Ухвала

від 04.11.2016 по справі 910/19955/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua 0,2 УХВАЛА про повернення позовної заяви 04.11.2016Справа №  910/19955/16 Суддя Гумега О.В., розглянувши позовну заяву  Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області    до  ТОВ "НКЛ" про  розірвання договору суборенди від 30.09.2015 № 1727, стягнення заборгованості в розмірі 285 327,00 грн. та зобов'язання повернути державне нерухоме майно ВСТАНОВИВ: Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що позовна заява № 16-03-5020 від 20.10.2016 (вх. № 19955/16 від 01.11.2016) і додані до неї документи підлягають поверненню  без розгляду з таких підстав. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес. В ст. 54 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладено вимоги щодо форми і змісту позовної заяви. Згідно з пунктом 2 частини 2 названої статті позовна заява повинна містити, зокрема, найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін. Згідно з положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Фактично у позовній заяві вказано лише скорочене найменування організаційно-правової форми відповідача - ТОВ "НКЛ", тоді як згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повним найменуванням відповідача є Товариство з обмеженою відповідальністю "НКЛ". Наведене свідчить про недодержання вимог статті 54 Господарського процесуального кодексу України та, в свою чергу, є підставою для повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду згідно з п. 2 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в наведеній нормі чітко вказано, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано повного найменування сторін. При цьому судом враховано правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в абз. 1 п.п. 3.5 п. 3 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2  і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної суми. Статтею 54 ГПК України визначені форма і зміст позовної заяви, при цьому згідно п. 4 ч. 2 наведеної статті, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог. За змістом ч. 3 ст. 21 ГПК України відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позов. З позовної заяви № 16-03-5020 від 20.10.2016 вбачається, що відповідачем фактично визначено ТОВ "НКЛ" та в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на строні позивача вказано Казенне підприємство "Кіровгеологія". Проте, за змістом позовної вимоги, яка викладена у п. 3 прохальної частини позовної заяви не можливо дійти висновку про повне найменування Товариства з обмеженою відповідальністю (фактично відсутня назва товариства), з якого позивач просить стягнути грошові кошти. Крім того, за змістом позовної вимоги, яка викладена у п. 4 прохальної частини позовної заяви, позивач просить "розірвати договір оренди № 1727, укладений 30.09.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, Казенним підприємством «Кіровгеологія» та ТОВ «НКЛ», тоді як фактично зазначений договір, копія якого додана до позовної заяви, був укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та ТОВ «НКЛ» (орендар). Пунктом 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України передбачено, що позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. В абз. 8 стор. 2 позовної заяви стверджується, що "оскільки, орендар не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання щодо сплати коштів за користування державним майном, покладені на нього умовами договору оренди № 1727 від 30.09.2015, станом на 14.07.2016 утворилася заборгованість по орендній платі у розмірі - 232844,94 грн.", однак не вказано на жодні докази, які мають підтверджувати наявність заборгованості по орендній платі та саме в зазначеній сумі. Крім того, суд також звертає увагу, що згідно п. 3.6 договору оренди № 1727 від 30.09.2015, орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Наразі виклад обставин стосовно вищезазначеної суми заборгованості по орендній платі та співвідношення, визначено п. 3.6  договору оренди № 1727 від 30.09.2015, фактично у позовній заяві відсутній. Вищенаведені обставини є підставою для повернення позову без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України. При цьому сдом враховано правову позицію Вищого господасрького суду України, викладену в абз. 5 п. 3.5 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої підставою для повернення позовної заяви є також відсутність викладу обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, та незазначення доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі. Згідно ч. 1 ст.  3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору. Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до Закону України "Про Держаний бюджет України на 2016 рік" установлено станом на 01.01.2016 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1 378,00 гривні. Згідно п.п. 1, 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена ставка судового збору – 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати. Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік осіб, звільнених від сплати судового збору в усіх судових інстанціях. З наведеної норми вбачається, що Фонд державного майна України та його регіональні відділення не звільнені від сплати судового збору. Нормами статті 55 ГПК України встановлено, що ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребовується; у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог; у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Відповідно до п.п. 2.2.1 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 (далі – Постанова № 7) судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, -  визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК). На виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК); з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій (стаття 38, пункт 4 статті 65 ГПК), а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна), у випадку ж відмови позивача від здійснення оплати такої експертизи - залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. З прохальної частини позовної заяви № 16-03-5020 від 20.10.2016 вбачається, що позивачем заявлено такі позовні вимоги: - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю (01033, м. Київ, вул. Паньківська, 18, код СДРПОУ 36792209) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області в дохід Державного бюджету України на р/р 31110093700001, одержувач: ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 821018, код СДРПОУ 1928107, заборгованність з орендної плати у розмірі - 232844,94 грн, пеню у розмірі - 29198,28 грн, та штраф у розмірі - 23284,50 грн на наступні реквізити: Р/Р 31119094700001, одержувач: ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 821018, код установи 37955989, призначення платежу: код доходу 22080300, символ звітності банку 094 (далі - Вимога 1); - розірвати договір оренди № 1727, укладений 30.09.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, Казенним підприємством «Кіровгеологія» та ТОВ «НКЛ» (далі - Вимога 2); - повернути Казенному підприємству «Кіровгеологія» (01103, м. Київ, вул. Кізквідзе, 8/9, код ЄДРПОУ 14308279) окреме державне нерухоме майно - групу інвентарних об'єктів, а саме - комплекс об'єктів нерухомого майна бази відпочинку «Гусарський стан», розташоване за адресою: Київська область,Броварський район, село Літки, вул. Чоповського, 42 шляхом виселення ТОВ «HKJI» (01033, м. Київ, вул. Панківська, 18, код ЄДРПОУ - 3679220) та підписання акту приймання-передачі (далі - Вимога 3). Отже, подана позовна заява містить дві вимоги майнового характеру (Вимога 1 та Вимога 3) та одну вимогу немайнового характеру (Вимога 2). До позовної заяви позивачем додано докази оплати судового збору за подання позовної заяви в загальній сумі 5657,90 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 298 від 23.09.2016 на суму 1378,00 грн., № 297 від 23.09.2016 на суму 4279,90 грн. Наведене свідчить про сплату позивачем судового збору в меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством України (зокрема, не оплачена судовим збором Вимога 3 про повернення державного нерухомого майна (вимога майнового характеру)). Водночас, позивач виклав у позовній заяві клопотання про відстрочення сплати судового збору в частині вимоги про повернення державного майна до ухвалення рішення у справі, у зв'язку з фінансуванням позивача з Державного бюджету України та враховуючи, що станом на 26.09.2016 в Головному Управлінні Казначейства на рахунках Регіонального відділення № 35216048016365  залишок коштів відсутній, що підтверджується довідкою Головного управління державної казначейської служби України у Київській області від 06.10.2016 № 04-04/605-5314. Наведене клопотання позивача судом не задовольняється, виходячи з такого. Згідно ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Відповідно до абз. 1-3 п. 3.1 Постанови № 7, єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі. При цьому оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати. Отже, наведені позивачем у клопотанні про відстрочення сплати судового збору обставини щодо фінансування Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області з Державного бюджету України, не вважаються судом підставою для звільнення останнього від сплати судового збору. При цьому суд звертає увагу, що посилання позивача на те, що у нього станом на 26.09.2016 залишок коштів на рахунках відсутній не підтверджується жодними доказами (відповідні банківськи виписки, тощо, у додатках до позовної заяив не зазначені та фактично до позоної заяви не додані). Крім того, довідка Головного управління державної казначейської служби України у Київській області від 06.10.2016 № 04-04/605-5314, на яку посилається позивач, містить дані станом на 26.09.2016, тоді як фактично з даним позовом до суду позивач звернувся 01.11.2016 (підтверджується відтиском штампу Господарського суду міста Києва про одержання позовної заяви вх. № 19955/16 від 01.11.2016). З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем існування передбачених ст. 8 Закону України "Про судовий збір" підстав для відстрочення сплати судового збору. Таким чином, позивачем не дотримано вимог Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір" та не надано суду належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, що, в свою чергу, є підставою для повернення позовної заяви без розгляду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України. При цьому судом враховано правову позицію, викладену в абз. 1 п.п. 3.5 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2  і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК. За наведених обставин, позовна заява не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню. Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення. Керуючись п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, -                                                                                                                            УХВАЛИВ: Позовні матеріали  повернути позивачеві без розгляду. Суддя                                                                                                                  О.В.Гумега