Рішення

від 31.10.2016 по справі 923/738/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2016 року Справа № 923/738/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Ковтун В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Каховка ОСОБА_1", м. Київ

до фермерського господарства "Хлібороб-1980", смт. Чаплинка Херсонської області

про стягнення 179090 грн. 98 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 - представник за довіреністю б/н від 10.05.2016 р.

від відповідача - ОСОБА_3 - адвокат, ордер серія МК № 52392 від 25.07.2016 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Каховка ОСОБА_1" (позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до фермерського господарства "Хлібороб-1980" (відповідач) про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору поставки № 10 ПС/16 від 27.04.2016 р. у розмірі 179090 грн. 98коп., з яких 32090 грн. 98 коп. пені за порушення строків поставки товару та 147000 грн. штрафу за не поставку товару.

Відповідач згідно відзиву на позовну заяву позовні вимоги не визнає, мотивуючи відсутністю правових підстав для їх задоволення, позовну заяву вважає такою, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідач наголосив, що аналізом тексту наданого позивачем документу під назвою договір поставки № 10 ПС/16 від 27 квітня 2016 року вбачається, що з боку ФГ «Хлібороб-1980» він має бути підписаний головою господарства ОСОБА_4, але на документі стоїть не його підпис, а підпис іншої особи, який віддалено нагадує справжній підпис голови ФГ «Хлібороб-1980» ОСОБА_4, тому договір є недійсним і відсутнтні будь-які правові наслідки для сторін у справі, що підтверджується ним.

Відповідач окремо відзначив, що умовами спірного договору, а саме пунктом 7.2. передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення строків поставки, внаслідок чого нарахування відбувається за кожний день прострочення. У той самий час, згідно з пунктом 7.3. вказаного договору передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за непоставку товару у строки визначені в додатках до договору.

На думку відповідача, вбачається, що за одне те саме порушення в одному зобов'язанні - недотримання строків поставки встановлено подвійну господарську відповідальність, що є недопустимим. Верховний суд України у правовій позиції, висловленій в рішенні від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15 зазначив, що за положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й теж правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених в статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової, відповідальності за одне і те саме порушення. Відповідач вважає, що висунуті позивачем вимоги, окрім того, що ґрунтуються на нікчемному договорі, також є необґрунтованими внаслідок застосування подвійної відповідальності за одне й те саме порушення.

Ухвалою від 11.08.2016 р. суд зупинив провадження у справі та за клопотанням відповідача призначив почеркознавчу експертизу. На розгляд судової експертизи було поставлено два питання :

- Чи виконано підпис в графах "від постачальника" та "голова ФГ "Хлібороб-1980" в договорі № 10 ПС/16 від 27.04.2016р. та додатках до нього (специфікація № 1 та № 2) ОСОБА_4 чи іншою особою?

-Чи виконано підпис в графах "бухгалтер (відповідальна особа вантажовідправника)" та "відпуск дозволив" в товарно-транспортній накладній № 5 від 28.04.2016р. ОСОБА_4 чи іншою особою?

Після отримання висновків судової експертизи 04.10.2016 р. було поновлено провадження у справі.

Відповідач подав клопотання про віднесення до судових витрат вартості судової експертизи у сумі 3963 грн та витрат на адвокатські послуги у сумі 5000 грн та покладення цих витрат на позивача у випадку відмови у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні згідно з приписами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд

в с т а н о в и в:

Позивач доводить, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Каховка ОСОБА_1» та Фермерським господарством «Хлібороб - 1980» укладено договір поставки № 10 ПС/16 від 27.04.2016 року .

Згідно п. 1.1. договору відповідач («Постачальник» за договором) зобов'язався поставити та передати позивачу («Покупцю» за договором) сою урожаю 2015 року, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити вартість ОСОБА_5 на умовах, викладених в Договорі.

Згідно п. 4.1. договору насіння сої яке поставляється повинно бути в здоровому стані, без самозігрівання і теплового ушкодження під час сушіння, мати форму, колір і запах, властиві нормальному насінню сої (без затхлого, пліснявого та сторонніх запахів).

В Специфікаціях до договору, які є невід'ємною його частиною, визначається кількість, якість та ціна на ОСОБА_5. За п 2.1. договором поставки N 10 ПС/16 від 27.04.2016р. встановлено, що умови поставки на кожну партію ОСОБА_5 визначається за погодженням Сторін та відображається у додатках до договору.

Позивач доводить, що 27 квітня 2016 року сторони уклали Специфікацію №2 до договору поставки №10 ПС/16 від 27.04.2016р. за якою відповідач зобов'язався передати позивачу ОСОБА_5 у кількості 50 тонн за ціною 9800 грн.00коп. строком до 29.04.2016р.

Позивач доводить, що 29 квітня 2016 року відповідач поставив партію сої на склад позивача за адресою: 74900, Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, 19, про що свідчить облікова картка Товариства з обмеженою відповідальністю «Каховка ОСОБА_1» С №-006255. Об'єм поставленої сої урожаю 2015 року складав 48,220кг., що вказано в ТТН №5 від 28.04.2016р., але при відборі проб лабораторією та розвантаженні на елеваторі (склад позивача) було виявлено, що ОСОБА_5, який поставлений відповідачвм не відповідає вимогам 4.1. договору поставки № 10 ПС/16 від 27.04.2016р., про що свідчить акт приймання сої на елеваторі №1 від 29.04.2016р. складений в присутності комісії та представника відповідача. Також був складений акт відбору проб №25 від 29.04.2016р. в якому відповідно до рішення комісії було вирішено повернути партію сої відповідачу .

Позивач доводить, що до визначеного в Специфікації №2 від 27.04.2016р. до договору поставки №10 ПС/16 від 27.04.2016р. строку відповідач не передав позивачу узгодженої кількості ОСОБА_5.

17 травня 2016 року позивач звернувся до відповідача у листі вих. № 392 від 17.05.2016р. з пропозицією здійснити поставку непоставленого ОСОБА_5 строком до 01.06.2016р. Відповідач лист отримав, про що свідчить підпис представника відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Однак, відповідач даний лист, залишив без уваги і поставку не поставленого ОСОБА_5 у вказаний строк не здійснив.

02 червня 2016 року позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 428 від 02.06.2016р. про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору поставки № 10 ПС/16 від 27.04.2016р., на яку не отримав відповідь.

Позивач звернув увагу суду, що за п. 7.2. договору поставки № 10 ПС/16 від 27.04.2016р.передбачено, що за порушення строків поставки ОСОБА_5, визначених у Специфікаціях до договору відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості непоставленого/недопоставленого ОСОБА_5 від дати коли ОСОБА_5 мав бути поставлений. Пеня нараховується за весь час прострочення виконання договірних зобов'язань відповідачем.

Також умовами договору поставки № 10 ПС/16 від 27.04.2016р., а саме п. 7.3., передбачено, що за не поставку ОСОБА_5, у визначені в додатках до договору строки, відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві штраф в розмірі 30% від вартості непоставленого ОСОБА_5 зазначеного у відповідній Специфікації до договору, протягом 7 календарних днів, рахуючи від дати, коли ОСОБА_5 мав бути поставлений позивачу.

Керуючись вищевикладеним, позивачем було здійснено нарахування пені за порушення строків поставки (п. 7.2. договору) - за період з 30.04.2016р. по 04.07.2016р. на суму 32 090 грн. 98 коп., а також штраф за не поставку ОСОБА_5 (п. 7.3. договору) у сумі 147 000 грн. 00 коп. Зазначені суми були заявлені позивачем до стягнення за позовною заявою. Позовні вимоги обгрунтовані нормами ст. 20,193,230,232 ГК України

Суд в ході розгляду справи встановив певні факти за якими прийшов до висновку щодо доведеності позовних вимог виходячи із наступного.

Відповідач заперечує факт укладення сторонами договору поставки № 10 ПС/16 від 27.04.2016 р. та вважає, що він підписаний невідомою особою, тому не може породжувати будь-які договірні зобов'язання для фермерського господарства "Хлібороб-1980" та мати будь-які юридичні наслідки.

Як зазначено вище, суд для доведення зазначених доводів відповідача за його клопотанням призначив судову почеркознавчу експертизу щодо підписів на договорі №10 ПС/16 від 27.04.2016 р., специфікаціях до договору, товаро-транспортній накладній №5 від 25.04.2016 р. з боку голови фермерського господарства ОСОБА_6

Згідно висновку № 320 судово-почеркознавчої експертизи від 22.09.2016 р., проведеної Херсонським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено, що підписи на згаданих документах вчинені не головою фермерського господарства.

Позивач, ознайомившись із висновками судової експертизи, вважає, що існують усі підстави не приймати до уваги висновки судової експертизи та слід вважати договір №10 ПС/16 від 27.04.2016 р. таким, який укладений належним чином та із нього витікають обов'язкові до виконання обов'язки відповідача у справі.

Позивач аргументує свої висновки тими обставинами, що до укладання договору №10ПС/16 від 27.04.2016р., позивач вже неодноразово працював з відповідачем за подібними правочинами. Так, у березні 2016 року позивач з відповідачем також уклали договір поставки сої №10ПС/16 від 25.03.2016р., який був підписаний тією ж особою, що і спірний договір. Зазначений договір виконаний відповідачем без подібних проблем щодо його підпису. На раніше укладених договорах з відповідачем, а саме у договорах №79 ІІС/15 від 02.09.2015р., №86 ПС/15 від 30.09.2016р., №8 ПС/16 від 25.03.2016р., стоять підписи ідентичні тим підписам, якими завірявся договір №10ПС/16 від 27.04.2016р. Умови зазначених договорів також виконанні відповідачем у повному обсязі (т.1 арк. 154-169). Позивач наголошує, що не лише договори підписувала невідома особа, а й бухгалтерські документи (рахунки, акти) відповідача, які відповідач вважає дійсними, які подані позивачем до справи. (т.1 арк.171-194).

Відповідно до правил ст.42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами встановлених ст.43 цього кодексу.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарським суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесу всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В ході розгляді справи суд дійшов до висновку, що судовою почеркознавчою експертизою доведено, що договір поставки № 10ПС/16 від 27.04.2016 р. підписаний не головою фермерського господарства "Хлібороб 1980". Разом з тим, слід до уваги прийняти доводи позивача щодо системного використання підпису невідомої особи використаному на спірному договору на інших господарських документах, які відповідачем сприймаються як такі, що мають юридичні наслідки.

Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідачу було відомо про існування договірних зобов'язань за спірним договором ще в червні 2016 року, що підтверджено надісланням позивачем на адресу відповідача претензії за вих. №428 від 02.06.2016р. про невиконання зобов'язання по договору №10ПС/16 від 27.04.2016 р., але він ніяким чином не відреагував щодо законності укладання даного договору, оскільки не надав будь-якої відповіді щодо цього зобов'язання, а також не звернувся до правоохоронних органів з питання перевірки підробки підпису на спірному договору та встановлення в діях позивача, який звернувся з вимогами виконати договірні зобов'язання можливих ознак, які переслідуються у кримінальному порядку. Така бездіяльність щодо захисту свого права з боку відповідача може свідчити про визнання договору поставки сої №10ПС/16 від 27.04.2016 р. чинним.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що, завіряючи підпис невідомої особи печаткою голова фермерського господарства знав про укладення цього договору та погодив його укладення.

Також суд під час вирішення спору враховує положення постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", згідно з якими наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним .

Суд прийняв до уваги, що підписи, які вчинені на спірному договорі та додатках до нього завірені печаткою господарства. Відповідач не оспорює цей факт та не надає будь-яких пояснень яким чином без відома голови фермерського господарства могли бути поставлені відбитки печатки.

В ході розгляду справи було встановлено, що відповідач вчиняв дії, спрямовані на виконання договірних зобов'язань щодо поставки сої на склад Позивача у об'ємі 50т, про що свідчить ТТН №5 від 28.04.16 р. (т.1 арк.30, 66) Однак, у зв'язку з тим що дана партія не відповідала п. 4.1. договору поставки №10ПС/16 від 27.04.2016р. Позивач проінформував відповідача про повернення даної партії, що підтверджено актом відбору проб № 1 від 29.04.2016 р. та актом № 1 приймання сої на елеваторі від 29.04.2016 (т.1 арк.31-32). Після закінчення строків поставки за договором від 27.04.2016 р., позивачем відповідачу був направлений лист вих. № 392 від 17.05.2016 року з проханням здійснити поставку сої в законтрактованому об'ємі за договором №10 від 27.04.2016р., але останній не надав відповіді.

В ході розгляду справи встановлено, що станом на 29.04.2016 р. у відповідача не витікало договірних зобов'язань щодо поставки сої за іншими договорами, тому суд вважає, що позивачем доведено той факт, що відповідна поставка свідчить про намагання відповідачем виконати договірні зобов'язання саме за договором від 27.04.2016 р.

В ході розгляду справи, відповідач спростовував зазначені докази та пояснив, що до даної поставки сої немає ніякого відношення. В підтвердження надав відповідь на свій запит перевізника за ТТН № 5 від 29.04.2016 р. - ТОВ "ВТК "Аргоконтенет" (т.1 арк.196). Згідно письмової відповіді ТОВ "ВТК " Аргоконтенет" проінформував, що від фермерського господарства "Хлібороб-1980" замовлення щодо перевезення сої надійшло від представника фермерського господарства "Хлібороб-1980" за телефоном. Відомості щодо особи, яка подала заявку не збереглось. На місці завантаження сої 28.04.2016 р. ОСОБА_7 було надано ТТН № 5 від 28.04.2016 р., в якій вказано маршрут перевезення. Довіреностей або інших документів, які б підтверджували повноваження представника ФГ "Хлібороб-1980", який видав та супроводжував вантаж або письмових заявок перевезення вантажу не надавалось ( т.1 арк.196).

В свою чергу також і позивач звернувся у листі вих. №679 від 23.09.2016р. до компанії перевізника з проханням надати для суду інформацію, щодо того як проходила домовленість та підписання, договору перевезення вантажу саме на дану партію сої за договором 10 ПС/16 від 27.04.2016 р.

На лист позивача вих. №679 від 23.09.2016 р. надійшла відповідь від ТОВ «Агроконтинент» вхід. № 430 від 29.09.2016р. в якому перевізник повідомив, що договір перевезення укладався безпосередньо між Фермерським господарством «Хлібороб - 1980» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича торгівельна компанія «Агроконтинент», маршрут за ТТН №5 від 28.04.2016р. був погоджений з представником ФГ "Хлібороб-1980" (т.1 арк.106). До відповіді було додано копію вищезганого договору, яку позивач долучив до матеріалів справи (т.1 арк.107).

Судом оглянуто вказаний договір та встановлено, що він також підписаний не ОСОБА_4, а тією ж особою, що і спірний договір. Також судом оглянуто ТТН № 5 від 28.04.2016 р. та встановлено, що на підписі про дозвіл відпуску сої, подібному на підпис на спірному договорі, стоїть печатка фермерського господарства "Хлібороб-1980", в графі "вантажовідправник" зазначено ФГ "Хлібороб-1980", смт. Чаплинка Чаплинського району Херсонської області, що співпадає із місцезнаходженням відповідача. В графі "пункт навантаження" вказано с. Грирогівка Чаплинського району Херсонської області.

В ході розгляду справи було встановлено, що в с. Грирогівка Чаплинського району Херсонської області саме ФГ "Хлібороб-1980" має в користуванні землі сільгосппризначення в кількості 500 га, які в 2015 році частково (271 га) були використанні господарством під вирощування сої, що підтверджено звітом до Держстатистики про посівні площі під врожай 2015 року.

Відповідач ніяким чином не спростовував надані докази.

Таким чином, суд вважає, що за ТТН № 5 від 28.04.2016 р. може свідчити, що соя, яка відвантажувалась за цією накладною належить саме ФГ "Хлібороб-1980".

Доводи відповідача щодо відсутності повноважень у ОСОБА_8 щодо вивантаження сої, яка належить господарству, суд до уваги не приймає, оскільки відповідач не довів, що після повідомлення позивачем йому щодо невідповідності сої вимогам договору, він вчиняв будь-які дії до ОСОБА_8, який розпорядився майном, що належить господарству без відома голови.

В сукупності доводів, встановлених фактів, аналізу чинного законодавства суд дійшов до висновку, що договір поставки сої № 10 ПС/16 від 27.04.2016 р. є правочином, який відображає волевиявлення сторін, є укладеним, чинним, та за ним виникли договірні зобов'язання у сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На договори поставки розповсюджуються норми чинного законодавства, яке регулює договори купівлі- продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом застосування штрафних санкцій, згідно п. 7 ч. 2 ст. 20 ГК України.

Оскільки відповідач не надав докази виконання умов договору щодо поставки 50 тонн сої до 29.04.2016 р., то позивач правомірно застосував нарахування штрафних санкцій на умовах п.7.2 договору.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 32090 грн.98 коп. та штрафу у сумі 147 000 грн. позивачем доведені та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про неможливість застосовувати одночасно за одне порушення подвійну відповідальність у вигляді пені та штрафу, що гарантовано ст.61 Конституції України суд до уваги не приймає. Відповідно до того ж у відповідності до п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/908/2012 від 13.07.2012 " Про деякі доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" проінформовано про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань, яка передбачена частиною другою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011).

За частиною 1 статті 6 ГК України одним із принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, а відповідно до частини 4 статті 179 того ж Кодексу при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, тобто коли вони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені приписами статей 534, 549-552, 611 Цивільного кодексу України, а також статтями 229-234 Господарського кодексу України.

Водночас, за статтею 230 ГК України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, а за положеннями статті 549 ЦК України неустойкою є штраф та пеня. Зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В даному випадку відповідачем невиконане зобов'язання щодо поставки 560 тон сої урожаю 2015 року у строк до 29.04.2016 р. на загальну суму 490000 грн, а тому на підставі пунктів 7.2. та 7.3. договору поставки позивачем нараховані вказані вище суми штрафу та пені, розрахунок яких судом перевірено та він є правильним.

При вирішенні спору відносно стягнення сум нарахованих штрафу та пені, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 233 ГК України, а також пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України щодо права суду зменшити розмір штрафних санкцій.

Так, принцип свободи договору декларується в статтях 3, 627 ЦК України. Разом з тим, здійснення особами цивільних прав певним чином обмежується. Зокрема, згідно статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені цією статтею, суд може застосувати наслідки, встановлені законом, а саме за статтею 16 ЦК України, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень статті 13 цього ж Кодексу.

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (аналогічні положення містяться в статті 551 ЦК України). При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Згідно частиною 1 статті 627 того ж Кодексу, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, вимога врахування принципу розумності є прямою вимогою Закону до договору. Тобто, сума неустойки, яка передбачається в договорі, повинна бути розумною.

В даному спорі позивач не надав суду належних доказів спричинення йому збитків у зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язків по договору, а тому суд констатує, що невиконання відповідачем зобов'язань з поставки не спричинило негативних економічних та фінансових наслідків позивачу. Водночас, сторонами у договорі визначена подвійна відповідальність відповідача нарахуванням як штрафу, так і пені, а тому певне зменшення нарахованих сум є справедливим по відношенню до обох сторін.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до 9627 грн. 29 коп та штрафу до 44100 грн (що складає 30 % від нарахованих сум), які є достатньою сатисфакцією для позивача за допущені відповідачем порушення умов договору з метою мотивації дотримання дисципліни договірних відносин відповідачем.

Щодо розподілу витрат зі сплати судового збору, то суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Судом в порядку ст. 83 ГПК України зменшено суму пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача.

Пунктом 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2686 грн. 36 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні клопотання відповідача щодо стягнення його судових витрат, пов"язаних з проведенням судової експертизи та адвокатських витрат відмовити, оскільки позовні вимоги задоволенні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.44, 49, п. 3 ст. 83, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

1.Задовольнити позовні вимоги частково у сумі 53 727 грн.29 коп.

2.Стягнути з фермерського господарства "Хлібороб-1980" (75200, Херсонська область, Чаплинський район, смт. Чаплинка, вул. Комсомольська, 35А, код ЄДРПОУ 30352412) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Каховка ОСОБА_1" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 6, код ЄДРПОУ 37535022) - 9627 грн 29 коп пені, 44100 грн штрафу та 2686 грн. 36 коп. - витрат по сплаті судового збору. В решті відмовити.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.11.2016 р.

Суддя Л.М. Немченко