Постанова

від 27.09.2016 по справі 810/2671/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2016 року 810/2671/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В.,

за участю секретаря судового засідання Радевича В.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відповідач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива" (далі - відповідач, Товариство), в якому просить стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 50315,78 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2968,88 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон), відповідач до 16.04.2016 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 50315,78 грн., оскільки своєчасно цього зроблено не було, відповідачу нарахована пеня в сумі 2968,88 грн. На підставі викладеного, просив суд стягнути вказану заборгованість.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що згідно з статтею 18 Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства або до державної служби зайнятості. Підприємства надають державній службі зайнятості інформацію необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи інваліду та направляє підприємству. Зазначив, що відповідач виконав дану вимогу Закону, створивши робочі місця для інвалідів, про що був повідомлений позивач шляхом надання щомісячно на протязі 2015 року звітності про наявність вакансій. На підставі викладеного, просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону, держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі, зокрема, інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону, підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості, зокрема, працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, в кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до статті 4 Закону, діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності. Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.

За приписами частини третьої статті 18 Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створюють для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

25 лютого 2016 року відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік, в якому була вказано: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) п'ятдесят сім; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) дві; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів зазначена 0 грн.

Відповідно до статті 20 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Позивач, вважаючи, що за 2 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 16.04.2016 року повинен був самостійно сплатити адміністративно господарські санкції у розмірі: 50315,78 грн., нарахував пеню в розмірі 2968,66 грн. за несвоєчасність сплати адміністративно-господарських санкцій.

Дана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях підтверджується документами: звітом за формою 10-ПІ №2866 від 25.02.2016 за 2015 рік (а.с.7); розрахунком заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій (а.с 8).

Оскільки вищезазначені суми відповідачем не сплачено, в наслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 53284,66 грн., позивач звернувся з позовом до суду.

Згідно з вимогами частини третьої статті 19 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

При цьому, слід звернути увагу на те, що Закон поклав на підприємства, установи, організації обов'язок з самостійного працевлаштування інвалідів, зміст якого визначений статтею 18 Закону, у відповідності до якого працевлаштування здійснюється за зверненням інваліда безпосередньо до роботодавця або за направленням від відповідної державної служби зайнятості. При цьому зміст зобов'язання з працевлаштування інвалідів, визначений нормами статті 18 Закону, не передбачає обов'язку роботодавця здійснювати безпосередній пошук інвалідів з метою їх працевлаштування.

Тобто, передбачений статтею 19 Закону обов'язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів не слід ототожнювати з обов'язком роботодавця здійснювати фактичний пошук інвалідів для їх працевлаштування на створених останнім робочих місцях, оскільки законом на роботодавця такий обов'язок не покладається.

Законодавство України в сфері соціальної захищеності інвалідів обов'язок з працевлаштування інвалідів покладає на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії підприємств, установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів. Обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації, про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Товариством було вжито всіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, до відповідача у 2014-2015 роках щомісячно подавалась Звітність про наявність вакансій за формою № 3-ПН, на посади підсобний робітник (інвалід) у кількості 3 (три) вакансії. Однак, слід зазначити, що на заявлені вакансії до вказаного роботодавця інваліди для працевлаштування не направлялись в зв'язку з відсутністю на обліку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність у позивача законних підстав для нарахування та стягнення з Товариства адміністративно-господарських санкцій, а тому, у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Басай О.В.