Рішення

від 01.11.2016 по справі 912/3389/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 рокуСправа № 912/3389/16 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Т.В. Макаренко розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/3389/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шокоооооооолад"

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Шоко-Бум"

про стягнення 28498,04 грн.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність № б/н від 01.07.16 у режимі відеоконференції;

від відповідача - участі не брали.

В судовому засіданні 01.11.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шокоооооооолад" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою від 09.09.2016, відповідно до якої просить стягнути з ОСОБА_1 підприємства "ШОКО-БУМ" загальну суму заборгованості за використання торговельної марки в розмірі 23 997,00 грн. та пеню в сумі 4501,04 грн., з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов ліцензійного договору № 022-Ф/2013 від 11.09.2013 про передачу прав на використання торговельної марки в частині здійснення оплати за використання Торговельної марки.

Ухвалою господарського суду від 14.09.2016 за поданим позовом порушено провадження у справі № 912/3389/16.

Ухвалою від 04.10.2016 розгляд справи в судовому засіданні відкладено до 01.11.2016, сторін зобов'язано надати документи та докази, необхідні для розгляду справи по суті.

Крім того, згідно вказаної вище ухвали від 04.10.2016 за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Шокоооооооолад" судове засідання 01.11.2016 проводиться в режимі відеоконференції за участю представника позивача.

Відповідачем участі уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечено, відзиву на позов не подано.

Однак, господарський суд вважає відповідача таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення засідання суду, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України явка в судове засідання представників сторін - це процесуальне право, яким сторони зобов'язанні користуватися добросовісно. Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

На підставі викладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу по суті за відсутності представника відповідача та за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 01.11.2016 господарський суд перейшов до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 01.11.2016 представником позивача позовні вимоги про стягнення з відповідача 28 498,04 грн підтримано повністю.

Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

11.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шокоооооооолад" (Франчайзер) та ОСОБА_1 підприємством "Шоко-Бум" (Франчайзі) укладено договір франчайзингу № 022-Ф/2013 предметом якого є збільшення популярності Торгової марки, а також продажу продукції Франчайзера на території вул. Дворцової, м. Кіровоград (п. 1 1 Договору франчайзингу) (а.с. 14-24).

Відповідно до п. 1.2. Договору франчайзингу Франчайзі, враховуючи, що технологія виробництва та система збуту виробів, позначених торговим знаком Франчайзера, підтвердила свою високу якість, бажає здійснювати виробниче та ділове співробітництво з Франчайзером і тим самим вступити до Франчайзингової мережі останнього з метою ведення бізнесу на умовах, визначених даним Договором. Такий вступ передбачає право та зобов'язання Франчайзі використовувати на умовах простої (невиключної) ліцензії Торгову марку та інші об'єкти інтелектуальної власності Франчайзера, право користування якими надається за ліцензійними договорами, що є додатками до цього Договору.

Пунктом п. 2.1. Договору франчайзингу визначено, що протягом 8 (восьми) календарних місяців з дати укладання даного Договору, на підставі виставленого Франчайзером рахунку, Франчайзі сплачує Франчайзеру Франчайзинговий платіж у розмірі 2 000,00 грн з ПДВ.

Згідно п. 2.2. Договору Франчайзингу до п'ятого числа місяця, що йде за звітним, Франчайзі перераховує на рахунок Франчайзера платіж за використання Торгової марки, яка передана в користування Франчайзі згідно з ліцензійним договором, який є Додатком до цього Договору. Розмір платежу за користування Торговою маркою, встановлюється за домовленістю сторін у відповідному Ліцензійному договорі.

Договір франчайзингу підписаний повноважними представниками та скріплений круглими печатками сторін.

На виконання вимог Договору Франчайзингу № 022-Ф/2013 від 11.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шокоооооооолад" (далі - Ліцензіар) та ОСОБА_1 підприємством "Шоко-Бум" (далі Ліцензіат) укладено Ліцензійний договір про передачу прав на використання торговельної марки № 022-Ф/2013 від 11.09.2013 (далі- Ліцензійний договір) (а.с. 25-27).

Умовами вказаного договору сторони передбачили, що Ліцензіар надає Ліцензіату за винагороду на термін дії цього Договору невиключну ліцензію (невиключні права) на використання Торговельної марки щодо усіх товарів і послуг, зазначених у Свідоцтві за класами МКТП. При цьому Ліцензіату надається право на використання Торговельної марки на території вул. Дворцової міста Кіровограда (п.п. 2.1 - 2.2. Ліцензійного договору).

Відповідно до п. 8.2. Ліцензійного договору за надання права на використання Торговельної марки, Ліцензіат, на підставі виставленого Ліцензіаром рахунку, сплачує останньому до п'ятого числа місяця, що йде за звітним платіж у сумі, що еквівалентна 200,00 дол. США, в т.ч ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок Ліцензіара. Оплата проводиться в гривнях по курсу НБУ на момент здійснення розрахунку.

11.09.2016 між сторонами укладено Додаткову угоду до Ліцензійного договору, відповідно до якої п. 8.2. ліцензійного договору викладено у наступній редакції:

"8.2. За надання права на використання Торговельної марки, Ліцензіат, на підставі виставленого Ліцензіаром рахунку, сплачує останньому до п'ятого числа місяця, що йде за звітним платіж у розмірі 2000,00 грн., в т.ч. ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок Ліцензіара. "

Вказана Додаткова угода є невід'ємною частиною Ліцензійного договору.

Сторонами узгоджено, що передача документації, необхідна для використання Торговельної марки підтверджується актом приймання-передачі за підписами уповноважених представників обох сторін (п. 7.2. Ліцензійного договору).

Ліцензійний договір укладений терміном на 5 років і набуває чинності з дати його підписання Сторонами (п. 14.1. Ліцензійного договору).

Ліцензійний договір та Додаткова угода, яка є невід'ємною частиною даного договору, підписані повноважними представниками позивача та відповідача та скріплені круглими печатками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач використовував Торговельну марку з травня 2015 по червень 2016, що підтверджується Актами надання послуг, які містять посилання на Ліцензійний договір № 022-Ф/2013 від 11.09.2013. Вказані акти підписані обома сторонами (а.с. 31-40).

Загальна сума платежу за використання Торговельної марки складає 23 9997,00 грн. за період з травня 2015 по червень 2016.

11.07.2016 Позивач звернувся до Відповідача з претензією про сплату боргу в сумі 23 997,00 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, Відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за Ліцензійним договором про передачу прав на використання торговельної марки № 022-Ф/2013 від 11.09.2013 та Додатковою угодою до нього та не сплатив Позивачу ліцензійні платежі на загальну суму 23 9997,00 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з поданим позовом.

За змістом частин першої, другої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Господарські зобов'язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Положеннями статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору як угоди (правочину) є сукупністю визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зі змісту спірного договору вбачається, що у відповідності до вимог статті 181 ГК України сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма його істотними умовами щодо: предмету договірного зобов'язання, вартості послуг, строку виконання та відповідальності за порушення його умов.

Зазначений правочин укладений у письмовій формі, підписаний повноважними представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств. Його зміст не суперечить актам цивільного законодавства, він сторонами не оспорений та у судовому порядку недійсними не визнаний.

Відтак, в силу положень статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються, зокрема, розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Крім того, виходячи з положень ч. 4 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг", використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За правилами статей 525, 526 і 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Факту наявності заборгованості відповідач не спростував, доказів її погашення суду не надав.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неналежним чином виконав свої, встановлені договором зобов'язання перед позивачем, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Шокоооооооолад" про стягнення з ОСОБА_1 підприємства "ШОКО-БУМ" ліцензійних платежів в розмірі 23 997,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 4 501,04 грн. господарський суд зазначає наступне.

Невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання є підставою для застосування відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня). Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання (ст. ст. 216, 230 Господарського кодексу України).

Згідно частини четвертої ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 3 частини першої ст. 611 Цивільного кодексу України також передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В пункті 6.3. Ліцензійного договору сторони встановили, що у випадку прострочення в перерахуванні платежу, визначеного у п. 8.2. даного Договору, Ліцензіар, з моменту настання дати платежу нараховує пеню за прострочення платежу, що складає 5% від вказаної суми за кожний день прострочення, що починається з шостого числа місяця, що йде за звітним.

Разом з цим, Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обмежує розмір пені, який може бути стягнутий з боржника за порушення грошового зобов'язання, подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладені положення Закону та умови договору позивач здійснив розрахунок пені (а.с. 8-13).

Господарський суд вважає розрахунок позивача стосовно пені у сумі 4 501,04 грн., здійсненого у межах строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, обґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Шокоооооооолад" про стягнення з ОСОБА_1 підприємства "ШОКО-БУМ" 28 498,04 грн. заборгованості, з якої: 23 997,00 грн. заборгованість за використання торговельної марки та 4 501,04 грн. пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 378,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України , Законом України "Про судовий збір", господарський суд, -

В И Р І Ш ИВ :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути ОСОБА_1 підприємства "Шоко-Бум" (25009, м. Кропивницький, пров. Сухомлинського, 20, ідентифікаційний код 38693176) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шокоооооооолад" (72020, м. Львів, вул. Поштова, 16А, ідентифікаційний код 36417791) загальну суму заборгованості за використання торговельної марки в розмірі 23 997,00 грн., пеню в сумі 4 501,04 грн. та судовий збір в сумі 1 378,00 грн.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили та направити стягувачу.

Згідно ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 04.11.2016.

Суддя Т. В. Макаренко