Рішення

від 03.11.2016 по справі 916/2513/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" листопада 2016 р. Справа № 916/2513/16

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АГРО-ОВЕНВ»

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „КОМЕРСАНТ ІНВЕСТВ»

про стягнення 28 416,00 грн.

Суддя Власова С.Г.

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

У судове засідання з’явилися:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

Суть спору: 13.09.2016р. за вх. № 2688/16 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АГРО-ОВЕНВ» звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „КОМЕРСАНТ ІНВЕСТВ» , в якому просить суд повернути грошові кошти в сумі 28 416,00 грн. за невиконані роботи.

Відповідно до Протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 13.09.2016р. справу № 916/2513/16 розподілено до розгляду судді Власовій С.Г.

Ухвалою суду від 14.09.2016р. порушено провадження у даній справі та призначено до розгляду у судовому засіданні.

17.10.2016р. за вх. № 25268/16 господарський суд Одеської області одержав пояснення до позовної заяви, у відповідності до яких Позивач відзначив, що між сторонами спору досягнута усна домовленість щодо виконання Відповідачем за плату вантажно - навантажувальних робіт, отже, письмового договору між сторонами укладено не було. На підставі усної домовленості Відповідач виставив рахунок № 427 від 23.07.2014р. на суму 28 416,00 грн., який сплачений ТОВ „АГРО-ОВЕНВ» у повному обсязі. Отже, шляхом виставлення рахунку Відповідач тим самим прийняв до виконання замовлення Позивача щодо здыйснення певних вантажно-навантажувальних робіт.

Тією ж датою, за вх. № 25267/16 Позивач звернувся до господарського суду Одеської області з клопотанням про розгляд справи без участі позивача у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника.

02.11.2016р. за вх. № 26624/16 господарський суд Одеської області одержав пояснення до позовної заяви. Позивач зауважує, що строк виконання вантажно-навантажувальних робіт встановлений та зазначений у рахунку № 427 від 23.07.2014р., а саме роботи повинні бути виконані у липні 2014року.

Позивач позовні вимоги підтримує з підстав, які викладені у позовній заяві, поясненнях до позовної заяви та просить суд позов задовольнити.

Відповідач у судові засідання не з’явився та витребуваних судом доказів не надав. Ухвали суду, які надіслані на юридичну адресу Відповідача, що зазначена у позові та у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 14.09.2016р., повернуті до суду органами зв’язку з відміткою про закінчення терміну зберігання. У відповідності до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України у разі надіслання ухвали суду на адресу сторони, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ухвала вважається врученою належним чином, навіть, у випадку відсутності сторони за даною адресою. З огляду на викладене, Відповідач належним чином повідомлений про час і місце судових засідань.

У судовому засіданні від 22.09.2016р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України

Розглянувши матеріали справи, суд, у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, встановив наступне:

Позивач зауважує, що між сторонами спору виникла домовленість щодо виконання Відповідачем вантажно-розвантажувальних робіт за плату, а з огляду на ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „КОМЕРСАНТ ІНВЕСТВ» як Виконавець виставив ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АГРО-ОВЕНВ» рахунок від 23.07.2014р. № 427 на суму 28 416,00 грн. У вказаному рахунку зазначені роботи та сума за виконання таких робіт з ПДВ яку необхідно оплатити за їх виконання, тим самим Відповідач прийняв до виконання замовлення Позивача.

Крім того, Позивач зауважує, що вказані роботи мали бути проведені у липні 2014р., про що зазначено у рахунку.

На підставі рахунку Позивач перерахував на рахунок одержувача ТОВ „КОМЕРСАНТ ІНВЕСТВ» 28 416,00 грн. , згідно з Платіжним дорученням № 17111 від 14.08.2014р.

Позивач зазначає, що, на сьогодні, роботи, які перелічені у рахунку, Відповідачем не виконані.

З метою досудового вирішення спору між сторонами, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АГРО-ОВЕНВ» звернулося до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „КОМЕРСАНТ ІНВЕСТВ» з вимогою вих. № 290416-1 від 29.04.2016р., в якій вимагає від останнього відшкодувати понесені збитки в сумі 28 416,00 грн., що були перераховані ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „КОМЕРСАНТ ІНВЕСТВ» у якості передплати за невиконані роботи з огляду на втрату інтересу до виконання робіт. Проте, вказана вимога не була отримана Відповідачем з огляду на відмову від її отримання, про що зазначає Позивач.

Позивач зауважує, що станом на момент звернення з даним позовом до суду жодних дій з боку Відповідача щодо виконання вантажно-навантажувальних робіт або повернення передплати Позивачу не здійснено. Отже, керуючись ст. 612 Цивільного кодексу України та ст. 220 Господарського кодексу України позивач заявляє про втрату інтересу, відмовляється від прийняття виконання Відповідачем своїх зобов’язань за домовленістю та вимагає повернути передплату в сумі 28 416,00 грн.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарські договори, відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України.

Згідно положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно положень ст.ст. 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Так, ст. 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами ; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно зі ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частинами 1, 8 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Водночас як зазначає Позивач між сторонами досягнута усна домовленість щодо надання послуг (вантажно-розвантажувальних робіт за плату) та жодного письмового договору між сторонами укладено не було, проте підкреслює що у відповідності до ч.1 ст 181 ГК України допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб.

В силу положень ч. ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст. ст. 181-185 ГК України з урахування положень глави 53 ЦК України, яка регулює порядок укладання, зміни і розірвання договорів.

Враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд зазначає, що, оскільки Позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням Відповідачем взятих на себе договірних зобов’язань, отже, першочерговим та необхідним в даній справі є встановлення факту укладання між сторонами договору з урахуванням вимог закону.

Господарський суд зазначає, що в матеріалах наявні відомості, які свідчать що сторони в установленому порядку погодили усі істотні умови господарського договору: предмет, ціну та строк дії договору у формі, встановленій ст. 181 ГК України. З огляду на надані документи, сторони погодили предмет договору, його ціну та строк дії договору.

З урахуванням вищезазначеного, господарський суд дійшов висновку про те, що між сторонами укладений договір.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є в т.ч. втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Ч. 2 ст. 217 ГК України визначено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні та оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 224 ГК України під збитками зокрема розуміються витрати, зроблені управненою стороною.

Отже, з огляду на невиконання Відповідачем своїх зобов’язань у липні 2014р., що сприяло втраті інтересу для ТОВ „АГРО-ОВЕНВ» щодо виконання зобов’язань Відповідачем, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення суми збитків у вигляді передплати в сумі 28 416,00 грн., на користь Позивача.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно положень ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись

законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст.44, 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „КОМЕРСАНТ ІНВЕСТВ» (65023, м. Одеса, вул. Садова, буд. 3, код ЄДРПОУ 34332224) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АГРО-ОВЕНВ» (51100, Дніпропетровська область, смт Магдалинівка, вул. Радянська, код ЄДРПОУ 25522107) грошові кошти за невиконані роботи в сумі 28 416 (двадцять вісім тисяч чотириста шістнадцять) грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.. 00 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04 листопада 2016р.

Суддя С.Г. Власова