коп. за 1 штуку.

Зазначену вище суму позивачем було перераховано відповідачу, що підтверджується копією платіжного доручення №1350 від 06 червня 2016 року (а.с. 15).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 ст. 11 встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, як це передбачено ч.1 ст. 639 ЦК України.

Нормами ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

За таких обставин суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого відповідач зобов'язався здійснити поставку товару, а позивач в свою чергу - сплатити його вартість.

Позивач свої зобов'язання виконав повністю і здійснив передоплату вартості товару, який відповідач зобов'язався поставити.

Водночас, відповідачем не було поставлено товар позивачу.

14 вересня 2016 року на адресу відповідача було направлено претензію за №1 від 12 вересня 2016 року в якій позивач просив відповідача виконати умови договору до 26 вересня 2016 року.

Згідно офіційного сайту Укрпошта 23 вересня 2016 року відповідачу повторно повідомлено про надходження на його адресу поштового відправлення за номером 2251300055583.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 622 Цивільного кодексу України у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 612 цього Кодексу), або передання відступного (стаття 600 цього Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Відповідно до ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Тобто, позивач самостійно обрав спосіб захисту свого порушеного права, а саме - відмовився від прийняття виконання зобов'язання та вимагає повернення попередньої оплати.

При цьому судом враховано висновки викладені в постанові Вищого господарського суду України від 08 жовтня 2009 року зі справи №18/814.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Під час розгляду даного спору відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено факту належного виконання зобов'язання щодо поставки товару , чи повернення суми попередньої оплати у визначені позивачем строки.

Доводи позивача відповідач належними доказами не спростував.

Таким чином сума попередньої оплати в розмірі 16 000 грн. 00 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 147 грн. 00 коп. - 3% річних.

Однак нарахування 3% річних на суму попередньої оплати є безпідставним виходячи з наступного:

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Водночас, умовами договору, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено.

При цьому судом враховано висновки викладені в постановах Вищого господарського суду України від 09 червня 2011 року та Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року зі справи №43/308-10.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» ).

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 587 грн. 72 коп. пені нарахованої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 06 червня 2016 року по 26 вересня 2016 року на суму попередньої оплати.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін.

Тобто даний Закон розмір пені не встановлює. Стаття 3 вказаного Закону визначає лише верхню межу розміру пені у випадку, якщо вона передбачена договором.

В даному випадку сторонами був укладений лише усний договір купівлі-продажу, а тому розмір та підстави стягнення пені сторонами не був визначений та встановлений.

Враховуючи вищенаведене, в задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені також слід відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий Дім В«Садко УкраїнаВ» , вул. Смілянська,44, оф. 332, м. Черкаси, ідентифікаційний код 38765046 на користь фермерського господарства В«УкраїнаВ» , вул. Островського, 29, с. Стара Прилука, Липовецького району, Вінницької області, ідентифікаційний код 20092010 - 16 000 грн. 00 коп. - попередньої оплати та 1 243 грн. 23 коп. витрат на сплату судового збору.

3. В решті вимог - в позові відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 04 листопада 2016 року.

Суддя А.В.Васянович