Ухвала

від 20.10.2016 по справі 826/1259/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1259/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

20 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепт-К" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, акта перевірки та рішення про результати розгляду скарги, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 р. адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 15.10.2015 № 0000222802. В решті позову - відмовлено. Стягнуто судові витрати в сумі 13937, 32 грн. на користь ТОВ «Концепт К» (код ЄДРПОУ 32553288) шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, за рахунок бюджетних асигнувань.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволені позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 15 жовтня 2015 ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, на підставі акта перевірки № 1561-26-50-28-01-32553288 від 21.09.2015 прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000222802, яким позивачу за порушення п.п. 198.3 , 198.5 ПК України , зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 929 155 грн., в т.ч. за червень 2015 в сумі 929 155 грн.

Не погоджуючись з правомірністю зазначеного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до Головного управління ДФС у м. Києві з первинною скаргою від 22.10.2015 № 133/15, в якій просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.10.2015 № 0000222802.

Рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 24.12.2015 № 19538/10/26-15-10-06 скарга директора ТОВ «Концепт-К» Притули П.В. від 22.10.2015 №133/15 (вх. №31513/10 від 26.10.2015) залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість, ґрунтується на наступних обставинах.

Суб'єкт владних повноважень посилається на те, що при визначенні права позивача на формування від'ємного значення ПДВ має враховуватись наявність майна, що обліковується саме на рахунку 10 «Основні засоби», при цьому не зважаючи на процес його спорудження (будівництва) самостійно позивачем. Тобто, на думку ДПІ, поки, в даному випадку, будівля не буде здана (введена) в експлуатацію та не буде обліковуватись на рахунку 10 «Основні засоби», позивач позбавлений права на податковий кредит та від'ємне значення ПДВ за наслідками спорудження (будівництва) такого основного засобу.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду скарги, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що понесені позивачем у вказаних періодах витрати на придбання робіт (послуг) по яких податок на додану вартість включений в податковий кредит, в повному розмірі підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання виконаних робіт, виписками банку, платіжними дорученнями, деклараціями з податку на додану вартість, довідками про вартість виконаних робіт; інші позовні вимоги позивача не знайшли свого обґрунтування в суді та не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, позивачем до органу державної податкової служби подана податкова декларація з податку на додану вартість від 13.08.2015 № 9170047643, в якій за червень 2015 нараховано від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду в сумі 929 155 грн.

Від'ємне значення за червень 2015 року виникло внаслідок перенесення залишку від'ємного значення попередніх звітних періодів з липня 2010 по серпень 2014.

Як зазначив позивач, залишок суми від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24) за червень 2015 p., сформовано за фактично сплаченою сумою податку постачальникам товарів (послуг) до 2014 року по об'єкту «багатоповерховий житловий будинок за адресою м. Севастополь, вул. 7 Ноября, 11», про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином завірені копії: договору генерального підряду № 20/10/08 від 20.10.2008, договору підряду № 04/11 від 27.01.2011, договору підряду № 25/08-11 від 25.08.2011, договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів № 71 від 30.05.2011 та № 61 від 14.07.2011, протоколу погодження договірної ціни, платіжних доручень з відмоткою про проведення банком, актів виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового спишу платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України , право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Визначення поняття «капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення «Основні засоби»). Це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 893/4186; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).

Водночас рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК платники податку мають право на формування податкового кредиту та від'ємного значення ПДВ, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на податковий кредит не пов'язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби». Таким чином, якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на віднесення сум по господарським операціям до податкового кредиту та, як наслідок, від'ємного значення ПДВ.

За таких обставин суд приходить до висновку, що понесені позивачем у вказаних періодах витрати на придбання робіт (послуг) по яких податок на додану вартість включений в податковий кредит, в повному розмірі підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання виконаних робіт, виписками банку, платіжними дорученнями, деклараціями з податку на додану вартість, довідками про вартість виконаних робіт. Облік зазначених витрат на рахунку 15 «Капітальні інвестиції» підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів звертає увагу, що незалежно від того, що об'єкт «багатоповерховий житловий будинок за адресою м. Севастополь, вул. 7 Ноября, 11», (не введений в експлуатацію) є капітальною інвестицією та не є основним фондом у розумінні підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України , позивач має право на нарахування податкового кредиту і, відповідно, на від'ємне значення ПДВ, оскільки згідно з ст. 198 ПК України , саме капітальне інвестування в будівництво об'єкту нерухомості, який лише у подальшому буде основним засобом у розумінні підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України , передбачає право позивача на податковий кредит та від'ємне значення, так як згідно з Законом, це право виникає разом з початком триваючого процесу капітального інвестування, а не виключно з завершенням цього процесу введенням в експлуатацію об'єкта, в який проводиться інвестування.

За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими, що і було вірно враховано судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення.

Що ж стосується позовних вимог в частині скасування Акта № 156/1-26-50-28-02-32553288 від 21 вересня 2015 року, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відтак, акт перевірки є лише засобом документування, в той час, коли предметом оскарження в адміністративному суді є юридичні наслідки (застосовані наслідки), що безпосередньо випливають з результатів перевірки.

Отже, оскільки акт перевірки сам по собі не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача, то позовні вимоги про скасування акту перевірки задоволенню не підлягають.

Що стосується вимоги про скасування Рішення ДФС у м. Києві від 24.12.2015 р. № 19538/10/26-15-10-06.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення Головного управління ДФС у м. Києві про результати розгляду скарги було прийняте у відповідності до зазначених вище норм законодавства (Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби). В свою чергу, ГУ ДФС у м. Києві, як суб'єкт владних повноважень, наділений правом для прийняття рішення про результати розгляду скарги.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно зазначено, що невірність суджень посадових чи службових осіб органу податкової служби при застосуванні норм ПК України , зроблених ними на основі фактичних даних не може бути достатньою підставою для висновку про порушення прав чи інтересів платника, який в цьому випадку не позбавлений права оскаржити в судовому порядку визначені йому податковою вимогою грошові зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.06.2015 № К/800/22558/14.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києва - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 р. - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 25.10.2016.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.